ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.05.05 13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.

Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!

Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.

Ірина Вовк
2026.05.05 12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.

Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча

Вячеслав Руденко
2026.05.05 10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.

В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки

Тетяна Левицька
2026.05.05 08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».

Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон

Віктор Кучерук
2026.05.05 05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби

Кока Черкаський
2026.05.04 23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?

Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнти ведмедя-

Артур Курдіновський
2026.05.04 22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!

Татьяна Квашенко
2026.05.04 21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.

Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!

хома дідим
2026.05.04 21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль

Юрій Гундарів
2026.05.04 18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!

Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -

Охмуд Песецький
2026.05.04 15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.

Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти

Артур Курдіновський
2026.05.04 15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!

Світлана Пирогова
2026.05.04 14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож

Борис Костиря
2026.05.04 10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.

І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,

Вячеслав Руденко
2026.05.04 09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.

Мовчать Пенати*, страх Господній,

Але двоногий неземний

Тетяна Левицька
2026.05.04 08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрей Мединский (1978) / Поеми

 ГОРОД (венок сонетов на могиле цивилизации)
Посвящается светлой памяти Егора Летова.

Это не было написано, как посвящение, но, несомненно и однозначно, под влиянием его творчества.

Егор умер 19.02.2008 года.



I

Под глянцем толстого мейк апа
Устало, путая дорогу,
Она брела, так одинока,
По пятнам будничного крапа.

В ее глазах маячил призрак
Недонадежды, ее крылья
Обрубками кровоточили
[такой печали верный признак].

Как неприветлив был тот вечер,
Она теряла нить событий,
Но не могла распутать нити…

И был случаен каждый встречный.
Ничем ее не потревожил
Мертвец с натянутою кожей.


II

Мертвец с натянутою кожей,
Страдая кашлем от чахотки,
С разорванною кашлем глоткой -
Он был живее прочих все же,

Когда рука касалась кисти,
А кисть – холста. Холст на мольберте,
[впитав его], подобен смерти,
Считавшей жизнь одной из Истин.

В руке, трясущейся в горячке,
Сжималась Истина в неволе
Чахоточной кровавой боли,

Рождая новый мир для зрячих,
Придуманный и невозможный,
Взорвавшись от смертельной дрожи…


III

Взорвавшись от смертельной дрожи,
Присущей метрополитену,
На станцию, цепляя стены,
Ввалился чудо-поезд божий!

Неся ответы на вопросы,
Спасенье всем тем, кто поверил,
Архангел, отворивший двери,
Зачем-то был замотан в простынь,

И продавал [святую книгу]:
Всего по пять рублей за штуку.
Он, простирая к небу руки,

Был смесью ангела с барыгой,
Пустившись в пляс на задних лапах
Себя когтями расцарапал…


IV

Себя когтями расцарапал,
Лишившись разума к рассвету,
Ты осветил свою планету
Простой сороковаттной лампой…

Твой взгляд - блуждающий и лунный;
Смех в спину [это были люди].
И[и]сус тебя, конечно, любит,
Для остальных ты полоумный…

Но ты был сильным поначалу:
Ты оставлял следы стихами,
И ветер рвал небес пергамент…

Но что-то в пустоте застряло,
И там часы остановились,
Где в небо устремлялись шпили...


V

Где в небо устремлялись шпили,
Сорвав последнюю одежду,
Я все искал примерно между
Своих лопаток птичьи крылья…

Но не было следов на коже,
А только вырванные перья.
Зачем я в крылья эти верил?
Зачем заставил верить, Боже?

И распрямив не крылья – руки,
Я сделал шаг Тебе на встречу,
До судороги рвал предплечья.

На миг остановились звуки.
Я расстояние измерил,
Угар пронзая в атмосфере…


VI

Угар пронзая в атмосфере,
Лучи любви смеялись смело
В пустынности его предела,
Принадлежащего химере.

И утренним волшебным светом
Спускались в сумрачную келью
Затворника, и на постели
Играла Муза. Жизнь поэта

Так просыпалась каждым утром,
И не было минут дороже
Чем та, что создана, похоже,

Для песни - верная минута
Для тех, кто запирает двери,
Не оставляя места вере…


VII

Не оставляя места вере,
Плелись в луга слепые овцы…
Прилавки рыночных торговцев -
Избыточность с приставкой «пере»…

Катился в кучку медный грошик
Прожорливой свинье-копилке,
Сливались шеи и затылки,
Как одинаковость похожих,

Ничем не отвлеченных мыслей.
И мозг считал, как калькулятор,
Нули до запятых в проклятых

Чужих карманах. Был завистлив
Ответ, чудовищный по силе,
Когда был выбор «или-или»…


VIII

Когда был выбор «или-или»
Во тьме скитаний заповедных
Беспамятства, не исповедав,
Его в земле похоронили,

Горстями зашвыряли глину
На метры вырытой могилы,
Обнявшись, пели, что есть силы.
И день привиделся пустынным,

А ночь, как вечность, но под утро
Земля застыла от мороза,
Из глаз Святых стекали слезы

И застывали перламутром.
Здесь ничего уже не будет,
Лишь вечно пьяный смутный будень.


IX

Лишь вечно пьяный смутный будень
Стекал в рабочие кварталы
Здесь, как всегда, казалось мало
Дневного света, и на блюде

Пустого неба, вырывалась
Из сумерек луна, на крыши
Стекала желчь ее, неслышно
Набросив ночи покрывало.

В сырые, страшные подъезды
Входили сотни ног, скрипели
В потьмах потливые постели,

И плодородные невесты
Родили утром с перегаром,
Сменив полночные кошмары.


X

Сменив полночные кошмары
На торжество и свет небесный,
Он пел из подземелья песни
Под бряцанье своей гитары.

И сквозняки из перехода
Сдували прочь осипший голос,
А жизнь под струнами кололась,
И разбивались небосводы

Простой мечты, святой и юной.
И в кулаки сжимались руки,
Когда он, разрывая звуки

И пальцы до крови, о струны,
Сквозь свой мотив, простой и старый,
Терпел привычные удары.


XI

Терпел привычные удары,
Стихал и разгорался снова
В углях пейзажа городского
Огонь вселенского пожара.

И ветер, разбросав, как семя,
Его печальные останки,
Спасался, пожирая транки
Полудня, замедляя время.

От наркотических иллюзий
Сварился в собственном экстазе:
Где смерть замешана на джазе,

Где кровь замешана на блюзе,
И ничего уже не будет,
Где очень долго жили люди…


XII

Где очень долго жили люди,
Сменяя цепи поколений,
В церквях, стирая в кровь колени -
[их Бог простит, и Бог осудит]…

Но вера, будь слепая нечисть,
Хоть лоб разбей о пол церковный -
Пять индульгенций на целковый –
[душа чиста], а верить нечем.

И в апокалипсис играя,
Танцуя с присвистом канканы,
Хрипел дыханьем ураганным

Тот дьявол, что дошел до края,
И обезумевшим от храпа
Был город – хищник многолапый…


XIII

Был город – хищник многолапый!
Чужое существо! [неведом
Был демон], всем присущий, бедам -
Причиной. Тот спектакль из рампы

Гремел причудливым оркестром
С безумным пьяным дирижером
И блядским обнаженным хором -
[визгливый и дешевый вестерн].

Актеры публику играли,
Лилась сомнительная лажа,
И хохот грани эпатажа

В апофеозе [гениталий]
Солистки – полумертвой бабы
Под глянцем толстого мейк апа.


XIV

Под глянцем толстого мейк апа
Все стихло – город был разрушен…
Уныло догорали души…
И где-то в небе ангел плакал

На облаке, почти беззвучно…
А слезы – тихий серый дождик -
Нарисовал больной художник…
Поэт поймал случайный лучик…

И хрипло где-то тлел [анданте],
Среди разбросанных повсюду
Обломков мира, сквозь простуду

Печальный голос музыканта…
Она брела, так одинока,
Устало путая дорогу…


XV

Под глянцем толстого мэйк апа
Мертвец с натянутою кожей,
Взорвавшись от смертельной дрожи
Себя когтями расцарапал.

Где в небо устремлялись шпили,
Угар пронзая в атмосфере,
Не оставляя места вере,
Когда был выбор «или-или».

Лишь вечно пьяный смутный будень,
Сменив полночные кошмары,
Терпел привычные удары…

Где очень долго жили люди
Был город - хищник многолапый
Под глянцем толстого мэйк апа…


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-14 21:36:13
Переглядів сторінки твору 4129
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.662 / 5.5  (4.715 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.661 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.704
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.12.14 09:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Варвара Черезова (М.К./М.К.) [ 2008-05-20 14:37:44 ]
Не полінувалася перечитати, не жалкую - сподобалося.
З теплом, Варя;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрей Мединский (М.К./М.К.) [ 2008-05-20 22:41:59 ]
Дякую, Варю) Особливо мабуть за те, що саме знайшли сили прочитати;))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марина Карпінська (М.К./Л.П.) [ 2009-11-16 00:25:42 ]
О, я, читая вас, не хотела однотипных браво, но это все таки заставило написать...
Это нечто, я в восторге. как всегда)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрей Мединский (М.К./М.К.) [ 2009-11-16 10:33:44 ]
Спасибо


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Трепез (Л.П./Л.П.) [ 2012-11-25 16:53:37 ]
Кайфанула!