ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2026.08.05 00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,

і того, хто на шлях іще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині т

Ольга Садкова
2026.08.04 21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.

Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч

Світлана Пирогова
2026.08.04 20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.

Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень

Паб Лімерик
2026.08.04 17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.

Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.

Кока Черкаський
2026.08.04 16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,

хома дідим
2026.08.04 13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух

Борис Костиря
2026.08.04 13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.

Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,

Олена Побийголод
2026.08.04 10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)

Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!

    Бо неділя – це вітанки

Вячеслав Руденко
2026.08.04 09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,

Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,

Ірина Вовк
2026.08.04 08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера (не для протоколу) Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір. У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа

Віктор Кучерук
2026.08.04 07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.

Роксолана Вірлан
2026.08.03 21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.

Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -

Ольга Садкова
2026.08.03 21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.

Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену

Ігор Шоха
2026.08.03 18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.

ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта

Володимир Бойко
2026.08.03 14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.

Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.

Борис Костиря
2026.08.03 13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрей Мединский (1978) / Поеми

 ГОРОД (венок сонетов на могиле цивилизации)
Посвящается светлой памяти Егора Летова.

Это не было написано, как посвящение, но, несомненно и однозначно, под влиянием его творчества.

Егор умер 19.02.2008 года.



I

Под глянцем толстого мейк апа
Устало, путая дорогу,
Она брела, так одинока,
По пятнам будничного крапа.

В ее глазах маячил призрак
Недонадежды, ее крылья
Обрубками кровоточили
[такой печали верный признак].

Как неприветлив был тот вечер,
Она теряла нить событий,
Но не могла распутать нити…

И был случаен каждый встречный.
Ничем ее не потревожил
Мертвец с натянутою кожей.


II

Мертвец с натянутою кожей,
Страдая кашлем от чахотки,
С разорванною кашлем глоткой -
Он был живее прочих все же,

Когда рука касалась кисти,
А кисть – холста. Холст на мольберте,
[впитав его], подобен смерти,
Считавшей жизнь одной из Истин.

В руке, трясущейся в горячке,
Сжималась Истина в неволе
Чахоточной кровавой боли,

Рождая новый мир для зрячих,
Придуманный и невозможный,
Взорвавшись от смертельной дрожи…


III

Взорвавшись от смертельной дрожи,
Присущей метрополитену,
На станцию, цепляя стены,
Ввалился чудо-поезд божий!

Неся ответы на вопросы,
Спасенье всем тем, кто поверил,
Архангел, отворивший двери,
Зачем-то был замотан в простынь,

И продавал [святую книгу]:
Всего по пять рублей за штуку.
Он, простирая к небу руки,

Был смесью ангела с барыгой,
Пустившись в пляс на задних лапах
Себя когтями расцарапал…


IV

Себя когтями расцарапал,
Лишившись разума к рассвету,
Ты осветил свою планету
Простой сороковаттной лампой…

Твой взгляд - блуждающий и лунный;
Смех в спину [это были люди].
И[и]сус тебя, конечно, любит,
Для остальных ты полоумный…

Но ты был сильным поначалу:
Ты оставлял следы стихами,
И ветер рвал небес пергамент…

Но что-то в пустоте застряло,
И там часы остановились,
Где в небо устремлялись шпили...


V

Где в небо устремлялись шпили,
Сорвав последнюю одежду,
Я все искал примерно между
Своих лопаток птичьи крылья…

Но не было следов на коже,
А только вырванные перья.
Зачем я в крылья эти верил?
Зачем заставил верить, Боже?

И распрямив не крылья – руки,
Я сделал шаг Тебе на встречу,
До судороги рвал предплечья.

На миг остановились звуки.
Я расстояние измерил,
Угар пронзая в атмосфере…


VI

Угар пронзая в атмосфере,
Лучи любви смеялись смело
В пустынности его предела,
Принадлежащего химере.

И утренним волшебным светом
Спускались в сумрачную келью
Затворника, и на постели
Играла Муза. Жизнь поэта

Так просыпалась каждым утром,
И не было минут дороже
Чем та, что создана, похоже,

Для песни - верная минута
Для тех, кто запирает двери,
Не оставляя места вере…


VII

Не оставляя места вере,
Плелись в луга слепые овцы…
Прилавки рыночных торговцев -
Избыточность с приставкой «пере»…

Катился в кучку медный грошик
Прожорливой свинье-копилке,
Сливались шеи и затылки,
Как одинаковость похожих,

Ничем не отвлеченных мыслей.
И мозг считал, как калькулятор,
Нули до запятых в проклятых

Чужих карманах. Был завистлив
Ответ, чудовищный по силе,
Когда был выбор «или-или»…


VIII

Когда был выбор «или-или»
Во тьме скитаний заповедных
Беспамятства, не исповедав,
Его в земле похоронили,

Горстями зашвыряли глину
На метры вырытой могилы,
Обнявшись, пели, что есть силы.
И день привиделся пустынным,

А ночь, как вечность, но под утро
Земля застыла от мороза,
Из глаз Святых стекали слезы

И застывали перламутром.
Здесь ничего уже не будет,
Лишь вечно пьяный смутный будень.


IX

Лишь вечно пьяный смутный будень
Стекал в рабочие кварталы
Здесь, как всегда, казалось мало
Дневного света, и на блюде

Пустого неба, вырывалась
Из сумерек луна, на крыши
Стекала желчь ее, неслышно
Набросив ночи покрывало.

В сырые, страшные подъезды
Входили сотни ног, скрипели
В потьмах потливые постели,

И плодородные невесты
Родили утром с перегаром,
Сменив полночные кошмары.


X

Сменив полночные кошмары
На торжество и свет небесный,
Он пел из подземелья песни
Под бряцанье своей гитары.

И сквозняки из перехода
Сдували прочь осипший голос,
А жизнь под струнами кололась,
И разбивались небосводы

Простой мечты, святой и юной.
И в кулаки сжимались руки,
Когда он, разрывая звуки

И пальцы до крови, о струны,
Сквозь свой мотив, простой и старый,
Терпел привычные удары.


XI

Терпел привычные удары,
Стихал и разгорался снова
В углях пейзажа городского
Огонь вселенского пожара.

И ветер, разбросав, как семя,
Его печальные останки,
Спасался, пожирая транки
Полудня, замедляя время.

От наркотических иллюзий
Сварился в собственном экстазе:
Где смерть замешана на джазе,

Где кровь замешана на блюзе,
И ничего уже не будет,
Где очень долго жили люди…


XII

Где очень долго жили люди,
Сменяя цепи поколений,
В церквях, стирая в кровь колени -
[их Бог простит, и Бог осудит]…

Но вера, будь слепая нечисть,
Хоть лоб разбей о пол церковный -
Пять индульгенций на целковый –
[душа чиста], а верить нечем.

И в апокалипсис играя,
Танцуя с присвистом канканы,
Хрипел дыханьем ураганным

Тот дьявол, что дошел до края,
И обезумевшим от храпа
Был город – хищник многолапый…


XIII

Был город – хищник многолапый!
Чужое существо! [неведом
Был демон], всем присущий, бедам -
Причиной. Тот спектакль из рампы

Гремел причудливым оркестром
С безумным пьяным дирижером
И блядским обнаженным хором -
[визгливый и дешевый вестерн].

Актеры публику играли,
Лилась сомнительная лажа,
И хохот грани эпатажа

В апофеозе [гениталий]
Солистки – полумертвой бабы
Под глянцем толстого мейк апа.


XIV

Под глянцем толстого мейк апа
Все стихло – город был разрушен…
Уныло догорали души…
И где-то в небе ангел плакал

На облаке, почти беззвучно…
А слезы – тихий серый дождик -
Нарисовал больной художник…
Поэт поймал случайный лучик…

И хрипло где-то тлел [анданте],
Среди разбросанных повсюду
Обломков мира, сквозь простуду

Печальный голос музыканта…
Она брела, так одинока,
Устало путая дорогу…


XV

Под глянцем толстого мэйк апа
Мертвец с натянутою кожей,
Взорвавшись от смертельной дрожи
Себя когтями расцарапал.

Где в небо устремлялись шпили,
Угар пронзая в атмосфере,
Не оставляя места вере,
Когда был выбор «или-или».

Лишь вечно пьяный смутный будень,
Сменив полночные кошмары,
Терпел привычные удары…

Где очень долго жили люди
Был город - хищник многолапый
Под глянцем толстого мэйк апа…


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-14 21:36:13
Переглядів сторінки твору 4215
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.662 / 5.5  (4.715 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.661 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.704
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.12.14 09:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Варвара Черезова (М.К./М.К.) [ 2008-05-20 14:37:44 ]
Не полінувалася перечитати, не жалкую - сподобалося.
З теплом, Варя;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрей Мединский (М.К./М.К.) [ 2008-05-20 22:41:59 ]
Дякую, Варю) Особливо мабуть за те, що саме знайшли сили прочитати;))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марина Карпінська (М.К./Л.П.) [ 2009-11-16 00:25:42 ]
О, я, читая вас, не хотела однотипных браво, но это все таки заставило написать...
Это нечто, я в восторге. как всегда)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрей Мединский (М.К./М.К.) [ 2009-11-16 10:33:44 ]
Спасибо


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Трепез (Л.П./Л.П.) [ 2012-11-25 16:53:37 ]
Кайфанула!