Нуль.

Нуль – це нічого, від бублика дірка,
Космос, де жодна не блимає зірка,
Те, що в порожній кишені лежить,
Бульбашка мильна, що лопнула вмить.



Один.

Один моряк
одного разу
Збирався в море на баркасі.
Взяв із собою він: кота
Одну ворону без хвоста,
Одну стареньку черепаху,
Одного песика-невдаху,
Одного в клітці какаду
І в банці рибку золоту.
Крім того, аж в останню мить
Він ще надумав запросить
Одне знайоме цуценятко
І ще маленьке слоненятко.
Останнє пливти вже згодилось,
Та... на баркасі не вмістилось.
Моряк подумав: “То й нехай!”
І запросив усіх на чай.

Звичайно ж, він вчинив розумно:
Самому морем пливти сумно!




Два.

Два кінця у гойдалки в парку,
Вгору-вниз – гойдається світ.
В когось – серце у п'яти впало,
Хтось – у небо злетів на мить.



Три.
(Вірш-загадка)

Хто три ока має різнокольорових,
Та розплющить може лиш одне за раз?
Як червоним блимне – стій, нема дороги.
Жовтим – приготуйся, йти іще не час.
А привітно гляне він зеленим оком -
Йди собі, будь ласка, вільна вже дорога.


(Це не Змій із казки
І не пес Трезор:
Ті три ока має
Дядько Світлофор.)



Чотири.

Кіт Маркіз утік на шафу,
Глипа звідти навкруги.
Бо в кота – чотири лапи,
В мене ж – тільки дві ноги!



П'ять.

П'ять пальців, немов п'ять братів, на руці
У згоді живуть, і старанно усі
Працюють. Та якось рука – їхня мати -
Сказала: “Ім'я треба кожному дати.
Найстарший – ВЕЛИКИЙ, це кожен побачить.
(Хоч він і на зріст невисокий неначе.)
А другий – обожнює вказувать всім.
(Розумник!) Тож бути йому ВКАЗІВНИМ.
Наступний – СЕРЕДНІЙ, і думать не варт.
А п'ятий – МІЗИНЕЦЬ – найменьшенький брат.
От як же четвертого сина назвати?
Він – хлопець незграбний такий, вайлуватий...
І наче прикмет особливих не має...
Нехай БЕЗІМЕННИМ його називають!”

Образився братець четвертий страшенно:
“У всіх імена, тільки я – безіменний?”

“Ну, добре, щоб ти не охляв у журбі -
Весільну обручку носити тобі!”



Шість.

Працьовита мама-Бджілка
Має шестеро синків.
І у них в кімнаті-соті
Як навмисно, шість кутків.

Тож як мирно не вдається
Лад навести мамі в строк –
Сину кожному знайдеться
Свій для роздумів куток.



Сім.

Червоний, оранжевий, жовтий, зелений,
Блакитний, синій і ще фіолетовий -
Сім кольорів є у тебе і в мене,
Сім барв – у художника Борі Столєтова,
Щоб Боря, відтінки змішавши, зумів
Весь світ навкруги змалювати без слів.

А Юля сидить за стареньким роялем,
Клавіш торкається чорних і білих.
Сім нот вона має, щоб полька звучала,
Щоб звуки мазурки з-під пальців летіли.

Концерт знаменитий, і джаз, і фокстрот,
Вся музика світу – всього лиш сім нот.



Вісім.

От біда у восьминога!
Має він аж вісім ніг,
І собі взуття допоки
Підібрати ще не зміг.

Ось надходить день базарний.
“Скільки коштує оця?”
Черевиків взявши пару,
Він пита у продавця.

“Ця модель – чудовий вибір! -
Хитро зирка продавець. -
Колір – ваш, відмінна шкіра!
Ви – справжнісінький знавець!

А тепер – стосовно грошей:
Дев'ять – пара, не секрет!
Вам чотири треба, отже,
Разом – тридцять шість монет!”

Восьминіг стиха бурмоче:
“Так, чотири – не одна...
Їх купив би я охоче,
Та... кусається ціна!


Не носив – хоч і знавець – я
Черевиків і раніш,
Тож, гадаю, доведеться
Ще побігать босоніж!”



Дев'ять.

Жарт – історія оця.
Та дослухай до кінця.

Цифра Дев'ять у П'ятірки
Якось вкрала гаманця.

Втрату цифра П'ять уздріла,
На злодійку налетіла:
“Віддавай-но гаманця,
Бо скуштуєш і дубця!”
Цифра П'ять була сильніша,
А Дев'ятка – та хитріша:
Дременула навтьоки,
Вмить добігла до ріки,
З бережка у воду – скік!
Й під водою – на той бік.
Хоч сердита цифра П'ять -
Не наважилась пірнать.
Довелося по містку
Бігти їй через ріку.
Вже минула майже міст,
Аж назустріч – цифра Шість
Йде поволеньки, кульгає.
Цифра П'ять її питає:
“Щойно тут, сестрице мила.
Ти Дев'ятки не зустріла?”
“Так, звичайно, - каже та. -
Як дісталась я моста,
Бачу – аж пливе сусіда,
Ніби хто женеться слідом.
Прудко вилізла з води
І побігла он туди!
Бач – на березі кущі?
Поспішай туди мерщій!”
Довго цифра П'ять шукала
Там, де Шістка їй вказала,
Та злодійки не знайшла.
Якось, хитра, утекла!

Чи не зможеш підказати,
Де Дев'ятку відшукати?


(То Дев'ятка схитрувала -
Догори ногами стала!)



Десять.

Сьогодні дядько Стас приніс
(Хороший батьків друг)
Андрію, Даші і мені
Цукерок десять штук.

Я лише п'ять цукерок з'їв,
Андрійко ж – половину.
Цікаво, друже, скільки ж їх
Залишилось Дарині?



(Авжеж, ти правий, друже мій!
Всі кажуть у дворі:
“Хіба ж такі, як той Андрій,
Залишать щось сестрі?”)