
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олег Афонский /
Проза
Мышонок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мышонок
Когда я окончил институт, то получил направление в систему Всесоюзного треста «Гидромонтаж» на его Медвежьегорский участок. Оттуда я был направлен мастером в Повенецкое прорабство. Мы тогда меняли старые деревянные створки ворот шлюзов Беломоро-Балтийского канала на металлические. Я попал туда в марте. Карелия – очень красивый край, Песня права, действительно – «ели- ресницы над голубыми глазами озер».
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію