Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.30
07:28
напередодні усього
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
2026.05.30
06:57
Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
2026.05.30
00:11
1. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Кушта стоїть біля Брами світів та питає світ, говорячи: «Скажи мені, яка земля ушир? Яка відстань від землі до небесної тверді? Звідки прийшов Адам? Звідки прийшла Хавва , жона його? Зв
2026.05.29
23:28
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Афонский /
Проза
Мышонок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мышонок
Когда я окончил институт, то получил направление в систему Всесоюзного треста «Гидромонтаж» на его Медвежьегорский участок. Оттуда я был направлен мастером в Повенецкое прорабство. Мы тогда меняли старые деревянные створки ворот шлюзов Беломоро-Балтийского канала на металлические. Я попал туда в марте. Карелия – очень красивый край, Песня права, действительно – «ели- ресницы над голубыми глазами озер».
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
