
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
21:40
Я хочу пірнути в сніги,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
У сон, невідомість, пургу,
В пекельне обличчя жаги,
У білу безмежну труху.
Я питиму сніжне вино,
До краплі, до самого дна.
Простелеться біле руно,
2025.06.21
20:15
Фіалка ночі - матіола.
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
Бузковий колір щастя, ніжний пах.
Зірчасті квіточки довкола,
Медовість поцілунків на вустах.
У темряві - любові світло.
Обійми душ єднають щиро нас.
І матіолова привітність
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олег Афонский /
Проза
Мышонок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мышонок
Когда я окончил институт, то получил направление в систему Всесоюзного треста «Гидромонтаж» на его Медвежьегорский участок. Оттуда я был направлен мастером в Повенецкое прорабство. Мы тогда меняли старые деревянные створки ворот шлюзов Беломоро-Балтийского канала на металлические. Я попал туда в марте. Карелия – очень красивый край, Песня права, действительно – «ели- ресницы над голубыми глазами озер».
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію