Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Афонский /
Проза
Мышонок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мышонок
Когда я окончил институт, то получил направление в систему Всесоюзного треста «Гидромонтаж» на его Медвежьегорский участок. Оттуда я был направлен мастером в Повенецкое прорабство. Мы тогда меняли старые деревянные створки ворот шлюзов Беломоро-Балтийского канала на металлические. Я попал туда в марте. Карелия – очень красивый край, Песня права, действительно – «ели- ресницы над голубыми глазами озер».
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
Все монтажники нашего прорабства были заядлые охотники и рыболовы. Сейчас не знаю, а тогда для охотников и рыболовов Карелия была настоящим раем на земле. Я не охотник, но однажды, наслушавшись их охотничьих рассказов, напросился с ними на охоту. В ту пору охота шла на рябчиков. Ребята взяли меня с собой. Дали старую никому ненужную берданку, пару патронов и отправили гулять самого по лесу, чтобы не мешал. Я и пошел. Иду, конечно, не по охотничьи и, естественно, все от меня прячется – никого нет в лесу. Через некоторое время я уже просто шел по лесу и наслаждался отличным днем, птичьим пением, хорошим лесом и совершенно не заметил, как задумался. Иду просто так, думаю о чем-то своем, и вдруг замечаю, что лес уже не тот. Я оказался в старом еловом лесу. Ели большие, мрачные и с их ветвей свисают «лапы» лишайников». Под ногами хвойная подстилка делает мои шаги совершенно бесшумными. Я иду между елями, между «лапами» лишайников и до меня доходит мрачность этого леса, леса настоящей бабы-Яги. Затем я начинаю замечать, что птиц не слышно. Сперва ничего, как бы все в диковинку, но вот мрачность и безмолвие начинают одолевать. Мне хочется звуков, а их нет. Иду пять минут, десять. И меня стал одолевать не просто страх, а какой-то дикий ужас. У меня появилось ощущение, что я остался один. Впечатление это усугублялось бесшумностью окружающего и полным отсутствием звуков от моих шагов. Страх переростает в полный ужас. Ужас – в какую-то умопомрачительную жуть. Я никогда не думал насколько человек зависим от окружающей его жизни, насколько людям нужны другие люди, даже просто животные. Я начинаю поддаваться бессознательно панике, затмевающей разум. Я уже готов бежать сломя голову, только не знаю в какую сторону. В горле застыл крик, крик животного ужаса. Я дико оглядываюсь по сторонам, но, сдерживаясь, все еще иду мерным шагом. И тут в метре от себя прямо перед собой я вижу маленького лесного серенького мышонка. Он, чуть попискивая, что-то ищет. Я останавливаюсь и смотрю на него, смотрю и начинаю ошущать, как вся, держащая меня в напряжении, жуть одиночества начинает в душе таять и пропадать. Я начинаю радоваться этому мышонку, я не один! Еще есть жизнь на Земле! Я стою и смотрю, смотрю на него, смотрю запоем и не могу оторвать от него взгляда. Мышонок шуршит внизу и попискивает, а я набираюсь спокойствия, глядя на него. Я все смотрю и не могу оторвать взгляда. И так прошло несколько минут. Наконец я полностью пришел в себя с его помощью, с помощью маленького, лесного мышонка. Последний раз посмотрел на него, улыбнулся, на прощанье кивнул ему и пошел дальше своей дорогой. Страха как не бывало.
Идется легко, свободно, даже радостно, как бывает только в дни молодости. Опять вокруг все хорошо, хотя лес попрежнему лес бабы-Яги – ели мрачные со свисающими лапами лишайников. Так проходит еще минут пять-десять и вот я вновь в обычном хорошем лиственном лесу. И снова солнце, снова голубое высокое прекрасное небо, снова птицы поют и вокруг радостная зелень деревьев, кустарников и травы. Все прекрасно! И нельзя даже подумать, что совсем недавно я пережил гибель мира.
Слава Богу, только в своем воображении.
Вот так. Оказывается можно радоваться от всей души даже маленькому лесному мышонку.
Чего только не бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
Украина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
