Забави темними ночами
Здадуться млявими книжками
Чоловiкам iз тих племен
В яких живе мисливський ген.
Дружини ласку нiжну зрання,
Тепло постелi без вагання
Хто не мiняв у злий мороз
На нетрi, хащi зрослих лоз,
На кригу, не мiцну в болотах,
На хлюпання води в чоботях,
Хай пропускає цi рядки
Йому мисливцi диваки.
Збиратись почали о п'ятiй,
По стежцi, слiдом не прим'ятiй,
Як плями в мiсячнiй тiнi
Крались в сосновiй гущинi.
Для радостi немає слова
Вночi була якраз понова,
Й приємно тiшить очi снiг
Чiтким вiдбитком лап i нiг.
Нарештi вийшли, зупинились
В нерiвнi гурти роздiлились
Гiнцi лишились, номери
Минають правий край гори.
Ще мiсяць дужч за сонце свiтить,
А кожен стежечку вже мiтить
Куди надiючись на зiр,
На нюх свiй гострий вийде звiр.
Гонцiв досвiдчених ватага
Хрипить, гелгоче мов розвага
Для них кружляти довго так,
Криком бадьорячи собак.
Лiс розiрвали першi стрiли
Та видно збилися прицiли
У незатiйливих стрiльцiв,
Бо снiг нiчуть не зчервонiв.
Азарт мiцнiший за досаду,
Стволи другi стають в засаду,
А тi женуть болота край,
Посадку й березовий гай.
Знов тупiт, гавкiт, лемент, ворох,
Пальба, горить даремно порох,
Що значить мешканцi осель
Завзяттям з'єднанi в картель.
Трiщали дружно палiсадник,
Дiброва, заячий розсадник
I все даремно, неспроста
В цей день не стрелили й хвоста.
Тут можна довго, може й варто
Розповiдати наче жартом
Про полювання, жаль байки
Прийдеться скоротить таки.
Iтак, полудень, на полянi
Обiд, багаття, трохи п'янi
Стрiляють хлопцi по пляшках.
Нi, це пiзнiше. На свiй страх
Схмелiлий лiсiвник i ситий
Веде в розплiдник всiм закритий
I там пiд каркання ворон
Органiзовують загон
На цю недiлю вже останнiй,
В вечiрнiй темрявi, не раннiй.
Мiж двох смолових жирних крон
Загальний не змiнивши фон
Притримував рушницю Юра.
Йому потрiбна лис'я шкура,
Щоб внести в дiм, в своє шатро
До нiг Наталчиних хутро,
Не зраджуючи звичку славну,
Пiдтвердить роль свою заглавну.
Гон чує, зводжує стволи
При паузi
- Цахли! Цахли!
Невидним шепотить собакам
I вже по контурним ознакам
Мiшень знаходить для свинцю
(Аж хвиля поту по лицю).
Трикутне вухо чуйним слухом,
Гостренький нiс тоненьким нюхом
Не вчули як i вiрний зiр
Мисливця, тiльки клятий звiр
Присiв, сховавши ржаву спину
За вiтром звалену ялину.
Чекав Юрась, щоб хитра тiнь
Iз густих вибiгла сплетiнь,
Торкнув плечем трухляву гiлку,
Як лiсоруб зубасту пилку.
Пiдступно трiснув мерзлий сук
I той, ледь чутний в лiсi звук
По звiру хижим вдарив струмом.
Спостерiгав герой наш з сумом -
Хвiст пiднятий стовпом, як дим
Бiг мiж дерев в'юнком рудим.
Лайнувся спересердя Юра
Та ще змiцнiшала зажура,
Як хвацько блиснули вогнi
За сотню метрiв в низинi.