
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.18
02:18
Психологія – не математика. Вона не оперує догмами чи аксіомами, а радше є широким полем для досліджень, гіпотез та інтерпретацій людської поведінки. Саме ця гнучкість, на жаль, створює благодатний ґрунт для маніпуляцій та спекуляцій, особливо в просторі
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Поеми
/
Кінець Древності, епос
Ніч. Велике Море. гл.6, ч III. Кінець Древності
'Кінець Древності'

Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 6. Ніч. Велике Море
1
... І ти не бійся ночі.
Бо пітьма -
для відчуття божественності світу
і повноти дарованого нам.
В час ночі, хочемо того чи ні,
усе інакше. У собі знаходиш
пробудження дрімаючих вдень сил,
твій слух гострішає, і зриш не прямо,
а зором боковим, що додає
до бачення в цілому. Відчуття
наповнюються потаємним змістом,
немовби дане нам життя складніше,
і користатись можемо незнаним,
для денного небаченим, нечутним.
2
Приходять дивні помисли про те,
що міцність тіла - не така й важлива,
і що літати - краще, ніж ходити,
аніж вбирати - краще розчинятись,
наприклад, в царстві марева й видінь,
яким вершина - входження до сну.
І сходження туди нас не втомляє,
а навпаки, нові дарує сили.
Немов голодного - обідом ситим
не тільки повертають до снаги,
а часто роблять дужчим, ніж раніше.
3
Звичайно, без надмірностей якщо -
і їжа добра, і не подавився,
і споживаєш те, що варто їсти.
Їда - найперша ступінь відпочинку,
якого друга, більш важлива, сон.
Проте глибокий, животворний сон,
як ніч ковтаючи осяйність дня,
нагадує водночас нам і смерть,
здавалось, несумісні зовсім речі.
А то ж бувають сни важкі, страшні
од пережитого, - як по їді -
по справах наших.
Так бо і по смерті -
можливе різне, стан знайдемо свій,
як благоденство, чи як біль – залежно,
що їв, як жив - у підсумок життя.
За смертю нас чекає нагорода -
відновлення,
чи ж бо велика кара -
страшна, тривала мука руйнування.
4
Ось бачиш Са, які думки бувають.
І в них з одного проступає інше.
З малого виглядає щось велике,
з простого може бачитись закон.
То ж ти не бійся ночі. Всяк Творцем
є призваний на світ з благою ціллю.
І як не суперечиш волі вищій,
то маєш вищий захист.
В молитвах
ми, світло просячи прогнати мряку,
насправді кажемо про сліпоту,
з якою губимо своє життя...
5
Раі замовк. Легке гойдання хвиль
навіювало дивовижний покій.
Немов би не Велике море терлось
об теплу, темну гальку – рідна Річка
про щось хороше шепотіла людям
і з водами розлученим човнам.
На берег витягнуті, як завжди,
коли нема надійного причалу,
вони тьмяніли зовсім недалеко
від тихо засинаючих багать.
Спокійна ніч. Але похмуре небо
не провіщає лагідного ранку.
Напевно в сни великої води
невдовзі владно увірветься буря.
Поодаль вогнищ височіють скелі.
Над ними, невідчутний знизу вітер,
від моря тягнеться углиб пустелі.
На скелі сонно зиркає сторожа,
подекуди шепочучи в пітьму
молитви - для Амона і Ваала,
а від незримих хижаків закляття.
6
Маленький Са закутаний у ковдру,
калачиком зіщулився в колінах
мов вибитого з каменю жерця,
кидає погляди у хмарну вись
і, врешті, промовляє: "Я боюсь.
Раі, про Са-Усера розкажи,
він добрий."
Жрець здригається, немов
невидимий чаклун його вертає
від скам'яніння знову до людей.
7
- Не бійся, Са, я був не так далеко...
Звичайно, зараз розповім тобі.
Жив-був прекрасний хлопчик Са-Усер.
Повелівати вмів над всяким звіром,
над рибами, над гадами, птахами.
Ходив щокожен ранок в рідні плавні
і неодмінно повертав із тим,
що нам дає турботлива природа,
додому, де старшенького чекали
брати і сестри, мати й сивий дід.
Тому три літа владний Пераа,
як батька відіслав у край далекий
охороняти царські каравани,
і важко їм далися ці роки.
Од труднощів місцевому вельможі
заборгували за всілякі речі,
і повернути борг той не могли.
8
Вельможа готувався вже забрати
у двір рабами їх, коли, підрісши,
старшенький Са раптово розпочав
приносити у дім багатія
качок, гусей, і кошики ущерть
набиті рибою, чи ж бо плодами.
Збентежений моторністю хлопчини
і тим, які йому даються справи -
вельможа тішився, що незабаром
умілого маленького раба
примусить працювати як належить.
Не кошики носитиме - човнами
носитиме у двір багату здобич,
раз таємницю володіння знає!
9
І день і ніч доймали можновладця
недоотриманих багатств видіння.
Геть схуднув, наче жовта лихоманка
його вогнем неситим поїдала.
І писаря царевого купив,
і вдвох вони засвідчили борги
у сто корзин зерна і стільки ж риби,
численні табуни качок, гусей,
які вже завтра має повернути
родина Са, - інакше втратить волю.
10
Та не злякався Са біди - покликав
хлопчина вранці жадібного мужа
зі слугами його у плавні Річки,
аби отримали чого бажають.
І розгорілись у вельможі очі.
Відчув, що нині стане ще багатшим.
Закликав безліч люду, й на возах
подався за багатствами до Річки.
І хлопцю знак подав - той усміхнувся,
і, мовивши слова таємні, зрушив
страшенну кількість риби і птахів.
11
Для них спочатку вистачало рук,
корзин, возів, і тверді під ногами,
але невдовзі, мов піски за бурі,
дари вельможу вкрили з головою.
Той перелякано кричав - О досить! -
і, задихаючись під тягарем, хрипів,
що борг прощає і сім'ї, і хлопцю,
аби, лишень, це швидше зупинив.
В передчутті закінчення життя
і жадібних багатствами не звабиш.
Тож поклонився Са у ноги Річці,
подякував за безкінечну щедрість ,
і мовив, що вельможі справді досить.
12
Затим настрашених людей з дарами
спровадив до поселення крізь плавні,
і там, о щастя, він угледів батька,
який додому врешті повернувся,
геть кволий, без дарунків, та живий.
А це було, однак, найголовнішим.
Вельможа ж той хворів аж до кончини.
І що йому не подавали слуги
на все він озивався: "Мало, мало..."
13
Са міцно спить. І Ка його далеко,
мандрує, певно, десь поблизу Річки,
а може десь удвох із дідусем
вглядаються в минуле і майбутнє.
Хоча навряд чи дід в онуці бачить
оте, що так окрилює Раі.
14
Жрець підіймає голову на звук
легенької дівочої ходи.
Невтішна наречена від намету
простує до багаття. З кожним днем,
що наближає час її заміжжя,
вона стає сумнішою.
- Так страшно. -
шепоче до жерця, - чому мене
од рідного далеко посилають,
на край землі, до тих страшних і диких
людей, у сумнозвісний Вавилон?
Боюсь землі чужої, їх богів,
царя, рідні, прислужників, палацу...
Дівча втикається лицем у хустку,
зволожену невпинними сльозами.
15
Та жрець суворий і слова його
далекі від жалю чи умовляння:
- Це доля, і вона твоя, достатньо
дитячих сліз, бо ти уже доросла,
бо ти уже повинна віддавати,
робити те, для чого звана жінка.
Оточуй кожний день довкола себе
живе і неживе любов'ю серця.
Якому богу б не вели вклонятись -
хвали Творця за світ в якім живеш,
за все навкруг, не створене людьми.
Володарю своєму не переч,
в нім прославляй хороше...
Що й до чого
навчать тебе служниці дуже швидко.
І дуже швидко ти знайдеш розраду.
Та не гляди на зовнішню красу,
а у нутрі шукай, і Вавилон,
достатньо витончений, це помітить.
Як добре серце матимеш, то буде
того Унеферу цілком достатньо.
А зараз йди - не плач, а споглядай,
повторюй голосно, що кожен день
дорогою навколо себе бачиш.
Наступить час - розповідати будеш
маленьким дітям, а затим онукам...
16
Дівча пішло, невдовзі засинає.
Ховаючись у шурхотіння хвилі,
примарно линуть сонні, тихі кроки
бороданя з гілляччями в руках.
Ось він підходить ближче, присідає
біля багаття, протягає руки,
вогонь спалахує і спішно ловить,
мов пес кістки, покручене галуззя.
17
Край моря клубочиться свіжість ранку.
І важко видихають бризки хвилі.
З пустелі лине жалібне виття,
нагадуючи тоном і мотивом
щоденні пісні веслярів.
Світає...
* * *


• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ніч. Велике Море. гл.6, ч III. Кінець Древності


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'

Глава 6. Ніч. Велике Море
1
... І ти не бійся ночі.
Бо пітьма -
для відчуття божественності світу
і повноти дарованого нам.
В час ночі, хочемо того чи ні,
усе інакше. У собі знаходиш
пробудження дрімаючих вдень сил,
твій слух гострішає, і зриш не прямо,
а зором боковим, що додає
до бачення в цілому. Відчуття
наповнюються потаємним змістом,
немовби дане нам життя складніше,
і користатись можемо незнаним,
для денного небаченим, нечутним.
2
Приходять дивні помисли про те,
що міцність тіла - не така й важлива,
і що літати - краще, ніж ходити,
аніж вбирати - краще розчинятись,
наприклад, в царстві марева й видінь,
яким вершина - входження до сну.
І сходження туди нас не втомляє,
а навпаки, нові дарує сили.
Немов голодного - обідом ситим
не тільки повертають до снаги,
а часто роблять дужчим, ніж раніше.
3
Звичайно, без надмірностей якщо -
і їжа добра, і не подавився,
і споживаєш те, що варто їсти.
Їда - найперша ступінь відпочинку,
якого друга, більш важлива, сон.
Проте глибокий, животворний сон,
як ніч ковтаючи осяйність дня,
нагадує водночас нам і смерть,
здавалось, несумісні зовсім речі.
А то ж бувають сни важкі, страшні
од пережитого, - як по їді -
по справах наших.
Так бо і по смерті -
можливе різне, стан знайдемо свій,
як благоденство, чи як біль – залежно,
що їв, як жив - у підсумок життя.
За смертю нас чекає нагорода -
відновлення,
чи ж бо велика кара -
страшна, тривала мука руйнування.
4
Ось бачиш Са, які думки бувають.
І в них з одного проступає інше.
З малого виглядає щось велике,
з простого може бачитись закон.
То ж ти не бійся ночі. Всяк Творцем
є призваний на світ з благою ціллю.
І як не суперечиш волі вищій,
то маєш вищий захист.
В молитвах
ми, світло просячи прогнати мряку,
насправді кажемо про сліпоту,
з якою губимо своє життя...
5
Раі замовк. Легке гойдання хвиль
навіювало дивовижний покій.
Немов би не Велике море терлось
об теплу, темну гальку – рідна Річка
про щось хороше шепотіла людям
і з водами розлученим човнам.
На берег витягнуті, як завжди,
коли нема надійного причалу,
вони тьмяніли зовсім недалеко
від тихо засинаючих багать.
Спокійна ніч. Але похмуре небо
не провіщає лагідного ранку.
Напевно в сни великої води
невдовзі владно увірветься буря.
Поодаль вогнищ височіють скелі.
Над ними, невідчутний знизу вітер,
від моря тягнеться углиб пустелі.
На скелі сонно зиркає сторожа,
подекуди шепочучи в пітьму
молитви - для Амона і Ваала,
а від незримих хижаків закляття.
6
Маленький Са закутаний у ковдру,
калачиком зіщулився в колінах
мов вибитого з каменю жерця,
кидає погляди у хмарну вись
і, врешті, промовляє: "Я боюсь.
Раі, про Са-Усера розкажи,
він добрий."
Жрець здригається, немов
невидимий чаклун його вертає
від скам'яніння знову до людей.
7
- Не бійся, Са, я був не так далеко...
Звичайно, зараз розповім тобі.
Жив-був прекрасний хлопчик Са-Усер.
Повелівати вмів над всяким звіром,
над рибами, над гадами, птахами.
Ходив щокожен ранок в рідні плавні
і неодмінно повертав із тим,
що нам дає турботлива природа,
додому, де старшенького чекали
брати і сестри, мати й сивий дід.
Тому три літа владний Пераа,
як батька відіслав у край далекий
охороняти царські каравани,
і важко їм далися ці роки.
Од труднощів місцевому вельможі
заборгували за всілякі речі,
і повернути борг той не могли.
8
Вельможа готувався вже забрати
у двір рабами їх, коли, підрісши,
старшенький Са раптово розпочав
приносити у дім багатія
качок, гусей, і кошики ущерть
набиті рибою, чи ж бо плодами.
Збентежений моторністю хлопчини
і тим, які йому даються справи -
вельможа тішився, що незабаром
умілого маленького раба
примусить працювати як належить.
Не кошики носитиме - човнами
носитиме у двір багату здобич,
раз таємницю володіння знає!
9
І день і ніч доймали можновладця
недоотриманих багатств видіння.
Геть схуднув, наче жовта лихоманка
його вогнем неситим поїдала.
І писаря царевого купив,
і вдвох вони засвідчили борги
у сто корзин зерна і стільки ж риби,
численні табуни качок, гусей,
які вже завтра має повернути
родина Са, - інакше втратить волю.
10
Та не злякався Са біди - покликав
хлопчина вранці жадібного мужа
зі слугами його у плавні Річки,
аби отримали чого бажають.
І розгорілись у вельможі очі.
Відчув, що нині стане ще багатшим.
Закликав безліч люду, й на возах
подався за багатствами до Річки.
І хлопцю знак подав - той усміхнувся,
і, мовивши слова таємні, зрушив
страшенну кількість риби і птахів.
11
Для них спочатку вистачало рук,
корзин, возів, і тверді під ногами,
але невдовзі, мов піски за бурі,
дари вельможу вкрили з головою.
Той перелякано кричав - О досить! -
і, задихаючись під тягарем, хрипів,
що борг прощає і сім'ї, і хлопцю,
аби, лишень, це швидше зупинив.
В передчутті закінчення життя
і жадібних багатствами не звабиш.
Тож поклонився Са у ноги Річці,
подякував за безкінечну щедрість ,
і мовив, що вельможі справді досить.
12
Затим настрашених людей з дарами
спровадив до поселення крізь плавні,
і там, о щастя, він угледів батька,
який додому врешті повернувся,
геть кволий, без дарунків, та живий.
А це було, однак, найголовнішим.
Вельможа ж той хворів аж до кончини.
І що йому не подавали слуги
на все він озивався: "Мало, мало..."
13
Са міцно спить. І Ка його далеко,
мандрує, певно, десь поблизу Річки,
а може десь удвох із дідусем
вглядаються в минуле і майбутнє.
Хоча навряд чи дід в онуці бачить
оте, що так окрилює Раі.
14
Жрець підіймає голову на звук
легенької дівочої ходи.
Невтішна наречена від намету
простує до багаття. З кожним днем,
що наближає час її заміжжя,
вона стає сумнішою.
- Так страшно. -
шепоче до жерця, - чому мене
од рідного далеко посилають,
на край землі, до тих страшних і диких
людей, у сумнозвісний Вавилон?
Боюсь землі чужої, їх богів,
царя, рідні, прислужників, палацу...
Дівча втикається лицем у хустку,
зволожену невпинними сльозами.
15
Та жрець суворий і слова його
далекі від жалю чи умовляння:
- Це доля, і вона твоя, достатньо
дитячих сліз, бо ти уже доросла,
бо ти уже повинна віддавати,
робити те, для чого звана жінка.
Оточуй кожний день довкола себе
живе і неживе любов'ю серця.
Якому богу б не вели вклонятись -
хвали Творця за світ в якім живеш,
за все навкруг, не створене людьми.
Володарю своєму не переч,
в нім прославляй хороше...
Що й до чого
навчать тебе служниці дуже швидко.
І дуже швидко ти знайдеш розраду.
Та не гляди на зовнішню красу,
а у нутрі шукай, і Вавилон,
достатньо витончений, це помітить.
Як добре серце матимеш, то буде
того Унеферу цілком достатньо.
А зараз йди - не плач, а споглядай,
повторюй голосно, що кожен день
дорогою навколо себе бачиш.
Наступить час - розповідати будеш
маленьким дітям, а затим онукам...
16
Дівча пішло, невдовзі засинає.
Ховаючись у шурхотіння хвилі,
примарно линуть сонні, тихі кроки
бороданя з гілляччями в руках.
Ось він підходить ближче, присідає
біля багаття, протягає руки,
вогонь спалахує і спішно ловить,
мов пес кістки, покручене галуззя.
17
Край моря клубочиться свіжість ранку.
І важко видихають бризки хвилі.
З пустелі лине жалібне виття,
нагадуючи тоном і мотивом
щоденні пісні веслярів.
Світає...
* * *


Читати далі, Част.ІІІ. Гл.7
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
82. Секот (др.єг.) - Червоне море.
83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.
84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.
85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.
86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Лист. За піснею В. Меладзе «Письмо»"
• Перейти на сторінку •
"Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності"
• Перейти на сторінку •
"Витоки. гл.5, ч III. Кінець Древності"
Про публікацію