'Кінець Древності'


Частина IІІ: 'Сходини Сходу'



Глава 6. Ніч. Велике Море

1
... І ти не бійся ночі.
                                           Бо пітьма -
для відчуття божественності світу
і повноти дарованого нам.

В час ночі, хочемо того чи ні,
усе інакше. У собі знаходиш
пробудження дрімаючих вдень сил,
твій слух гострішає, і зриш не прямо,
а зором боковим, що додає
до бачення в цілому. Відчуття
наповнюються потаємним змістом,
немовби дане нам життя складніше,
і користатись можемо незнаним,
для денного небаченим, нечутним.

2
Приходять дивні помисли про те,
що міцність тіла - не така й важлива,
і що літати - краще, ніж ходити,
аніж вбирати - краще розчинятись,
наприклад, в царстві марева й видінь,
яким вершина - входження до сну.

І сходження туди нас не втомляє,
а навпаки, нові дарує сили.
Немов голодного - обідом ситим
не тільки повертають до снаги,
а часто роблять дужчим, ніж раніше.

3
Звичайно, без надмірностей якщо -
і їжа добра, і не подавився,
і споживаєш те, що варто їсти.

Їда - найперша ступінь відпочинку,
якого друга, більш важлива, сон.
Проте глибокий, животворний сон,
як ніч ковтаючи осяйність дня,
нагадує водночас нам і смерть,
здавалось, несумісні зовсім речі.
А то ж бувають сни важкі, страшні
од пережитого, - як по їді -
по справах наших.
                             Так бо і по смерті -
можливе різне, стан знайдемо свій,
як благоденство, чи як біль – залежно,
що їв, як жив - у підсумок життя.

За смертю нас чекає нагорода -
відновлення,
                   чи ж бо велика кара -
страшна, тривала мука руйнування.

4
Ось бачиш Са, які думки бувають.
І в них з одного проступає інше.
З малого виглядає щось велике,
з простого може бачитись закон.

То ж ти не бійся ночі. Всяк Творцем
є призваний на світ з благою ціллю.
І як не суперечиш волі вищій,
то маєш вищий захист.
                                       В молитвах
ми, світло просячи прогнати мряку,
насправді кажемо про сліпоту,
з якою губимо своє життя...

5
Раі замовк. Легке гойдання хвиль
навіювало дивовижний покій.
Немов би не Велике море терлось
об теплу, темну гальку – рідна Річка
про щось хороше шепотіла людям
і з водами розлученим човнам.

На берег витягнуті, як завжди,
коли нема надійного причалу,
вони тьмяніли зовсім недалеко
від тихо засинаючих багать.

Спокійна ніч. Але похмуре небо
не провіщає лагідного ранку.
Напевно в сни великої води
невдовзі владно увірветься буря.

Поодаль вогнищ височіють скелі.
Над ними, невідчутний знизу вітер,
від моря тягнеться углиб пустелі.

На скелі сонно зиркає сторожа,
подекуди шепочучи в пітьму
молитви - для Амона і Ваала,
а від незримих хижаків закляття.

6
Маленький Са закутаний у ковдру,
калачиком зіщулився в колінах
мов вибитого з каменю жерця,
кидає погляди у хмарну вись
і, врешті, промовляє: "Я боюсь.
Раі, про Са-Усера розкажи,
він добрий."
                           Жрець здригається, немов
невидимий чаклун його вертає
від скам'яніння знову до людей.

7
- Не бійся, Са, я був не так далеко...
Звичайно, зараз розповім тобі.

Жив-був прекрасний хлопчик Са-Усер.
Повелівати вмів над всяким звіром,
над рибами, над гадами, птахами.

Ходив щокожен ранок в рідні плавні
і неодмінно повертав із тим,
що нам дає турботлива природа,
додому, де старшенького чекали
брати і сестри, мати й сивий дід.

Тому три літа владний Пераа,
як батька відіслав у край далекий
охороняти царські каравани,
і важко їм далися ці роки.

Од труднощів місцевому вельможі
заборгували за всілякі речі,
і повернути борг той не могли.

8
Вельможа готувався вже забрати
у двір рабами їх, коли, підрісши,
старшенький Са раптово розпочав
приносити у дім багатія
качок, гусей, і кошики ущерть
набиті рибою, чи ж бо плодами.

Збентежений моторністю хлопчини
і тим, які йому даються справи -
вельможа тішився, що незабаром
умілого маленького раба
примусить працювати як належить.
Не кошики носитиме - човнами
носитиме у двір багату здобич,
раз таємницю володіння знає!

9
І день і ніч доймали можновладця
недоотриманих багатств видіння.
Геть схуднув, наче жовта лихоманка
його вогнем неситим поїдала.

І писаря царевого купив,
і вдвох вони засвідчили борги
у сто корзин зерна і стільки ж риби,
численні табуни качок, гусей,
які вже завтра має повернути
родина Са, - інакше втратить волю.

10
Та не злякався Са біди - покликав
хлопчина вранці жадібного мужа
зі слугами його у плавні Річки,
аби отримали чого бажають.

І розгорілись у вельможі очі.
Відчув, що нині стане ще багатшим.
Закликав безліч люду, й на возах
подався за багатствами до Річки.
І хлопцю знак подав - той усміхнувся,
і, мовивши слова таємні, зрушив
страшенну кількість риби і птахів.

11
Для них спочатку вистачало рук,
корзин, возів, і тверді під ногами,
але невдовзі, мов піски за бурі,
дари вельможу вкрили з головою.

Той перелякано кричав - О досить! -
і, задихаючись під тягарем, хрипів,
що борг прощає і сім'ї, і хлопцю,
аби, лишень, це швидше зупинив.

В передчутті закінчення життя
і жадібних багатствами не звабиш.
Тож поклонився Са у ноги Річці,
подякував за безкінечну щедрість ,
і мовив, що вельможі справді досить.

12
Затим настрашених людей з дарами
спровадив до поселення крізь плавні,
і там, о щастя, він угледів батька,
який додому врешті повернувся,
геть кволий, без дарунків, та живий.
А це було, однак, найголовнішим.

Вельможа ж той хворів аж до кончини.
І що йому не подавали слуги
на все він озивався: "Мало, мало..."

13
Са міцно спить. І Ка його далеко,
мандрує, певно, десь поблизу Річки,
а може десь удвох із дідусем
вглядаються в минуле і майбутнє.

Хоча навряд чи дід в онуці бачить
оте, що так окрилює Раі.

14
Жрець підіймає голову на звук
легенької дівочої ходи.

Невтішна наречена від намету
простує до багаття. З кожним днем,
що наближає час її заміжжя,
вона стає сумнішою.
                       - Так страшно. -
шепоче до жерця, - чому мене
од рідного далеко посилають,
на край землі, до тих страшних і диких
людей, у сумнозвісний Вавилон?

Боюсь землі чужої, їх богів,
царя, рідні, прислужників, палацу...
Дівча втикається лицем у хустку,
зволожену невпинними сльозами.

15
Та жрець суворий і слова його
далекі від жалю чи умовляння:
- Це доля, і вона твоя, достатньо
дитячих сліз, бо ти уже доросла,
бо ти уже повинна віддавати,
робити те, для чого звана жінка.

Оточуй кожний день довкола себе
живе і неживе любов'ю серця.
Якому богу б не вели вклонятись -
хвали Творця за світ в якім живеш,
за все навкруг, не створене людьми.
Володарю своєму не переч,
в нім прославляй хороше...
                                        Що й до чого
навчать тебе служниці дуже швидко.

І дуже швидко ти знайдеш розраду.
Та не гляди на зовнішню красу,
а у нутрі шукай, і Вавилон,
достатньо витончений, це помітить.

Як добре серце матимеш, то буде
того Унеферу цілком достатньо.

А зараз йди - не плач, а споглядай,
повторюй голосно, що кожен день
дорогою навколо себе бачиш.
Наступить час - розповідати будеш
маленьким дітям, а затим онукам...

16
Дівча пішло, невдовзі засинає.

Ховаючись у шурхотіння хвилі,
примарно линуть сонні, тихі кроки
бороданя з гілляччями в руках.

Ось він підходить ближче, присідає
біля багаття, протягає руки,
вогонь спалахує і спішно ловить,
мов пес кістки, покручене галуззя.

17
Край моря клубочиться свіжість ранку.
І важко видихають бризки хвилі.

З пустелі лине жалібне виття,
нагадуючи тоном і мотивом
щоденні пісні веслярів.

Світає...


* * *

Читати далі, Част.ІІІ. Гл.7

Повернутися до змісту

Всі примітки


ПРИМІТКИ:


82. Секот (др.єг.) - Червоне море.

83. Шардана, шекелеша, (др.єг.) - жителі Сардинії, Кіпру.

84. Ахайва (др.єг.) - древні греки, ахейці.

85. Кефтіу (др.єг.) - жителі о. Кріт часів міноського царства.

86. Кнос - древнє місто, в останній час свого існування - столиця Міноського царства на Кріті.