Комедія

«Та отечество так любить,
так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду точить!..»

Тарас Шевченко, Сон

Бандити, як прийшли до влади,
мордують дурника-народ.
Та між собою не поладять:
хто має «рота», а хто «рот».

Прийшли бандити й до бабусі:
«Така стара, а ще живеш.
Борги не сплатиш –
хрякне в вусі,
та ще й в ментовку попадеш».

Та бабця в вухо бандюгана
сама як хрякне де з руки,
ще й одібрала два нагани,
на них тримала два курки.

Чкурнули хлопці по підмогу,
до бабці збіглись вороги:
«Ти не сплатила меру й богу,
віддай квартиру за борги!».
Та вже й прогнали із квартири:
бо в бабці тільки гривня є
од мера, що бюджет затирив,
з того –
по гривні й роздає.

Посіла бабця на подвір’ї
на купі кинутих речей.
Нема ні бога, а ні віри,
вже й сліз немає із очей.

– Не вмерла від голодомору,
та, мабуть, вже кати доб’ють.

– Чого сидиш? Дали ж комору,
диван на плечі – і у путь!

І бабця підвилась, крехтіла,
диван на плечі – і пішла.

На ринку
за диван купила –
сучасний танк
і два ствола.

Залізла в танк,
до влади править:
«І де ж тут той, що президент?
Що хабара за підпис править,
та вимагає ще й презент…
Так ось де сучи «любі друзі»,
ті, що забрали рідний дім!
Крадете, любі, по заслузі…
Навчить-но красти як…
А в тім…»

Гармату швидко так прицілив,
вже як шарахне в той палац.
Всі повтікали, хто був цілим,
іще прицілив, – бац! та бац!
Щоб вже якраз – контрольний постріл.
– А де ж прем’єр, той бандюган?
Сидить в клозеті втретє поспіль,
є в нього танки і наган.

Тож бабця –
знову до базару.
Купила бомбу із ядром.
Аж дивиться –
в стволі Азаров
і Янукович із відром.
Прем’єр несе пальне до танку,
щоб бабцю тую вбити враз.
Психічну вигадав атаку
із покидьків, отих зараз.

Якій там суд?! Які закони?!
Од крадія добра не жди…
А, може, то не «Регіони» –
євреї, в котрі теж іди?

Посіли в танки й депутати
із президентом.
Танк на танк.
Та бабця всім спроможна дати
по дулі кожному.
Ось так!

І почалась за правду бійка.
«Оце, либонь, вже почалась».
Ціна тим покидькам – копійка.
Та й всім бандюгам сучим – зась!..

Аж дивиться –
на діжці з медом
людина божа –
мер киян.
Він з гречкою
і з божим вето
на постріл в Чер, Аза і Ян.

На вето бабця наплювала,
чеку зірвала:
– Геть той гріх!
Із України геть, навала! –
та бомбу кинула у них.

І стався вибух
тої сили,
що всю навалу
геть знесло…
І тільки Боже, сивий-сивий,
іде у полі повз село.

4 листопада 2006 р.