Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2025.11.26
09:40
нам було би добре разом
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Афонский /
Проза
Как медведь лишился своего хвоста (сказка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Как медведь лишился своего хвоста (сказка)
Много более десяти тысяч лет тому назад, то есть задолго до великого оледенения Земли медведь был меньшим, не спал еще зимой в берлоге и имел большой, красивый, пушистый, бурый хвост даже больший, чем у лисицы. Загляденье, а не хвост. И медведь им очень гордился. А поэтому всегда, когда медведь шел лесом, то обязательно поднимал свой хвост вверх, как кот, потому что хвастался своим хвостом, чтобы все звери ему завидовали, видя красоту его хвоста. И звери действительно ему завидовали. Так что, гуляя по лесу, медведь всегда наслаждался завистливыми взглядами зверей, что с восхищением смотрели на его хвост из окрестных кустов.
Так бы и жил себе медведь долго и счастливо, если бы на его беду на Земле не началось великое оледенение, когда льды и снега стали наступать с севера на юг. С каждым годом становилось все холоднее и холоднее. Зимы становились все суровее и суровее. Как медведю спасаться? Видит медведь, что люди начали от холода прятаться в пещерах да еще и огонь стали разводить, чтобы было теплее.
Вот и медведь захотел жить в пещере, но в пещере без огня все равно очень холодно да еще из входа зимой всегда дует. И тогда попробовал медведь сделать себе сам пещерку поменьше, чтобы не дуло.
Вырыл пещеру, мхи положил на дно, чтобы было мягче и теплее; залез в нее спать на зиму да вот незадача: немножко не рассчитал свою берлогу – хвост не поместился. Медведь не долго думал, а взял да и закрыл вход в берлогу своим хвостом. А зима в тот год была особенно лютой и пока медведь спал, то свой хвост и отморозил. Отпал весной хвост у медведя, не спасла медвежий хвост даже большая, пушистая шерсть – такая суровая в тот год была зима.
Как рыдал тогда медведь, как плакал по своей гордости, по своему хвосту. От горя медведь даже не показывался в лесу, а все лето просидел в густом малиннике, где его никто не видел и, чтобы утешится, все ел и ел малину. Ел он ее так долго и так много, что к следующей зиме стал таким большим, толстым и жирным, что свою берлогу должен был переделать, то-есть сделать ее больше, просторнее и лучше утеплить мохом. А так как хвоста у медведя больше не было, то пришлось и вход в берлогу закрыть мохом, чтобы не дуло, оставив только небольшое отверстие для прохода воздуха.
И действительно все произошло по пословице: «Нет худа без добра», - в тот год в новой берлоге медведь перезимовал по-царски: и тепло, и не дует, и воздуха достаточно. С этого времени медведь зимует только в такой берлоге, а еще на зиму наестся так и ягод и всего другого, что и есть ему не нужно – своим жиром до самой весны живет всю зиму. Кроме этого, чтобы хорошо спать зимой, перед тем как залечь в берлогу выгоняет медведь из себя всех кишечных паразитов, чтобы не надоедали зимой, а для этого наестся ягод рябины, початков белокрыльника и стрелолиста.
Вот такой умный стал медведь с той зимы, когда отморозил свой хвост. Медведица так та даже медвежат приводит зимой во сне в берлоге и они ее зимой сосут, а к весне уже так подрастут, что уже могут ходить и даже бегать.
Так что медведь сейчас и не вспоминает о своем большом, пушистом, красивом, буром хвосте. Медведя полностью устраивает его маленький, куций хвостик – остаток того хвоста, что у него когда-то был.
Вот так бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
г. Ивано-Франковск.
Украина
Так бы и жил себе медведь долго и счастливо, если бы на его беду на Земле не началось великое оледенение, когда льды и снега стали наступать с севера на юг. С каждым годом становилось все холоднее и холоднее. Зимы становились все суровее и суровее. Как медведю спасаться? Видит медведь, что люди начали от холода прятаться в пещерах да еще и огонь стали разводить, чтобы было теплее.
Вот и медведь захотел жить в пещере, но в пещере без огня все равно очень холодно да еще из входа зимой всегда дует. И тогда попробовал медведь сделать себе сам пещерку поменьше, чтобы не дуло.
Вырыл пещеру, мхи положил на дно, чтобы было мягче и теплее; залез в нее спать на зиму да вот незадача: немножко не рассчитал свою берлогу – хвост не поместился. Медведь не долго думал, а взял да и закрыл вход в берлогу своим хвостом. А зима в тот год была особенно лютой и пока медведь спал, то свой хвост и отморозил. Отпал весной хвост у медведя, не спасла медвежий хвост даже большая, пушистая шерсть – такая суровая в тот год была зима.
Как рыдал тогда медведь, как плакал по своей гордости, по своему хвосту. От горя медведь даже не показывался в лесу, а все лето просидел в густом малиннике, где его никто не видел и, чтобы утешится, все ел и ел малину. Ел он ее так долго и так много, что к следующей зиме стал таким большим, толстым и жирным, что свою берлогу должен был переделать, то-есть сделать ее больше, просторнее и лучше утеплить мохом. А так как хвоста у медведя больше не было, то пришлось и вход в берлогу закрыть мохом, чтобы не дуло, оставив только небольшое отверстие для прохода воздуха.
И действительно все произошло по пословице: «Нет худа без добра», - в тот год в новой берлоге медведь перезимовал по-царски: и тепло, и не дует, и воздуха достаточно. С этого времени медведь зимует только в такой берлоге, а еще на зиму наестся так и ягод и всего другого, что и есть ему не нужно – своим жиром до самой весны живет всю зиму. Кроме этого, чтобы хорошо спать зимой, перед тем как залечь в берлогу выгоняет медведь из себя всех кишечных паразитов, чтобы не надоедали зимой, а для этого наестся ягод рябины, початков белокрыльника и стрелолиста.
Вот такой умный стал медведь с той зимы, когда отморозил свой хвост. Медведица так та даже медвежат приводит зимой во сне в берлоге и они ее зимой сосут, а к весне уже так подрастут, что уже могут ходить и даже бегать.
Так что медведь сейчас и не вспоминает о своем большом, пушистом, красивом, буром хвосте. Медведя полностью устраивает его маленький, куций хвостик – остаток того хвоста, что у него когда-то был.
Вот так бывает в жизни.
Автор текста Афонский О. Н
г. Ивано-Франковск.
Украина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Почему верблюды презрительно – свысока смотрят на людей и очень сильно плюются (сказка)"
• Перейти на сторінку •
"Так в каком же году кузнец Вакула летал на черте за черевичками к царице? (Или поиграем в Шерлока Хо"
• Перейти на сторінку •
"Так в каком же году кузнец Вакула летал на черте за черевичками к царице? (Или поиграем в Шерлока Хо"
Про публікацію
