Дорога збігла з горбика і пастухи побачили дивну картину: збоку від саду, ближче до дороги на сусіднє село, погавкуючи, стояло вісім однакових вівчарок. Одна з них тільки мала сіру масть , а інші – більш рижувату. Пси погарчали, дивно підвиваючи, і нараз побігли в сторону села. Хоч їхній біг здивував підлітків: час від часу собаки ніби перестрибували через невидимий бар’єр. –«Вовки», стиха промовив Степан. «Вони ще не бачать ані нас, ні худоби, що будемо робити?»
Оля завмерла від такої несподіванки. Вона дивилася широко відкритими очима на звірів і не могла зрушити з місця. До грудей дівчина притиснула приймач. Тиха музика, яка линула з цього невеличкого ящичка, якось дивно заспокоювала її. «Може поженімо худобу назад до косарки», промовила Оля. «Ми заліземо догори, а худоба буде пастися, поки не прийдуть трактористи» - продовжувала вона. Степан схвально махнув головою і побіг завертати корів.
Дівчина ще міцніше притиснула приймач до грудей і спостерігала за вовчою зграєю. Звірі ще пробігли якусь відстань, потім зупинилися і почали гризтися між собою. Нараз один із вовків поглянув у їхню сторону. Хижаки, ніби по команді, повернулися і побігли. Оля попередила Степана, що вовки повертаються, але він продовжував неквапливо підганяти череду по дорозі.
Сіроманці нараз зупинилися. Вони стояли із піднятими головами і з цікавістю спостерігали за реакцією людей. Один із вовків, напевне вожак, вийшов із зграї і пішов через молодий ячмінь у напрямку череди, яка вже порівнялася із Олею. Степан ішов слідом за коровами. Дівчина широко відкритими очима дивилася на вовка. Так близько вона ще не бачила ніколи хижака, бо в зоопарку не доводилося бувати. Здавалося, що підходить велика сірувата вівчарка, яка мирно хоче розминутися з людьми. У погляді звіра не було люті і у очах дівчини також цікавість перемагала страх. В якийсь момент їхні погляди зустрілися. Вовк зупинився. Олі здалося, що ноги вросли у землю, але вона не відвела погляду від очей звіра. Здавалося, що промайнула вічність, та якась сила повернула сіроманця у ячмені і він пішов до зграї так же неквапливо, як ішов дивитися на людей.
Ще хвилину – дві зграя постояла,а потім хижаки повернулися і побігли у напрямку сусіднього села. Згори до Олі підійшла Ганя. Вона також спостерігала мовчки за вовками, але дівчина в цей час не бачила нікого. Порадившись, пастухи вирішили гнати череду через конюшину ближче хутора, який виднівся у долині. Там, біля людей, буде спокійніше. Підлітки поспішали і худоба бігла весь час підтюпцем.
Вовків пастухи бачили здалеку. Сіроманці вийшли на дорогу, яка дугою піднялася над картопляним полем і полягали відпочивати. Підлітки розуміли, що їх врятувало те, що звірі були ситими. Але причини їхньої появи у полі так до кінця і не встановили. Ще близько місяця лякали хижаки жителів авколишніх сіл. Відстрілювати їх заборонили. Та якось вранці біля сусіднього села сіроманці загризли колгоспну корову. Це стало останньою краплею у терпінні людей. Зібралися мисливці із навколишніх сіл і під час відстрілу вбили вожака звірів. Налякані решта вовків пішли у невідомому напрямку і більше не появлялися.