Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гуменюк (1957) /
Проза
На пасовищі
Дорога збігла з горбика і пастухи побачили дивну картину: збоку від саду, ближче до дороги на сусіднє село, погавкуючи, стояло вісім однакових вівчарок. Одна з них тільки мала сіру масть , а інші – більш рижувату. Пси погарчали, дивно підвиваючи, і нараз побігли в сторону села. Хоч їхній біг здивував підлітків: час від часу собаки ніби перестрибували через невидимий бар’єр. –«Вовки», стиха промовив Степан. «Вони ще не бачать ані нас, ні худоби, що будемо робити?»
Оля завмерла від такої несподіванки. Вона дивилася широко відкритими очима на звірів і не могла зрушити з місця. До грудей дівчина притиснула приймач. Тиха музика, яка линула з цього невеличкого ящичка, якось дивно заспокоювала її. «Може поженімо худобу назад до косарки», промовила Оля. «Ми заліземо догори, а худоба буде пастися, поки не прийдуть трактористи» - продовжувала вона. Степан схвально махнув головою і побіг завертати корів.
Дівчина ще міцніше притиснула приймач до грудей і спостерігала за вовчою зграєю. Звірі ще пробігли якусь відстань, потім зупинилися і почали гризтися між собою. Нараз один із вовків поглянув у їхню сторону. Хижаки, ніби по команді, повернулися і побігли. Оля попередила Степана, що вовки повертаються, але він продовжував неквапливо підганяти череду по дорозі.
Сіроманці нараз зупинилися. Вони стояли із піднятими головами і з цікавістю спостерігали за реакцією людей. Один із вовків, напевне вожак, вийшов із зграї і пішов через молодий ячмінь у напрямку череди, яка вже порівнялася із Олею. Степан ішов слідом за коровами. Дівчина широко відкритими очима дивилася на вовка. Так близько вона ще не бачила ніколи хижака, бо в зоопарку не доводилося бувати. Здавалося, що підходить велика сірувата вівчарка, яка мирно хоче розминутися з людьми. У погляді звіра не було люті і у очах дівчини також цікавість перемагала страх. В якийсь момент їхні погляди зустрілися. Вовк зупинився. Олі здалося, що ноги вросли у землю, але вона не відвела погляду від очей звіра. Здавалося, що промайнула вічність, та якась сила повернула сіроманця у ячмені і він пішов до зграї так же неквапливо, як ішов дивитися на людей.
Ще хвилину – дві зграя постояла,а потім хижаки повернулися і побігли у напрямку сусіднього села. Згори до Олі підійшла Ганя. Вона також спостерігала мовчки за вовками, але дівчина в цей час не бачила нікого. Порадившись, пастухи вирішили гнати череду через конюшину ближче хутора, який виднівся у долині. Там, біля людей, буде спокійніше. Підлітки поспішали і худоба бігла весь час підтюпцем.
Вовків пастухи бачили здалеку. Сіроманці вийшли на дорогу, яка дугою піднялася над картопляним полем і полягали відпочивати. Підлітки розуміли, що їх врятувало те, що звірі були ситими. Але причини їхньої появи у полі так до кінця і не встановили. Ще близько місяця лякали хижаки жителів авколишніх сіл. Відстрілювати їх заборонили. Та якось вранці біля сусіднього села сіроманці загризли колгоспну корову. Це стало останньою краплею у терпінні людей. Зібралися мисливці із навколишніх сіл і під час відстрілу вбили вожака звірів. Налякані решта вовків пішли у невідомому напрямку і більше не появлялися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На пасовищі
Дорога збігла з горбика і пастухи побачили дивну картину: збоку від саду, ближче до дороги на сусіднє село, погавкуючи, стояло вісім однакових вівчарок. Одна з них тільки мала сіру масть , а інші – більш рижувату. Пси погарчали, дивно підвиваючи, і нараз побігли в сторону села. Хоч їхній біг здивував підлітків: час від часу собаки ніби перестрибували через невидимий бар’єр. –«Вовки», стиха промовив Степан. «Вони ще не бачать ані нас, ні худоби, що будемо робити?»
Оля завмерла від такої несподіванки. Вона дивилася широко відкритими очима на звірів і не могла зрушити з місця. До грудей дівчина притиснула приймач. Тиха музика, яка линула з цього невеличкого ящичка, якось дивно заспокоювала її. «Може поженімо худобу назад до косарки», промовила Оля. «Ми заліземо догори, а худоба буде пастися, поки не прийдуть трактористи» - продовжувала вона. Степан схвально махнув головою і побіг завертати корів.
Дівчина ще міцніше притиснула приймач до грудей і спостерігала за вовчою зграєю. Звірі ще пробігли якусь відстань, потім зупинилися і почали гризтися між собою. Нараз один із вовків поглянув у їхню сторону. Хижаки, ніби по команді, повернулися і побігли. Оля попередила Степана, що вовки повертаються, але він продовжував неквапливо підганяти череду по дорозі.
Сіроманці нараз зупинилися. Вони стояли із піднятими головами і з цікавістю спостерігали за реакцією людей. Один із вовків, напевне вожак, вийшов із зграї і пішов через молодий ячмінь у напрямку череди, яка вже порівнялася із Олею. Степан ішов слідом за коровами. Дівчина широко відкритими очима дивилася на вовка. Так близько вона ще не бачила ніколи хижака, бо в зоопарку не доводилося бувати. Здавалося, що підходить велика сірувата вівчарка, яка мирно хоче розминутися з людьми. У погляді звіра не було люті і у очах дівчини також цікавість перемагала страх. В якийсь момент їхні погляди зустрілися. Вовк зупинився. Олі здалося, що ноги вросли у землю, але вона не відвела погляду від очей звіра. Здавалося, що промайнула вічність, та якась сила повернула сіроманця у ячмені і він пішов до зграї так же неквапливо, як ішов дивитися на людей.
Ще хвилину – дві зграя постояла,а потім хижаки повернулися і побігли у напрямку сусіднього села. Згори до Олі підійшла Ганя. Вона також спостерігала мовчки за вовками, але дівчина в цей час не бачила нікого. Порадившись, пастухи вирішили гнати череду через конюшину ближче хутора, який виднівся у долині. Там, біля людей, буде спокійніше. Підлітки поспішали і худоба бігла весь час підтюпцем.
Вовків пастухи бачили здалеку. Сіроманці вийшли на дорогу, яка дугою піднялася над картопляним полем і полягали відпочивати. Підлітки розуміли, що їх врятувало те, що звірі були ситими. Але причини їхньої появи у полі так до кінця і не встановили. Ще близько місяця лякали хижаки жителів авколишніх сіл. Відстрілювати їх заборонили. Та якось вранці біля сусіднього села сіроманці загризли колгоспну корову. Це стало останньою краплею у терпінні людей. Зібралися мисливці із навколишніх сіл і під час відстрілу вбили вожака звірів. Налякані решта вовків пішли у невідомому напрямку і більше не появлялися.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
