Ага, любий Дохторе, Вас здригнутися....А що вже мене....Причому - зверніть увагу - то не Жінка у Чоловічому Світі теє вчинила, то ваші особисті розборки, Чоловіків у Чоловічому Світі:) Як страшно стало жити...жжжах просто:)
Щиро - знову Я.

І ще... Знаєте, з приводу списа того...Що мене бентежить...Я про се тоді ще думала, коли побачила погромище у замку, коли шашлик той уздріла...найгірше те, що якби Одіссей запізнився - ну, приїхав пізніше, не через двадцять років, приміром, а через двадцять один (а чого ж? куди спішити, нє?), і мене б таки змусили - бо хто мене питав, врешті? - одружитися з якимось із отих женихів (скіко-скіко їх було? ну, так під півтори сотні...нє вінаватая я, ані самі прішлі), та от - якби теє трапилося, то висіла б я ,як миленька серед них, на отому списі мужа свого, ой, чує моя душенька...
Хммммм....дивні думки для святої Неділеньки.
Щиро.

Надовго - ніколи:)
А що, гадаєте, є приводи для хвилювань? Ну тоді записуюся на приватний прийом, милий дохторе:)

Аню, ще раз із задоволенням перечитав оцей твій шедевр (в Україні точно вже таке і так майстерно жодна інша поетеса не напише), і за вдаваним ремством ліргероїні знову знайшов божественність української жінки, що приймає і сповнює свою долю, як те і належить Богині.

Так ось, аж сьогодні лише я відшукав скромну чоловічу спробу виправдання - та, кажуть, небагатослівність чоловічу жінка завжди доповнить своєю уявою (зрештою, так, напевно, і з'явилися, і щедро продовжують і далі плодоносити угіддя міфології).


Його повернення

І як вітрило уві сні майне
про тебе згадка з мрії Одіссея,
його далеке незабутнє не -
розлукою в рою лунання слова
понад Борея те́чею, - сяйне
і вмить, як долі усмішка раптова, -
злетить і згине марево земне...

Люба Редакціє, сердечно дякую за Високу оцінку, за прихильність, за діалог завжди і у всьому, за неперевершений експромт та неймовірну музику...Завтра - весна! Хай все у всіх буде добре!
З теплом,