Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буду собі сидіти,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буду собі сидіти,
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Кремінь (1978) /
Поеми
ВЕРБНА НЕДІЛЯ І СВІТЛЕ ПРИЧАСТЯ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕРБНА НЕДІЛЯ І СВІТЛЕ ПРИЧАСТЯ
І
встати удосвіта і пригадати молитву
що закричить у передранішньому місті
одягнути чисту білизну ховаючи грішне тіло
як туніка першого хто заперечив перемогу диявола
місто це спить місто це спить
тільки нахилені від вітру дерева женуть небом
а когось тротуарами і автобанами століть
неначе хвиля своїми обертами прагне берега
аби нагадати на його вустах про сіль скорботи
місто це спить місто це спить
усе зникає росою неначе опісля непростого причастя
колування стихії й розлогого напруження думок
о чому так сплетені оці тіла закоханих у світ людей
дощовими сірими хмарами збільшується кількість людей асфальту
місто це спить місто це спить
на причасті побути бодай іще якийсь разок
і впізнати у собі жалюгідну подобу потвори
яка ізнову втішає себе думкою про вічні дерева
що проростуть вербою з його тіла і його душі
місто це спить місто це спить
ІІ
Цвіт яблуні укрився шовковим волоссям
промовивши про наближення таки неминучого очищення
оглядини дерев які не приховують свого задоволення
немовби маленькі діти котрі побачили обряд уперше
пробудження міста спраглого міста
напівоголеність весни і напівзабуті акорди
вузенькі талії що трималися за міцне коріння
природа тіла природа душі природа міста
спогади про смак молока на губах
пробудження міста спраглого міста
скроні її величності вічності розхитують пасма життя
вони вже вдарили попелом та не обсипали
олівцем, який лоскотав яблунево-білий папірець.
ворота причинилися до незвіданого простору
пробудження міста спраглого міста
крапля роси поєднала життя із смертю
вічність проросла крізь напівзігріте тіло матері-землі
стіни церкви здригнулися під рухами підземних потоків
м’язи напружені розбилися о граніт невимовної спраги
котрою захлинається твій напівлюдський голос
встати удосвіта і пригадати молитву
що закричить у передранішньому місті
одягнути чисту білизну ховаючи грішне тіло
як туніка першого хто заперечив перемогу диявола
місто це спить місто це спить
тільки нахилені від вітру дерева женуть небом
а когось тротуарами і автобанами століть
неначе хвиля своїми обертами прагне берега
аби нагадати на його вустах про сіль скорботи
місто це спить місто це спить
усе зникає росою неначе опісля непростого причастя
колування стихії й розлогого напруження думок
о чому так сплетені оці тіла закоханих у світ людей
дощовими сірими хмарами збільшується кількість людей асфальту
місто це спить місто це спить
на причасті побути бодай іще якийсь разок
і впізнати у собі жалюгідну подобу потвори
яка ізнову втішає себе думкою про вічні дерева
що проростуть вербою з його тіла і його душі
місто це спить місто це спить
ІІ
Цвіт яблуні укрився шовковим волоссям
промовивши про наближення таки неминучого очищення
оглядини дерев які не приховують свого задоволення
немовби маленькі діти котрі побачили обряд уперше
пробудження міста спраглого міста
напівоголеність весни і напівзабуті акорди
вузенькі талії що трималися за міцне коріння
природа тіла природа душі природа міста
спогади про смак молока на губах
пробудження міста спраглого міста
скроні її величності вічності розхитують пасма життя
вони вже вдарили попелом та не обсипали
олівцем, який лоскотав яблунево-білий папірець.
ворота причинилися до незвіданого простору
пробудження міста спраглого міста
крапля роси поєднала життя із смертю
вічність проросла крізь напівзігріте тіло матері-землі
стіни церкви здригнулися під рухами підземних потоків
м’язи напружені розбилися о граніт невимовної спраги
котрою захлинається твій напівлюдський голос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
