ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2025.11.29 11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.

Артур Сіренко
2025.11.29 10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття

С М
2025.11.29 09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не

Віктор Кучерук
2025.11.29 07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.

Тетяна Левицька
2025.11.29 01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!

Іван Потьомкін
2025.11.28 22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,

М Менянин
2025.11.28 21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.

+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +

Артур Курдіновський
2025.11.28 19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)

***

Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…

В Горова Леся
2025.11.28 17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.

І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!

Тетяна Левицька
2025.11.28 10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.

Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі

Віктор Кучерук
2025.11.28 06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2025.11.28 03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова

не чуючи спішить він мимоволі

Світлана Пирогова
2025.11.27 19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.

Євген Федчук
2025.11.27 18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво

Борис Костиря
2025.11.27 12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2025.11.27 10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олеся Кравчук / Проза

 Триптих
Я заздрю тигриці...
Коли я бачу тебе, в мені прокидається ніжність тигриці, яка сумує за своїм смугастим тигреням. У мене, як і у неї, першим бажанням при зустрічі з тобою, було б бажання обнюхати і облизати тебе, своє маля. Втім, бачачись, можу пригладити твою зачіску хіба своїм поглядом, сподіваючись, що ніхто з перехожих не побачить хтивості у моїх очах... Мені все одно, що вони подумають при цьому – знаю лише, що тобі це не буде приємно і саме тому ховаю погляд під темними окулярами. Тигриця ж-бо таких проблем не має. Тому через заздрощі до неї все частіше відвідую зоопарк: “Як ти там зі своїм тигреням?”..

Вечірнє таксі
Ти можеш мені все розповісти, але чомусь завше вибираєш мовчанку. Говориш про все на світі – починаючи з деталей твоєї неслухняної зачіски і закінчуючи голодуючими народами Африки. Говориш про все – лише не про те, що мене цікавить. А останній тролейбус вже давно спить в депо і ти точно не зможеш потрапити сьогодні додому. Але тоді доведеться продовжити нашу розмову, ти зможеш не втриматися і нарешті все розповісиш – тому швиденько викликаєш таксі. Заплигуєш в нього і все – тебе вже не цікавить ні народ Африки, ні я, ні навіть власний зовнішій вигляд. З полегшенням зітхаєш: нарешті можна ніким не прикидатись! А прокинувшись вранці, чомусь наче чогось не вистачатиме. Ти питимеш звичну каву без зайвого ентузіазму, згадуватимеш вчорашній вечір і думатимеш: “І хто вигадав ті кляті таксі?”..

Твоє ім’я
Здавалося б, чому не зробила цього раніше, адже вирішення було просто на поверхні… Лише потрібно було наважитись і просто тебе розлюбити. Взяти твоє ім’я зі своїх думок і покласти на стіл, як звичайну ганчірку. І вже аж тоді кожну букву твого імені розкласти на ниточки. З них можна було б сплести кошик вузликами макраме або просто зв’язати шапочку для маленької дівчинки. Вона із задоволенням носитиме подарунок, не підозрюючи про його справжнє значення. А підростаючи, загубить шапочку десь у своїй шафі зі своїми вечірніми сукнями та стоптаними кросівками для тренувань. І знайде ту шапочку дівчинка вже будучи одруженою – тоді, коли чекатиме на появу свого первістка. Покрутить собі її на руці: “Хм!.. Яка цікава річ! Здається, колись, в дитинстві я її носила…” А тоді, після пологів, дівчина ще довго дивуватиметься, чому вони з чоловіком вирішили назвати свого першого сина саме таким ім’ям. Твоїм ім’ям…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-07-10 21:40:07
Переглядів сторінки твору 1529
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 1.868 / 4  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.375 / 5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2008.08.04 01:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Гармаш (Л.П./Л.П.) [ 2009-09-07 14:19:34 ]
Привіт, Олесю!
Заходь до мене!