Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шумахєр Ілько Біленко (1987) /
Проза
/
Новеля
Літня злива
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Літня злива
Це була вже не перша їхня зустріч, коли вона намагалась його повернути. Ніла навіть не думала про то, що колись зробила Елю боляче своїми словами про нового свого хлопця. Вона навіть не задумувалась над тим, чому Ель почав так поводитись з нею. У Ніли в голові й на устах ввесь час була одна лише фраза: "Ти ж мене любиш..." І посмішка-спокусниця, яка колись звела Еля з розуму.
Але він тепер не купувався на Ніліни зачіпки, він твердо вирішив покінчити з нею раз й назавжди (хоча на душі скреблися коти, Ель справді продовжував любити Нілу, але до тої любови додалась ще й образа на зраду, що породжувала ненависть до об'єкта нещодавнього обожнення). Тому сьогодні Ель й прийшов на цю зустріч. Останню їхню зустріч. 4ever and ever and ever...
Сяяло сонце, літо було в самому розпалі й Ніла, знаючи якою вона найбільше подобається Елю, не без своєї жіночої звабницької кмітливости одягнула вишиту сорочку жовто-сонячного кольору, підперезану вишитим паском (який Ель колись подарував їй на Різдво), і червону спідницю, що сягала ледь нижче колін. З її вуст не сходила сяюча посмішка. Колись саме в таку Нілу Ель й закохався.
Але вси підступні пляни Ніли так й не здійснились - на її намагання чмокнути Еля хоча б у щічку він просто відступив назад, простягнувши їй руку для рукостискання; на вси слова про колишню й теперішню її любов до нього Ель взагалі, насвистуючи, роззирався по сторонам, розглядаючи перехожих... Булдя-яка Ніліна спроба розбурхати в Елеві колишні почуття натикались на гранітну стіну байдужости. Ель навіть на звичайні слова дружньої розмови був скупим як ніколи...
Зі сторони ця пара виглядала як хлопець і дівчина, що вже давно разом, які після чергового загулу дівчини вперше (випадково) зустрілись у місті й тепер застата нагарячому блудниця змушена задобрювати свою другу половинку, якій то всьо вже поперек горла стоїть...
Насправді,всьо майже так й було, якщо не звертати уваги на то, що Ніла й Ель не були разом вже майже три місяці.
Дув легкий вітерець, перехожі снували туди-сюди, поспішаючи у власних справах, дзвеніли трамваї й гули автівки. А Ніла продовжувала "виливати душу" Елеві, якого вже почали бісити її слова.
Завтра йому треба їхати у справах до Херсону, квитка на руках він не має, а в літню пору ві Львові їх досить важко дістати - вси їдуть на море. Й вони мали б поїхати за тиждень-другий на море, де Ніла ще ніколи не була, якби ще билу разом...
Раптом Ель не витримав, повернувся обличчям до Ніли, навіть якісь півкроку зробив у її сторону, й, перебивши її любовну тираду, ледь не кричачи від люті та образи, почав сповідати їй свою душу. Ель, душачи сльози десь глибоко в собі, зізнався Нілі в тому, що досі її ніжно кохає, що досі бачить її уві снах й більшу частину його думок наповнює саме вона - Ніла; але разом із тим він не може їй більше повірити у "якусь там твою любов", він не може більше бути з нею разом, очикуючи на удар в спину будь-якої миті, він не може дати їй чергового шансу на виправлення, бо "скільки їх може вже бути?" Він просто не може, хай навіть і хоче...
Довівши свою палку промову до кінця Ель, відчуваючи, що зараз із його очей пирснуть сльози відчаю, сказав Нілі: "Па-па... Ан, ні - точніше, прощавай...", розвернувся і пішов у напрямку залізничних кас, жодного разу так й не озирнувшись... Великі гіркі сльози скочувалися Еліними щоками, але їх ніхто, крім нього, не помічав, бо небо раптово затягнули великі хмари, з яких посипав рясний дощ. Це сталося саме тої миті, коли Ель сказав коханій своє останнє "Прощавай". Відразу гримнув грім, ніби сповіщаючи кінець ще одного нещасливого етапу в житті Еля, з яким він щойно розпрощався, ставлючи у ньому крапку...
Від сьогодні Ель заживе новим життям: спокійним, розміреним і сповненим позитиву... Так він собі думав, ідучи під дощем сліз і сльозами дощу...
Хоча, всьо наше життя - це лишень наші власні ілюзії...
Але він тепер не купувався на Ніліни зачіпки, він твердо вирішив покінчити з нею раз й назавжди (хоча на душі скреблися коти, Ель справді продовжував любити Нілу, але до тої любови додалась ще й образа на зраду, що породжувала ненависть до об'єкта нещодавнього обожнення). Тому сьогодні Ель й прийшов на цю зустріч. Останню їхню зустріч. 4ever and ever and ever...
Сяяло сонце, літо було в самому розпалі й Ніла, знаючи якою вона найбільше подобається Елю, не без своєї жіночої звабницької кмітливости одягнула вишиту сорочку жовто-сонячного кольору, підперезану вишитим паском (який Ель колись подарував їй на Різдво), і червону спідницю, що сягала ледь нижче колін. З її вуст не сходила сяюча посмішка. Колись саме в таку Нілу Ель й закохався.
Але вси підступні пляни Ніли так й не здійснились - на її намагання чмокнути Еля хоча б у щічку він просто відступив назад, простягнувши їй руку для рукостискання; на вси слова про колишню й теперішню її любов до нього Ель взагалі, насвистуючи, роззирався по сторонам, розглядаючи перехожих... Булдя-яка Ніліна спроба розбурхати в Елеві колишні почуття натикались на гранітну стіну байдужости. Ель навіть на звичайні слова дружньої розмови був скупим як ніколи...
Зі сторони ця пара виглядала як хлопець і дівчина, що вже давно разом, які після чергового загулу дівчини вперше (випадково) зустрілись у місті й тепер застата нагарячому блудниця змушена задобрювати свою другу половинку, якій то всьо вже поперек горла стоїть...
Насправді,всьо майже так й було, якщо не звертати уваги на то, що Ніла й Ель не були разом вже майже три місяці.
Дув легкий вітерець, перехожі снували туди-сюди, поспішаючи у власних справах, дзвеніли трамваї й гули автівки. А Ніла продовжувала "виливати душу" Елеві, якого вже почали бісити її слова.
Завтра йому треба їхати у справах до Херсону, квитка на руках він не має, а в літню пору ві Львові їх досить важко дістати - вси їдуть на море. Й вони мали б поїхати за тиждень-другий на море, де Ніла ще ніколи не була, якби ще билу разом...
Раптом Ель не витримав, повернувся обличчям до Ніли, навіть якісь півкроку зробив у її сторону, й, перебивши її любовну тираду, ледь не кричачи від люті та образи, почав сповідати їй свою душу. Ель, душачи сльози десь глибоко в собі, зізнався Нілі в тому, що досі її ніжно кохає, що досі бачить її уві снах й більшу частину його думок наповнює саме вона - Ніла; але разом із тим він не може їй більше повірити у "якусь там твою любов", він не може більше бути з нею разом, очикуючи на удар в спину будь-якої миті, він не може дати їй чергового шансу на виправлення, бо "скільки їх може вже бути?" Він просто не може, хай навіть і хоче...
Довівши свою палку промову до кінця Ель, відчуваючи, що зараз із його очей пирснуть сльози відчаю, сказав Нілі: "Па-па... Ан, ні - точніше, прощавай...", розвернувся і пішов у напрямку залізничних кас, жодного разу так й не озирнувшись... Великі гіркі сльози скочувалися Еліними щоками, але їх ніхто, крім нього, не помічав, бо небо раптово затягнули великі хмари, з яких посипав рясний дощ. Це сталося саме тої миті, коли Ель сказав коханій своє останнє "Прощавай". Відразу гримнув грім, ніби сповіщаючи кінець ще одного нещасливого етапу в житті Еля, з яким він щойно розпрощався, ставлючи у ньому крапку...
Від сьогодні Ель заживе новим життям: спокійним, розміреним і сповненим позитиву... Так він собі думав, ідучи під дощем сліз і сльозами дощу...
Хоча, всьо наше життя - це лишень наші власні ілюзії...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
