ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дмитро Дроздовський (1970) /
Критика | Аналітика
“Бути собою”... Пам'яті Станіслава Лема
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Бути собою”... Пам'яті Станіслава Лема
Люди не хочуть жити вічно.
Люди просто не хочуть вмирати.
Станіслав Лем
Наше життя із плином історичного часу все більше уподібнюється незграбному виру нісенітниці, якій ми самі надаємо внутрішнього змісту. «Нісенітниця — рушійна сила історії», — писав Станіслав Лем. Суб'єктивність світу — в наших наївнощах. І тільки одиниці можуть розуміти закони розвою світу, протинаючи у власній свідомості космічні простори неземного розуму. Важко, коли таких одиниць є на одиницю менше...
Для Лема «людство — це сума наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, це те, чим ми хочемо бути, але нам не вдається: не можемо, не вміємо; це просто діра між ідеалами і реалізацією». Таким було світобачення Лема... Він протинав світи незбагненного... і до останнього вірив у атеїзм... Але, як не дивно, в нашому профанному світі все має свій земний фінал...
Ось і немає Лема...
А з ним — і цілої філософської системи, і категорій позаземного іронічного мислення... Станіслав Лем, знаний польський письменник-фантаст, помер у клініці кардіохірургії Ягеллонського університету 27 березня. Помер у віці 84 років у Кракові, де і прожив більшу частину життя. Все життя Лем стверджував: «Потрібно бути собою. Завжди собою, щосили собою, нехай буде важко: ніколи не приміряти чужі долі».
Лем — складова гуманітарної аури світу: світ потребував його так, як наш організм — нервової системи. Автора "Солярісу", "Футурологічного конгресу" і "Суми технологій" вважають одним із кращих, якщо не найкращим письменником, який працював у жанрі наукової фантастики, — і ніколи й рядка за життя не написав англійською .
Станіслав Лем народився в Україні, у Львові, в родині лікаря Самуїла Лема. До війни він вивчав медицину у Львівському медичному інституті, проте Друга світова війна перервала його навчання. Львів на все життя залишився для Лема “казковим польським Львовом”. Те, що сталось із містом під час радянської влади, вже не належить до біографії Лема, є неприйнятним для нього внутрішньо, — це вже не його Львів, а інший простір, історично чужий. Цікаво, що кілька років тому Лем, який перебував у Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, поважнішим політикам.
Під час навчання в університеті молодий Лем замислювався над фантастичними вимірами людської свідомості і законами Всесвіту. Лем усе життя прагнув до космосу. Він був самотній, і лише у власних візіях, виходячи на орбіти неземного розуму, знаходив себе... «Немає страшнішого покарання, ніж самотня вічність». Це були перші спроби в літературі. Пізніше Лем украй негативно висловлювався про ранню творчість, засудивши надмірне трюкацтво, схематизм персонажів, повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника мали найбільший резонанс серед шанувальників фантастичного жанру. Парадокс життя і творчості: те, чого не визнавав Лем, потребував світ.
Жанр його творів літературознавці визначали як наукову фантастику. Але цікаво, що сам автор хотів дистанціюватися від цього поняття. Його твори орієнтовано на філософські й етичні аспекти поступу людської цивілізації. Станіслав Лем у "Сумі технології" написав: «Якнайкращий засіб проти невігластва — нові знання...: раніше практика, природно, випереджала теорію, наразі ж теорія зобов'язана провидіти обрії практики, бо саме через невігластво людству доведеться розплачуватись у майбутньому... Життєво важливою є інформація про закони науково-технічного розвитку, але не інформація про «календар відкриттів і винаходів», а інформація про їх джерело, «генератор». Лем стверджував: «Те, ЩО ми думаємо, завжди не таке складне, ніж те, ЧИМ ми думаємо».
1948 року письменник почав працювати над романом "Шпиталь Трансфігурації", який не “пропустила” комуністична цензура. І не дивно... У щоденниках Лем згадував про цей роман: «...Щотижня їздив нічним потягом до Варшави. Я купував найдешевші квитки, адже жив тоді у злиднях. Там, у Варшаві, я мав нескінченні запеклі дискусії у видавництві "Ksiazka i Wiedza". Ці хлопці піддавали жахливим катуванням мій "Шпиталь Трансфігурації", кількість критичних рецензій збільшувалась щогодини, і в кожній із них роман називали декадентським і контрреволюційним (така вже іронія долі! — прим. Д.Д.). Мені вказували, що і як треба переробити... “Шпиталь Трансфігурації” вважали неправильним з ідеологічної точки зору”. Таким вже перевернутим є світ: те, що не визнавала ідеологічно правильна система, визнало людство.
1950 року в будинку Письменницької Співдружності в Закопані Станіслав Лем познайомився з Жерзі Панські з видавництва "Czytelnik"... Панські поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу в жанрі фантастики. Станіслав миттєво відповів: “авжеж”. Навіть не уявляючи, про що буде книжка, він написав назву: “Астронавти”.
Напевно, життєвий парадокс — ще ключ до розуміння філософії Лема. Його твори насичено оксюморонністю, внутрішньою іронічністю, філософською гротесковістю... Але в тій непоєднуваності прочитуємо закони космосу, незрозумілі для земних “тубільців”. Лем дуже глибоко розумів механізми природного розвитку, а космос завше був для нього системою часового дистанціювання.
Цікавою є історія написання знаного “Солярісу”: “...Я залишався в будинку Письменницької Співдружності в Закопані і працював кілька днів. Під час одного з таких марафонів написав "Соляріс"”. Лем писав твори дуже швидко, але редагував сумлінно. Авторська лабораторія — річ індивідуальна: в кожного власний вимір і власна хвиля, на якій автор чує щось “згори”, з космосу. Напруження під час роботи над екранізацією “Солярісу” було багато. «"Соляріс" — це книга, через яку ми добряче посварилися з Тарковським. Я просидів шість тижнів у Москві, поки ми сперечалися про те, як робити фільм, потім я назвав його дурнем і поїхав додому... Тарковський у фільмі хотів показати, що космос — дуже осоружний і неприємний, а ось на Землі — дивовижно. Але я ж писав і думав зовсім по-іншому..."
«Соляріс» — не тільки роман про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та слабкість науки, а й про безпорадність людини як психічної системи, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими некерованими інстинктивними бажаннями. Людина, навіть перебуваючи в далекому космосі, не може позбутися нищівного голосу пам’яті й весь час переживає психологічну драму. Як ми можемо зрозуміти інше, якщо не здатні збагнути себе, дійти згоди із власним сумлінням? Чи маємо право вирушати в Космос, не розв’язавши банальних земних проблем, не зрозумівши себе?
Станіслав Лем сформував власну систему наукової фантастики як жанру. Але в цьому новаторстві криється система самої філософії майбутнього. Лем майстерно визначив перспективу розвитку людства на Землі. Але всередині він усе життя захоплювався космосом, жив на тих орбітах у координатах власного мислення. А земний світ весь час розчаровував. Так вже склалося, письменники не розуміли позицій Лема, не визнавали філософської системи та жанрових новацій. Спочатку ідеологічна система змушувала письменника перероблювати цілі сюжетні лінії. Пізніше його виключали з письменницьких асоціації наукових фантастів, бо Лем намагався розхитати заскорузлість системи. Одне слово, Лем — складна філософська система. Він, наприклад, не заперечував Бога, але все життя був атеїстом. Можливо, письменник бачив власного Бога по-іншому: там, у Всесвіті, на безкінечних міжгалактичних обширах.
Мабуть, письменник боявся це визнати... Психологічний спадок минулого заважав, і Лем це усвідомлював. Зброя попередньої системи була весь час поруч. Та й історична ситуація не така вже безхмарна. Лем інколи із розпачем згадував утрачені можливості бути лікарем... Він розумів: головне — бути собою, тобто вміти почути себе крізь системні перепони на землі. Лем блискуче долав бар’єри. І це — результат наполегливої праці в космосі свідомості. Уже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» популярний жанр наукової фантастики набуває рис справжньої «лемівської» проблематики: пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, замість захоплення — іронія та гротеск. До речі, напевно, саме гротеск єднає Лема із традиціями польської літератури. А постійна гра з літературними формами, гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма, поєднані з глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту, витворили індивідуальний стиль Лема.
Катастрофічна екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми. Письменник експериментує з суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку цивілізації. Він акцентує на обмеженості людського пізнання, безкінечній нікчемності людини, згубному характері людського розуму. Проблематика творів Лема випливає з обмеженої природи людини й безкінечності Часу, Космосу. Дійсність, на думку Лема, така, якою вона вважається людині; світ — лише функція випадку: звичайні події і явища — це гра випадковостей, узагальнена у статистиці. Попри технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космосу, оскільки розглядає Його з позиції власного розуму. Все, що створює людина, весь світ її цінностей — герметично замкнений у власному колі. Чи здатна людина взагалі зрозуміти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою “наукових понять”? Змодельовані світи, суспільства, космічні кораблі, галактичні трафунки, — вони не існують насправді, а є порожнечею. Але та незбагненна сила, завдяки якій вони впливають на нас, робить космічну порожнечу досконалою. На думку Лема, порожнеча досконала ще й тому, що вона тотальна, її жорстокість — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини та її розуму.
1973 року Американське товариство наукових фантастів визнало літературні досягнення Лема, і майстер отримав пропозицію вступити до клубу. Проте, досить швидко Станіслава звідти виключили за критичні висловлювання із приводу низького рівня Американської наукової фантастики. І не дивно, адже Лем не вкладався у традиційні схеми письменницького життя, він постійно шукав і доповнював створене. Та й незрозумілою була позиція у членів Science Fiction Writers America... Приймають за літературні заслуги, виключають — за критику. Лем пізніше був членом Польської асоціації письменників і польського Пен-клубу. Письменника нагороджували численними національними і міжнародними нагородами, зокрема, державною премією Польщі та Австрії.
Лем встановив дуже високу планку. Його не влаштовувало зробити “абияк”... Він відчував відповідальність перед Космосом. Та Лем не розумів іншого: як можна, наприклад, перекласти його романи і видати їх без дозволу? Таке траплялося часто: і в Україні, і в Росії. Якось до Лема надійшло повідомлення, що він — почесний професор Львівського національного університету. Але нагорода була за “піратську версію” його роману. Парадокс, одне слово.
Життєве кредо Лема, напевно, може охарактеризувати його власна письменницька формула: «Якщо людина не може щось робити гарно, то не потрібно цього робити взагалі!»
Не багато дослухаються до цих слів...
Люди просто не хочуть вмирати.
Станіслав Лем
Наше життя із плином історичного часу все більше уподібнюється незграбному виру нісенітниці, якій ми самі надаємо внутрішнього змісту. «Нісенітниця — рушійна сила історії», — писав Станіслав Лем. Суб'єктивність світу — в наших наївнощах. І тільки одиниці можуть розуміти закони розвою світу, протинаючи у власній свідомості космічні простори неземного розуму. Важко, коли таких одиниць є на одиницю менше...
Для Лема «людство — це сума наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, це те, чим ми хочемо бути, але нам не вдається: не можемо, не вміємо; це просто діра між ідеалами і реалізацією». Таким було світобачення Лема... Він протинав світи незбагненного... і до останнього вірив у атеїзм... Але, як не дивно, в нашому профанному світі все має свій земний фінал...
Ось і немає Лема...
А з ним — і цілої філософської системи, і категорій позаземного іронічного мислення... Станіслав Лем, знаний польський письменник-фантаст, помер у клініці кардіохірургії Ягеллонського університету 27 березня. Помер у віці 84 років у Кракові, де і прожив більшу частину життя. Все життя Лем стверджував: «Потрібно бути собою. Завжди собою, щосили собою, нехай буде важко: ніколи не приміряти чужі долі».
Лем — складова гуманітарної аури світу: світ потребував його так, як наш організм — нервової системи. Автора "Солярісу", "Футурологічного конгресу" і "Суми технологій" вважають одним із кращих, якщо не найкращим письменником, який працював у жанрі наукової фантастики, — і ніколи й рядка за життя не написав англійською .
Станіслав Лем народився в Україні, у Львові, в родині лікаря Самуїла Лема. До війни він вивчав медицину у Львівському медичному інституті, проте Друга світова війна перервала його навчання. Львів на все життя залишився для Лема “казковим польським Львовом”. Те, що сталось із містом під час радянської влади, вже не належить до біографії Лема, є неприйнятним для нього внутрішньо, — це вже не його Львів, а інший простір, історично чужий. Цікаво, що кілька років тому Лем, який перебував у Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, поважнішим політикам.
Під час навчання в університеті молодий Лем замислювався над фантастичними вимірами людської свідомості і законами Всесвіту. Лем усе життя прагнув до космосу. Він був самотній, і лише у власних візіях, виходячи на орбіти неземного розуму, знаходив себе... «Немає страшнішого покарання, ніж самотня вічність». Це були перші спроби в літературі. Пізніше Лем украй негативно висловлювався про ранню творчість, засудивши надмірне трюкацтво, схематизм персонажів, повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника мали найбільший резонанс серед шанувальників фантастичного жанру. Парадокс життя і творчості: те, чого не визнавав Лем, потребував світ.
Жанр його творів літературознавці визначали як наукову фантастику. Але цікаво, що сам автор хотів дистанціюватися від цього поняття. Його твори орієнтовано на філософські й етичні аспекти поступу людської цивілізації. Станіслав Лем у "Сумі технології" написав: «Якнайкращий засіб проти невігластва — нові знання...: раніше практика, природно, випереджала теорію, наразі ж теорія зобов'язана провидіти обрії практики, бо саме через невігластво людству доведеться розплачуватись у майбутньому... Життєво важливою є інформація про закони науково-технічного розвитку, але не інформація про «календар відкриттів і винаходів», а інформація про їх джерело, «генератор». Лем стверджував: «Те, ЩО ми думаємо, завжди не таке складне, ніж те, ЧИМ ми думаємо».
1948 року письменник почав працювати над романом "Шпиталь Трансфігурації", який не “пропустила” комуністична цензура. І не дивно... У щоденниках Лем згадував про цей роман: «...Щотижня їздив нічним потягом до Варшави. Я купував найдешевші квитки, адже жив тоді у злиднях. Там, у Варшаві, я мав нескінченні запеклі дискусії у видавництві "Ksiazka i Wiedza". Ці хлопці піддавали жахливим катуванням мій "Шпиталь Трансфігурації", кількість критичних рецензій збільшувалась щогодини, і в кожній із них роман називали декадентським і контрреволюційним (така вже іронія долі! — прим. Д.Д.). Мені вказували, що і як треба переробити... “Шпиталь Трансфігурації” вважали неправильним з ідеологічної точки зору”. Таким вже перевернутим є світ: те, що не визнавала ідеологічно правильна система, визнало людство.
1950 року в будинку Письменницької Співдружності в Закопані Станіслав Лем познайомився з Жерзі Панські з видавництва "Czytelnik"... Панські поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу в жанрі фантастики. Станіслав миттєво відповів: “авжеж”. Навіть не уявляючи, про що буде книжка, він написав назву: “Астронавти”.
Напевно, життєвий парадокс — ще ключ до розуміння філософії Лема. Його твори насичено оксюморонністю, внутрішньою іронічністю, філософською гротесковістю... Але в тій непоєднуваності прочитуємо закони космосу, незрозумілі для земних “тубільців”. Лем дуже глибоко розумів механізми природного розвитку, а космос завше був для нього системою часового дистанціювання.
Цікавою є історія написання знаного “Солярісу”: “...Я залишався в будинку Письменницької Співдружності в Закопані і працював кілька днів. Під час одного з таких марафонів написав "Соляріс"”. Лем писав твори дуже швидко, але редагував сумлінно. Авторська лабораторія — річ індивідуальна: в кожного власний вимір і власна хвиля, на якій автор чує щось “згори”, з космосу. Напруження під час роботи над екранізацією “Солярісу” було багато. «"Соляріс" — це книга, через яку ми добряче посварилися з Тарковським. Я просидів шість тижнів у Москві, поки ми сперечалися про те, як робити фільм, потім я назвав його дурнем і поїхав додому... Тарковський у фільмі хотів показати, що космос — дуже осоружний і неприємний, а ось на Землі — дивовижно. Але я ж писав і думав зовсім по-іншому..."
«Соляріс» — не тільки роман про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та слабкість науки, а й про безпорадність людини як психічної системи, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими некерованими інстинктивними бажаннями. Людина, навіть перебуваючи в далекому космосі, не може позбутися нищівного голосу пам’яті й весь час переживає психологічну драму. Як ми можемо зрозуміти інше, якщо не здатні збагнути себе, дійти згоди із власним сумлінням? Чи маємо право вирушати в Космос, не розв’язавши банальних земних проблем, не зрозумівши себе?
Станіслав Лем сформував власну систему наукової фантастики як жанру. Але в цьому новаторстві криється система самої філософії майбутнього. Лем майстерно визначив перспективу розвитку людства на Землі. Але всередині він усе життя захоплювався космосом, жив на тих орбітах у координатах власного мислення. А земний світ весь час розчаровував. Так вже склалося, письменники не розуміли позицій Лема, не визнавали філософської системи та жанрових новацій. Спочатку ідеологічна система змушувала письменника перероблювати цілі сюжетні лінії. Пізніше його виключали з письменницьких асоціації наукових фантастів, бо Лем намагався розхитати заскорузлість системи. Одне слово, Лем — складна філософська система. Він, наприклад, не заперечував Бога, але все життя був атеїстом. Можливо, письменник бачив власного Бога по-іншому: там, у Всесвіті, на безкінечних міжгалактичних обширах.
Мабуть, письменник боявся це визнати... Психологічний спадок минулого заважав, і Лем це усвідомлював. Зброя попередньої системи була весь час поруч. Та й історична ситуація не така вже безхмарна. Лем інколи із розпачем згадував утрачені можливості бути лікарем... Він розумів: головне — бути собою, тобто вміти почути себе крізь системні перепони на землі. Лем блискуче долав бар’єри. І це — результат наполегливої праці в космосі свідомості. Уже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» популярний жанр наукової фантастики набуває рис справжньої «лемівської» проблематики: пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, замість захоплення — іронія та гротеск. До речі, напевно, саме гротеск єднає Лема із традиціями польської літератури. А постійна гра з літературними формами, гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма, поєднані з глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту, витворили індивідуальний стиль Лема.
Катастрофічна екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми. Письменник експериментує з суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку цивілізації. Він акцентує на обмеженості людського пізнання, безкінечній нікчемності людини, згубному характері людського розуму. Проблематика творів Лема випливає з обмеженої природи людини й безкінечності Часу, Космосу. Дійсність, на думку Лема, така, якою вона вважається людині; світ — лише функція випадку: звичайні події і явища — це гра випадковостей, узагальнена у статистиці. Попри технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космосу, оскільки розглядає Його з позиції власного розуму. Все, що створює людина, весь світ її цінностей — герметично замкнений у власному колі. Чи здатна людина взагалі зрозуміти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою “наукових понять”? Змодельовані світи, суспільства, космічні кораблі, галактичні трафунки, — вони не існують насправді, а є порожнечею. Але та незбагненна сила, завдяки якій вони впливають на нас, робить космічну порожнечу досконалою. На думку Лема, порожнеча досконала ще й тому, що вона тотальна, її жорстокість — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини та її розуму.
1973 року Американське товариство наукових фантастів визнало літературні досягнення Лема, і майстер отримав пропозицію вступити до клубу. Проте, досить швидко Станіслава звідти виключили за критичні висловлювання із приводу низького рівня Американської наукової фантастики. І не дивно, адже Лем не вкладався у традиційні схеми письменницького життя, він постійно шукав і доповнював створене. Та й незрозумілою була позиція у членів Science Fiction Writers America... Приймають за літературні заслуги, виключають — за критику. Лем пізніше був членом Польської асоціації письменників і польського Пен-клубу. Письменника нагороджували численними національними і міжнародними нагородами, зокрема, державною премією Польщі та Австрії.
Лем встановив дуже високу планку. Його не влаштовувало зробити “абияк”... Він відчував відповідальність перед Космосом. Та Лем не розумів іншого: як можна, наприклад, перекласти його романи і видати їх без дозволу? Таке траплялося часто: і в Україні, і в Росії. Якось до Лема надійшло повідомлення, що він — почесний професор Львівського національного університету. Але нагорода була за “піратську версію” його роману. Парадокс, одне слово.
Життєве кредо Лема, напевно, може охарактеризувати його власна письменницька формула: «Якщо людина не може щось робити гарно, то не потрібно цього робити взагалі!»
Не багато дослухаються до цих слів...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Олександр Сушко | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію