
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.08
08:52
Пригнічений, утомлений, побитий
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
Суворою буденністю життя, –
Продовжую лише по правді жити
Без нарікань, досади і ниття.
Сприймаю все, як напрям перехожий,
Як хід подій, або обставин збіг,
Які здолати безперечно зможу,
Хоч постарів помалу і знемі
2023.06.08
06:08
Знімаю перед Музою кашкет,
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
доземно б’ю чолом їй віншування,
сьогодні кожен другий в нас поет,
як не поет, то майстер віршування.
А мій Пегас комизиться – лошак,
горбаті рими вибива копитом,
що напишу не те йому й не так,
сную серед поетів паразитом
2023.06.07
19:54
Ні любка, ні теща –
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:
Було тихо й парко,
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:
Було тихо й парко,
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2023.06.07
06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
2023.06.07
05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
2023.06.07
01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
2023.06.06
21:46
Після дамби їм буде амба...
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
2023.06.06
09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
2023.06.06
04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
2023.06.05
20:55
Із Д.Мінаєва
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
2023.06.05
19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?”
– Да, Бин Ладен.
– Но почему именно он, а не..?
– А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку...
– Но ком
2023.06.05
15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
2023.06.05
15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Дмитро Дроздовський (1970) /
Критика | Аналітика
“Бути собою”... Пам'яті Станіслава Лема
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Бути собою”... Пам'яті Станіслава Лема
Люди не хочуть жити вічно.
Люди просто не хочуть вмирати.
Станіслав Лем
Наше життя із плином історичного часу все більше уподібнюється незграбному виру нісенітниці, якій ми самі надаємо внутрішнього змісту. «Нісенітниця — рушійна сила історії», — писав Станіслав Лем. Суб'єктивність світу — в наших наївнощах. І тільки одиниці можуть розуміти закони розвою світу, протинаючи у власній свідомості космічні простори неземного розуму. Важко, коли таких одиниць є на одиницю менше...
Для Лема «людство — це сума наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, це те, чим ми хочемо бути, але нам не вдається: не можемо, не вміємо; це просто діра між ідеалами і реалізацією». Таким було світобачення Лема... Він протинав світи незбагненного... і до останнього вірив у атеїзм... Але, як не дивно, в нашому профанному світі все має свій земний фінал...
Ось і немає Лема...
А з ним — і цілої філософської системи, і категорій позаземного іронічного мислення... Станіслав Лем, знаний польський письменник-фантаст, помер у клініці кардіохірургії Ягеллонського університету 27 березня. Помер у віці 84 років у Кракові, де і прожив більшу частину життя. Все життя Лем стверджував: «Потрібно бути собою. Завжди собою, щосили собою, нехай буде важко: ніколи не приміряти чужі долі».
Лем — складова гуманітарної аури світу: світ потребував його так, як наш організм — нервової системи. Автора "Солярісу", "Футурологічного конгресу" і "Суми технологій" вважають одним із кращих, якщо не найкращим письменником, який працював у жанрі наукової фантастики, — і ніколи й рядка за життя не написав англійською .
Станіслав Лем народився в Україні, у Львові, в родині лікаря Самуїла Лема. До війни він вивчав медицину у Львівському медичному інституті, проте Друга світова війна перервала його навчання. Львів на все життя залишився для Лема “казковим польським Львовом”. Те, що сталось із містом під час радянської влади, вже не належить до біографії Лема, є неприйнятним для нього внутрішньо, — це вже не його Львів, а інший простір, історично чужий. Цікаво, що кілька років тому Лем, який перебував у Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, поважнішим політикам.
Під час навчання в університеті молодий Лем замислювався над фантастичними вимірами людської свідомості і законами Всесвіту. Лем усе життя прагнув до космосу. Він був самотній, і лише у власних візіях, виходячи на орбіти неземного розуму, знаходив себе... «Немає страшнішого покарання, ніж самотня вічність». Це були перші спроби в літературі. Пізніше Лем украй негативно висловлювався про ранню творчість, засудивши надмірне трюкацтво, схематизм персонажів, повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника мали найбільший резонанс серед шанувальників фантастичного жанру. Парадокс життя і творчості: те, чого не визнавав Лем, потребував світ.
Жанр його творів літературознавці визначали як наукову фантастику. Але цікаво, що сам автор хотів дистанціюватися від цього поняття. Його твори орієнтовано на філософські й етичні аспекти поступу людської цивілізації. Станіслав Лем у "Сумі технології" написав: «Якнайкращий засіб проти невігластва — нові знання...: раніше практика, природно, випереджала теорію, наразі ж теорія зобов'язана провидіти обрії практики, бо саме через невігластво людству доведеться розплачуватись у майбутньому... Життєво важливою є інформація про закони науково-технічного розвитку, але не інформація про «календар відкриттів і винаходів», а інформація про їх джерело, «генератор». Лем стверджував: «Те, ЩО ми думаємо, завжди не таке складне, ніж те, ЧИМ ми думаємо».
1948 року письменник почав працювати над романом "Шпиталь Трансфігурації", який не “пропустила” комуністична цензура. І не дивно... У щоденниках Лем згадував про цей роман: «...Щотижня їздив нічним потягом до Варшави. Я купував найдешевші квитки, адже жив тоді у злиднях. Там, у Варшаві, я мав нескінченні запеклі дискусії у видавництві "Ksiazka i Wiedza". Ці хлопці піддавали жахливим катуванням мій "Шпиталь Трансфігурації", кількість критичних рецензій збільшувалась щогодини, і в кожній із них роман називали декадентським і контрреволюційним (така вже іронія долі! — прим. Д.Д.). Мені вказували, що і як треба переробити... “Шпиталь Трансфігурації” вважали неправильним з ідеологічної точки зору”. Таким вже перевернутим є світ: те, що не визнавала ідеологічно правильна система, визнало людство.
1950 року в будинку Письменницької Співдружності в Закопані Станіслав Лем познайомився з Жерзі Панські з видавництва "Czytelnik"... Панські поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу в жанрі фантастики. Станіслав миттєво відповів: “авжеж”. Навіть не уявляючи, про що буде книжка, він написав назву: “Астронавти”.
Напевно, життєвий парадокс — ще ключ до розуміння філософії Лема. Його твори насичено оксюморонністю, внутрішньою іронічністю, філософською гротесковістю... Але в тій непоєднуваності прочитуємо закони космосу, незрозумілі для земних “тубільців”. Лем дуже глибоко розумів механізми природного розвитку, а космос завше був для нього системою часового дистанціювання.
Цікавою є історія написання знаного “Солярісу”: “...Я залишався в будинку Письменницької Співдружності в Закопані і працював кілька днів. Під час одного з таких марафонів написав "Соляріс"”. Лем писав твори дуже швидко, але редагував сумлінно. Авторська лабораторія — річ індивідуальна: в кожного власний вимір і власна хвиля, на якій автор чує щось “згори”, з космосу. Напруження під час роботи над екранізацією “Солярісу” було багато. «"Соляріс" — це книга, через яку ми добряче посварилися з Тарковським. Я просидів шість тижнів у Москві, поки ми сперечалися про те, як робити фільм, потім я назвав його дурнем і поїхав додому... Тарковський у фільмі хотів показати, що космос — дуже осоружний і неприємний, а ось на Землі — дивовижно. Але я ж писав і думав зовсім по-іншому..."
«Соляріс» — не тільки роман про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та слабкість науки, а й про безпорадність людини як психічної системи, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими некерованими інстинктивними бажаннями. Людина, навіть перебуваючи в далекому космосі, не може позбутися нищівного голосу пам’яті й весь час переживає психологічну драму. Як ми можемо зрозуміти інше, якщо не здатні збагнути себе, дійти згоди із власним сумлінням? Чи маємо право вирушати в Космос, не розв’язавши банальних земних проблем, не зрозумівши себе?
Станіслав Лем сформував власну систему наукової фантастики як жанру. Але в цьому новаторстві криється система самої філософії майбутнього. Лем майстерно визначив перспективу розвитку людства на Землі. Але всередині він усе життя захоплювався космосом, жив на тих орбітах у координатах власного мислення. А земний світ весь час розчаровував. Так вже склалося, письменники не розуміли позицій Лема, не визнавали філософської системи та жанрових новацій. Спочатку ідеологічна система змушувала письменника перероблювати цілі сюжетні лінії. Пізніше його виключали з письменницьких асоціації наукових фантастів, бо Лем намагався розхитати заскорузлість системи. Одне слово, Лем — складна філософська система. Він, наприклад, не заперечував Бога, але все життя був атеїстом. Можливо, письменник бачив власного Бога по-іншому: там, у Всесвіті, на безкінечних міжгалактичних обширах.
Мабуть, письменник боявся це визнати... Психологічний спадок минулого заважав, і Лем це усвідомлював. Зброя попередньої системи була весь час поруч. Та й історична ситуація не така вже безхмарна. Лем інколи із розпачем згадував утрачені можливості бути лікарем... Він розумів: головне — бути собою, тобто вміти почути себе крізь системні перепони на землі. Лем блискуче долав бар’єри. І це — результат наполегливої праці в космосі свідомості. Уже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» популярний жанр наукової фантастики набуває рис справжньої «лемівської» проблематики: пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, замість захоплення — іронія та гротеск. До речі, напевно, саме гротеск єднає Лема із традиціями польської літератури. А постійна гра з літературними формами, гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма, поєднані з глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту, витворили індивідуальний стиль Лема.
Катастрофічна екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми. Письменник експериментує з суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку цивілізації. Він акцентує на обмеженості людського пізнання, безкінечній нікчемності людини, згубному характері людського розуму. Проблематика творів Лема випливає з обмеженої природи людини й безкінечності Часу, Космосу. Дійсність, на думку Лема, така, якою вона вважається людині; світ — лише функція випадку: звичайні події і явища — це гра випадковостей, узагальнена у статистиці. Попри технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космосу, оскільки розглядає Його з позиції власного розуму. Все, що створює людина, весь світ її цінностей — герметично замкнений у власному колі. Чи здатна людина взагалі зрозуміти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою “наукових понять”? Змодельовані світи, суспільства, космічні кораблі, галактичні трафунки, — вони не існують насправді, а є порожнечею. Але та незбагненна сила, завдяки якій вони впливають на нас, робить космічну порожнечу досконалою. На думку Лема, порожнеча досконала ще й тому, що вона тотальна, її жорстокість — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини та її розуму.
1973 року Американське товариство наукових фантастів визнало літературні досягнення Лема, і майстер отримав пропозицію вступити до клубу. Проте, досить швидко Станіслава звідти виключили за критичні висловлювання із приводу низького рівня Американської наукової фантастики. І не дивно, адже Лем не вкладався у традиційні схеми письменницького життя, він постійно шукав і доповнював створене. Та й незрозумілою була позиція у членів Science Fiction Writers America... Приймають за літературні заслуги, виключають — за критику. Лем пізніше був членом Польської асоціації письменників і польського Пен-клубу. Письменника нагороджували численними національними і міжнародними нагородами, зокрема, державною премією Польщі та Австрії.
Лем встановив дуже високу планку. Його не влаштовувало зробити “абияк”... Він відчував відповідальність перед Космосом. Та Лем не розумів іншого: як можна, наприклад, перекласти його романи і видати їх без дозволу? Таке траплялося часто: і в Україні, і в Росії. Якось до Лема надійшло повідомлення, що він — почесний професор Львівського національного університету. Але нагорода була за “піратську версію” його роману. Парадокс, одне слово.
Життєве кредо Лема, напевно, може охарактеризувати його власна письменницька формула: «Якщо людина не може щось робити гарно, то не потрібно цього робити взагалі!»
Не багато дослухаються до цих слів...
Люди просто не хочуть вмирати.
Станіслав Лем
Наше життя із плином історичного часу все більше уподібнюється незграбному виру нісенітниці, якій ми самі надаємо внутрішнього змісту. «Нісенітниця — рушійна сила історії», — писав Станіслав Лем. Суб'єктивність світу — в наших наївнощах. І тільки одиниці можуть розуміти закони розвою світу, протинаючи у власній свідомості космічні простори неземного розуму. Важко, коли таких одиниць є на одиницю менше...
Для Лема «людство — це сума наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, це те, чим ми хочемо бути, але нам не вдається: не можемо, не вміємо; це просто діра між ідеалами і реалізацією». Таким було світобачення Лема... Він протинав світи незбагненного... і до останнього вірив у атеїзм... Але, як не дивно, в нашому профанному світі все має свій земний фінал...
Ось і немає Лема...
А з ним — і цілої філософської системи, і категорій позаземного іронічного мислення... Станіслав Лем, знаний польський письменник-фантаст, помер у клініці кардіохірургії Ягеллонського університету 27 березня. Помер у віці 84 років у Кракові, де і прожив більшу частину життя. Все життя Лем стверджував: «Потрібно бути собою. Завжди собою, щосили собою, нехай буде важко: ніколи не приміряти чужі долі».
Лем — складова гуманітарної аури світу: світ потребував його так, як наш організм — нервової системи. Автора "Солярісу", "Футурологічного конгресу" і "Суми технологій" вважають одним із кращих, якщо не найкращим письменником, який працював у жанрі наукової фантастики, — і ніколи й рядка за життя не написав англійською .
Станіслав Лем народився в Україні, у Львові, в родині лікаря Самуїла Лема. До війни він вивчав медицину у Львівському медичному інституті, проте Друга світова війна перервала його навчання. Львів на все життя залишився для Лема “казковим польським Львовом”. Те, що сталось із містом під час радянської влади, вже не належить до біографії Лема, є неприйнятним для нього внутрішньо, — це вже не його Львів, а інший простір, історично чужий. Цікаво, що кілька років тому Лем, який перебував у Варшаві, захотів зустрітися з українськими студентами, відмовивши при цьому багатьом іншим, поважнішим політикам.
Під час навчання в університеті молодий Лем замислювався над фантастичними вимірами людської свідомості і законами Всесвіту. Лем усе життя прагнув до космосу. Він був самотній, і лише у власних візіях, виходячи на орбіти неземного розуму, знаходив себе... «Немає страшнішого покарання, ніж самотня вічність». Це були перші спроби в літературі. Пізніше Лем украй негативно висловлювався про ранню творчість, засудивши надмірне трюкацтво, схематизм персонажів, повторення сюжетних шаблонів. Втім, саме ранні твори письменника мали найбільший резонанс серед шанувальників фантастичного жанру. Парадокс життя і творчості: те, чого не визнавав Лем, потребував світ.
Жанр його творів літературознавці визначали як наукову фантастику. Але цікаво, що сам автор хотів дистанціюватися від цього поняття. Його твори орієнтовано на філософські й етичні аспекти поступу людської цивілізації. Станіслав Лем у "Сумі технології" написав: «Якнайкращий засіб проти невігластва — нові знання...: раніше практика, природно, випереджала теорію, наразі ж теорія зобов'язана провидіти обрії практики, бо саме через невігластво людству доведеться розплачуватись у майбутньому... Життєво важливою є інформація про закони науково-технічного розвитку, але не інформація про «календар відкриттів і винаходів», а інформація про їх джерело, «генератор». Лем стверджував: «Те, ЩО ми думаємо, завжди не таке складне, ніж те, ЧИМ ми думаємо».
1948 року письменник почав працювати над романом "Шпиталь Трансфігурації", який не “пропустила” комуністична цензура. І не дивно... У щоденниках Лем згадував про цей роман: «...Щотижня їздив нічним потягом до Варшави. Я купував найдешевші квитки, адже жив тоді у злиднях. Там, у Варшаві, я мав нескінченні запеклі дискусії у видавництві "Ksiazka i Wiedza". Ці хлопці піддавали жахливим катуванням мій "Шпиталь Трансфігурації", кількість критичних рецензій збільшувалась щогодини, і в кожній із них роман називали декадентським і контрреволюційним (така вже іронія долі! — прим. Д.Д.). Мені вказували, що і як треба переробити... “Шпиталь Трансфігурації” вважали неправильним з ідеологічної точки зору”. Таким вже перевернутим є світ: те, що не визнавала ідеологічно правильна система, визнало людство.
1950 року в будинку Письменницької Співдружності в Закопані Станіслав Лем познайомився з Жерзі Панські з видавництва "Czytelnik"... Панські поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу в жанрі фантастики. Станіслав миттєво відповів: “авжеж”. Навіть не уявляючи, про що буде книжка, він написав назву: “Астронавти”.
Напевно, життєвий парадокс — ще ключ до розуміння філософії Лема. Його твори насичено оксюморонністю, внутрішньою іронічністю, філософською гротесковістю... Але в тій непоєднуваності прочитуємо закони космосу, незрозумілі для земних “тубільців”. Лем дуже глибоко розумів механізми природного розвитку, а космос завше був для нього системою часового дистанціювання.
Цікавою є історія написання знаного “Солярісу”: “...Я залишався в будинку Письменницької Співдружності в Закопані і працював кілька днів. Під час одного з таких марафонів написав "Соляріс"”. Лем писав твори дуже швидко, але редагував сумлінно. Авторська лабораторія — річ індивідуальна: в кожного власний вимір і власна хвиля, на якій автор чує щось “згори”, з космосу. Напруження під час роботи над екранізацією “Солярісу” було багато. «"Соляріс" — це книга, через яку ми добряче посварилися з Тарковським. Я просидів шість тижнів у Москві, поки ми сперечалися про те, як робити фільм, потім я назвав його дурнем і поїхав додому... Тарковський у фільмі хотів показати, що космос — дуже осоружний і неприємний, а ось на Землі — дивовижно. Але я ж писав і думав зовсім по-іншому..."
«Соляріс» — не тільки роман про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та слабкість науки, а й про безпорадність людини як психічної системи, обтяженої біографією, фобіями й підсвідомими некерованими інстинктивними бажаннями. Людина, навіть перебуваючи в далекому космосі, не може позбутися нищівного голосу пам’яті й весь час переживає психологічну драму. Як ми можемо зрозуміти інше, якщо не здатні збагнути себе, дійти згоди із власним сумлінням? Чи маємо право вирушати в Космос, не розв’язавши банальних земних проблем, не зрозумівши себе?
Станіслав Лем сформував власну систему наукової фантастики як жанру. Але в цьому новаторстві криється система самої філософії майбутнього. Лем майстерно визначив перспективу розвитку людства на Землі. Але всередині він усе життя захоплювався космосом, жив на тих орбітах у координатах власного мислення. А земний світ весь час розчаровував. Так вже склалося, письменники не розуміли позицій Лема, не визнавали філософської системи та жанрових новацій. Спочатку ідеологічна система змушувала письменника перероблювати цілі сюжетні лінії. Пізніше його виключали з письменницьких асоціації наукових фантастів, бо Лем намагався розхитати заскорузлість системи. Одне слово, Лем — складна філософська система. Він, наприклад, не заперечував Бога, але все життя був атеїстом. Можливо, письменник бачив власного Бога по-іншому: там, у Всесвіті, на безкінечних міжгалактичних обширах.
Мабуть, письменник боявся це визнати... Психологічний спадок минулого заважав, і Лем це усвідомлював. Зброя попередньої системи була весь час поруч. Та й історична ситуація не така вже безхмарна. Лем інколи із розпачем згадував утрачені можливості бути лікарем... Він розумів: головне — бути собою, тобто вміти почути себе крізь системні перепони на землі. Лем блискуче долав бар’єри. І це — результат наполегливої праці в космосі свідомості. Уже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» популярний жанр наукової фантастики набуває рис справжньої «лемівської» проблематики: пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, замість захоплення — іронія та гротеск. До речі, напевно, саме гротеск єднає Лема із традиціями польської літератури. А постійна гра з літературними формами, гротескові стилізації, пародії і травестії традиційних різновидів письма, поєднані з глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом лабіринту, витворили індивідуальний стиль Лема.
Катастрофічна екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми. Письменник експериментує з суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку цивілізації. Він акцентує на обмеженості людського пізнання, безкінечній нікчемності людини, згубному характері людського розуму. Проблематика творів Лема випливає з обмеженої природи людини й безкінечності Часу, Космосу. Дійсність, на думку Лема, така, якою вона вважається людині; світ — лише функція випадку: звичайні події і явища — це гра випадковостей, узагальнена у статистиці. Попри технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космосу, оскільки розглядає Його з позиції власного розуму. Все, що створює людина, весь світ її цінностей — герметично замкнений у власному колі. Чи здатна людина взагалі зрозуміти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою “наукових понять”? Змодельовані світи, суспільства, космічні кораблі, галактичні трафунки, — вони не існують насправді, а є порожнечею. Але та незбагненна сила, завдяки якій вони впливають на нас, робить космічну порожнечу досконалою. На думку Лема, порожнеча досконала ще й тому, що вона тотальна, її жорстокість — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості людини та її розуму.
1973 року Американське товариство наукових фантастів визнало літературні досягнення Лема, і майстер отримав пропозицію вступити до клубу. Проте, досить швидко Станіслава звідти виключили за критичні висловлювання із приводу низького рівня Американської наукової фантастики. І не дивно, адже Лем не вкладався у традиційні схеми письменницького життя, він постійно шукав і доповнював створене. Та й незрозумілою була позиція у членів Science Fiction Writers America... Приймають за літературні заслуги, виключають — за критику. Лем пізніше був членом Польської асоціації письменників і польського Пен-клубу. Письменника нагороджували численними національними і міжнародними нагородами, зокрема, державною премією Польщі та Австрії.
Лем встановив дуже високу планку. Його не влаштовувало зробити “абияк”... Він відчував відповідальність перед Космосом. Та Лем не розумів іншого: як можна, наприклад, перекласти його романи і видати їх без дозволу? Таке траплялося часто: і в Україні, і в Росії. Якось до Лема надійшло повідомлення, що він — почесний професор Львівського національного університету. Але нагорода була за “піратську версію” його роману. Парадокс, одне слово.
Життєве кредо Лема, напевно, може охарактеризувати його власна письменницька формула: «Якщо людина не може щось робити гарно, то не потрібно цього робити взагалі!»
Не багато дослухаються до цих слів...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Олександр Сушко | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію