ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2023.03.29 22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу

Сергій Комарецький
2023.03.29 14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!

Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую

Іван Потьомкін
2023.03.29 14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.

Тетяна Левицька
2023.03.29 11:20
У вагон метро заходять
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.

Софія Цимбалиста
2023.03.29 09:54
Я буду навіки
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.

Теді Ем
2023.03.29 09:16
Нарциси із павичими хвостами
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт

звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,

Микола Соболь
2023.03.29 07:27
Куди спішиш, спізнілий снігу,
деревам хочеться тепла,
уже б леліяти відлигу
та повернулася зима
і сіє білосніжні шати
на перші пуп’янки бузку,
час абрикосці розцвітати,
вона ж косицю* боязку

Віктор Кучерук
2023.03.29 05:28
Клубочиться піною ріка
І з розгону боком б’ється в скелю, –
Блискає і бризкає стрімка,
Розігріта бігом, наче хмелем.
Різнобарвних крапель фейєрверк
Зводиться й показує величчя, –
Освітляє сяйно ранній смерк,
Освіжає душу та обличчя.

Володимир Бойко
2023.03.28 23:42
Всміхається хитро чеширська котяра,
А в душу встромляються кігті її.
Немає на світі страшнішої кари,
Аніж, коли зраду вбачають свої.

«Своїх» наплодилося скрізь - легіони,
Кошмарять не гірше за ворогів.
І, де пролягає рубіж оборони,

Хельґі Йогансен
2023.03.28 21:10
Звільни мене! Це можеш тільки ти.
Врятуй від всіх та перш за все від себе!
Надію дай і мрію воскреси,
щоб втік з полону сірості й нудьги
і птахом знову линув я у небо!

Врятуй мене від пристрастей, страхів!
Вони живцем з’їдають плоть і душу.

Наталія Кравченко
2023.03.28 18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя. Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з

Володимир Каразуб
2023.03.28 16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.

Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском

Іван Потьомкін
2023.03.28 15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”. Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф

Теді Ем
2023.03.28 10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.

Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –

Софія Цимбалиста
2023.03.28 08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.

Микола Соболь
2023.03.28 06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Маріанна Кіяновська (1973) / Поеми

 Орлеанська Діва: vis major

A la guerre comme a la guerre

А що то смерть?
То тільки слово.
Значить, мені однаково
Анна Середа

знаючи добре, що і на що міняєш,
вирушити в дорогу з наміром не повертатись
дивуючи тих, хто не думав, що слово "вітчизна" має
таку незбагненну місткість
і самій здивуватись
Галина Петросаняк

Олені Галеті присвячую

0.

Я вміла молитись, а може, не вміла, бо десь
Хитались слова, як дерева, що втратили листя...
Це треба прожити... Молися, молися, молися
За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс...

Молися, молися - як завжди, і вчора, і днесь
Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...
Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя,
Коли замість вод тільки кров із землі і з небес?..

Собори й обози в лещатах війни і біди.
Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?
Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття,

І коні казяться, щоразу вдихаючи дим,
Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...
Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог!

1.

Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог
Доконують вирок, що іноді легший за віру...
Хтось апокаліпсис собі вибирає офіру
В ущелинах храмів, в проваллях бідняцьких... Тривог

Таки не бракує, найбільша - вціліти. Пролог -
Убійницька битва, в стражданні перебрано міру...
Руїни руїн... Не язичники ж топчуть Пальміру -
Англійці хизуються тліном своїх перемог...

Ген мученик-воїн, що голову змію відтяв,
Поляже й собі - не в двобої, а сам проти війська...
А Карл пожалкує, не змігши побачити зблизька

Як воїн у полі у чистому важив життям...
Свободу відчувши, завиє за обрієм пес...
Я вміла молитись, а може, не вміла, бо - десь...

2.

Я вміла молитись, а може, не вміла, бо десь
Минались в походах погідливість, світла невинність...
Я дивом вціліла, бо кінь мене кулею виніс
Уже без шолома... Вслухаючись в стукіт сердець,

Ми чули лиш битву, і в битві тій знали кінець
Життів, і печалей, і радостей... Віра і вірність,
Мов брами міські - вже без мурів. Доконано плинність
І втрачено сон... На котромусь зі ста перехресть

Лежали тіла божевільних від болю дітей
І трупи жінок осягали насущність смертей...
І я так умру - або й страчена буду колись я...

Я мала не мандри - в блуканнях вели голоси
("У січу піди і спасіння землі принеси!"),
Хитались слова, як дерева, що втратили листя...

3.

Хитались слова, як дерева, що втратили листя...
Народ облітав в небуття прохололе своє...
Я вірую, Боже, я знаю, ти все-таки є...
...А військо здобуло не місто, а дещицю місця,

Що звалося містом... Алхімія битви - на кистях
І на передпліччях: сердець-бо уже не стає...
Так мати шалена дитину свою впізнає,
Спотворену мукою й вічністю... Знакам і вістям

Не стало скорботи, і міра трагедії - світ.
Святі убієнні, їм очі вилазять з орбіт,
І золотом - попіл, а в попелі - квітка (дивися!)

Знаряддя убивства, чи радше - знаряддя знарядь,
Королю, королю, край свого престолу присядь,
Це треба прожити... Молися, молися, молися!

4.

Це треба прожити... Молися, молися, молися,
Молися, народе, молися, відмолюй гріхи...
Лихим сьогоденням і, може, майбутнім лихим,
Ти будеш надтятий... Та все ж таки не поступися,

Не стань на коліна... Закон арбалета і списа -
Один із законів, та править любов, і поки
Немає любові, стоятимуть хижі полки,
Подібні гієнам і левам, і тиграм, і рисям...

У чорному небі - лиш місяць, багряний, як біль.
Душа зворохоблена страхом, останнім, як доля...
Вітри прилітають з найближчого бранного поля,

Подібні до тих найгіркіших й найтяжчих похміль,
Принесених нам із далеких зажерливих темз -
За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс...

5.

За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс,
За дощ, що із рани криваво на землю стікає,
Волає о помсту, і знову о помсту волає
Свята справедливість і Франція...Боже, воскрес

Єси, щоб судити - спасінням освячено хрест:
Безкрає страждання - і небо так само безкрає...
Та є рівновага у вічності: Бог запитає
Про добре і зле...А поки що наміряно верст

Далеких і довгих: обози, обози, обози...
Не те, щоби їжа, все ж легше з обозами йти...
Прости мені, Боже, смиренну гординю, прости

Народу моєму його поплюндровані сльози...
Молися, мій Боже, за нас із високих небес:
Молися, молися - і завжди, і вчора, і днесь

6.

Молися, молися - і завжди, і вчора, і днесь
Бо люди - як коні вмирають, а коні - як люди,
Бредуть, як сновиди, і тягнуться в ніч халабуди,
І тлумлять колесами ледве дозрілий овес...

Попереду - бій, і попереду - залишки мес
Що правляться похапцем, тихо, бо й часу не буде,
Попереду - кулі, поцілені в голови й груди,
І відчай, можливо, ще також попереду весь...

На стінах - плачі, попід стінами - рештки скорбот.
Спинається камінь навшпиньки червоно-гарячий...
А дехто - безрукий, безногий, а може, й незрячий -

Уже всепрощенний, як весь мій французький народ...
"Немає нічого, лиш віра, надія і пісня", -
Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...

7.

Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...
Я іноді мусила мати надію за всіх...
Король блазнював, а британець відмірював сміх,
Як порції каші пораненим - з порохом й війстям...

Ми мали одну батьківщину, боліло у ніздрях
Від запаху битви чи пустки, і хто не поліг,
Вступав, як в собор, на покинутий кимось поріг,
І тиша боліла, немов то не тиша, а вістря

Вселенського зла, бо порожня домівка - пропаща,
Вона - без душі і без плоті, сліпа і німа,
І більшого болю, можливо, у світі нема...

А леви англійські тримали французів у пащах...
І я, щоб спинити убивство у серці убійцям,
Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя...

8.

Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя,
Маленька піщинка, уярмлена в повені вод...
Маленька людина, яка надихнула народ,
Ще майже дитина... Як квіточка світла, хоч пізня...

Механіка відстаней, оптика втоми... Баліста
Усупереч часу, руйнує ворожий оплот...
І лава застиглих людей і міських нечистот
Лишається скалкою в оці. А отже, Пречиста

Таки врятувала цю осінь від злота пожеж...
Від іншого ж золота навіть вона не врятує...
О, кари! О, Карле! Ти ж знаєш, як Юда цілує...

...Ти теж позасвітня, блаженна Йоанно, ти теж
Одна з одиноких... Закон рівноваги... І хрест,
Коли замість вод тільки кров із землі і небес...

9.

Коли замість вод тільки кров із землі і небес,
Приходить знання неминучості. Отже, поволі
Звикаєш, що маєш свою нечутливість до болю
Та відчай зернини, який погамовує прес...

Звитяга крізь муку (вона виправдовує стрес,
Спричинений струсом і стахом) ніде і ніколи
Не стане дорогою серця до Бога, тож голі
Нічим не прикриють своїх кінцесвітніх тілес...

Ощадно щити витрачаються, щедро - життя...
Торговці у храмі торгуються, ладні продати
Усе, окрім зиску, і далі вмирають солдати,

А вбиті стають ще одним різновидом сміття...
Спустошено села, спустошено в селах сади.
Собори й обози в лещатах війни і біди.

10.

Собори й обози в лещатах війни і біди.
Смирення невидимих тижнів, сукровиця ранків...
Лежать недобиті нащадки саксонців і франків,
Їм тулять до серця імлу затяжні холоди...

Видіння убогості... Господи, не доведи
До виру зневіри, до крепу жовтневих серпанків,
Що вкриють землею каліцтва, і рани, і ранки...
Подай нам спасіння - і Францію не осуди...

Пришестя нашесть, атрибути військової слави:
Настояно чорно, як трунок, пожарища дим:
Поволі й натужно над хмари здіймається дім,

А з домом - усе: вбогі рядна, ікони і лави,
Й до шибки притулене яблуні спечене віття...
Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?

11.

Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?
Порубана доля: відтятий від тіла рукав...
А хтось тебе, доле, при домі своєму чекав,
Та й не дочекався у те знавісніле поліття...

Удосвіта матиму докір - і знак, бо ж засвіттям
Позначено шлях мій суворий...Немов льодостав,
Що вмерлому в кризі крижинку кладе на вуста,
Кладе мені Бог дев’ятнадцяте -надцятиліття...

Як міряти муку, прожито вже й тисячний вік,
Як міряти щастя, й дванадцяти літ не прожито,
Підкошено ноги довіку зеленому житу,

Полічено дні неполіченим сотням калік,
Які вже ніколи своїх каганців не засвітять...
Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття...

12.

Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття...
О, Карле! О, кари! Ідеш - напролом, напролом!
Усе, що ти маєш, відміряно золотом й злом...
Усе, що ти знаєш, - залізо кинджалу і кліття...

Ми - з двох берегів, ти походиш із того поріддя,
Що й плину води не помітить, бо знає лиш дно...
Та ти мій король, хоч і, може, тобі все одно:
Сьогодні - війна, а позавтра - мисливські угіддя...

Розбризкуєш мозок оленів, добитих в траві,
Розбризкуєш нутрощі вбитих, оголюєш кості,
Аж ангели мліють в незмірній своїй високості,

Бо ті, вже убиті, учора ходили живі,
Та ти ж бо - король, не тобі перейматися цим...
І коні казяться, щоразу вдихаючи дим.

13.

І коні казяться, щоразу вдихаючи дим,
І я мимоволі боюся, і страх той блаженний,
І знов голоси промовляють-голосять до мене,
Й ридає гроза, із печалі виносячи грім...

Стояти у раті, лежати в пісках - молодим:
У смерті за Францію рівні і граф, і нужденний
Дрібний селянин, вже зневірений, чорний і темний,
Що має і сонце, і небо, і вітер, окрім

Хіба що землі, але нині й землі він здобуде,
Та й зірку із неба, що нині для нього впаде...
Пульсує пшениця, не скошена ним, і ніде

Йому вже ні слави, ні білого світу не буде...
Тіла зогниють (поміж ними - лиш чортополох)
Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...

14.

Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...
Волають поля, бо ж убитими тчуть гобелени,
Ховають обличчя своїми долоньками клени,
Від дикої крові в долині струмок пересох...

Ми тут ненадовго: удосвіта питиме грог,
Червоно запінене зілля, до того - зелене...
Розсічені лиця, навпіл перерізані вени -
Як висохлі русла, що кануть в моря перемог...

Та слово "вітчизна" - і тепле, і грізне, як мідь.
Любов на початку - то ж як без любові до скону?..
Бо й сонце - то німб, що увінчує вічну ікону,
І що таке вічність? - лиш світлої радості мить...

...Лаштуюся спати, щоб м’якше, підмощую мох...
Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог!






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-03 03:56:16
Переглядів сторінки твору 6641
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.158 / 6  (4.808 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 4.585 / 6  (4.466 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.21 04:39
Автор у цю хвилину відсутній