ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.04.03 21:38
Мій голос пересох від посухи,
мій голос нагадує
жерло вулкану.
Моє серце стало
попелищем битви.
Її кордони пролягають
нашими душами.
Мої думки схожі

Олександр Сушко
2025.04.03 19:25
Я цілу зиму спав у мрійних снах,
А на душі сріблився білий іній.
Та з ирію вернулася весна,
А з нею разом голоси пташині.

Прокинулися почуття мої!
Від радості цвітуть, неначе маки!
Освітлюють березові гаї,

Іван Потьомкін
2025.04.03 18:21
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Євген Федчук
2025.04.03 15:43
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми

Світлана Пирогова
2025.04.03 14:51
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:34
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по

Юрій Гундарєв
2025.04.03 11:09
Час покинув свій,
долаючи втому…
Я - у Києві
сто років тому.

Усміхнені квіти на клумбах.
Трамваїв густоголосся.
Міліціонери на тумбах

Віктор Кучерук
2025.04.03 06:46
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.

Юрій Лазірко
2025.04.03 05:13
rain in my soul
your droplets and mind
a dawn without sky
in verses it died
once for all

2.
memories’ haze

Тетяна Левицька
2025.04.03 02:07
Віктор Кучерук

* * *

Чоловік дружині зранку
Повіряє забаганку
Про дівчиноньку-коханку,
Бо наснилися немало

Леся Горова
2025.04.02 23:05
Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.

Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо п

Борис Костиря
2025.04.02 21:51
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,

Борис Костиря
2025.04.02 21:45
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.

Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр

Іван Потьомкін
2025.04.02 19:28
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук

Тетяна Левицька
2025.04.02 19:00
Свята любов знайде як втішити образу,
та припинити колотнечу навісну.
До рідного гнізда вертаємось щоразу,
щоб не розбили чвари вежу кам'яну.

— Давно не чулися, як справи, білокрилий?

— Нема чим вихвалятися, та все ж,

Віктор Насипаний
2025.04.02 16:02
Сусід жалівся діду,
Що лисина все більш.
По ліки, каже, їду.
Волосся гірш та гірш.

- Масти, де лисий, салом. -
Йому порадив дід. –
Волосся щоб зростало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Маріанна Кіяновська (1973) / Проза

 Гаряча і гірка

Маріанна КІЯНОВСЬКА
Для Ю.
Я дзвонила в чорні, оббиті дерматином двері, і думала, чи вона знає вже хоча б що-небудь про мене, чи розпитувала про нас, вихоплюючи щонайменші подробиці з чужого щоденного існування, чи могла спати ночами, чи вже навчилася керуватися сліпим інстинктом -- і уникати, уникати болісних і непотрібних думок, вслухатися в себе -- і позбуватися всього торішнього і позаторішнього, наче старих газет, як ветхої білизни, як хвороби, як небажаної дитини.

Я навчилася отак-от дзвонити у двері, ще коли працювала розсильним у піцерії, саме так, розсильним, видаючи себе за чотирнадцятирічного хлопчика, бо дівчинку на таку роботу не взяли б. Ще тоді я збагнула: тиснучи на ґудзик дзвінка, не можна мати ніяких бажань, не можна хотіти, щоби тобі відчинили, не можна радіти, коли тобі нарешті відчинять, треба приймати усе як даність, як звичайний прояв світового порядку: в міру несправедливого, в міру болісного, в міру абсурдного, в міру...

Учора я ще жила далеко звідси, але від сьогодні житиму тут, у своєму домі. До речі, а чи знає вона, що це -- мій дім?

Він поселив її тут відразу ж після тяжкої хвороби: вона потребувала саме цього клімату і тільки цієї клініки. Її влаштовувало писати йому довгі листи і надсилати поштівки із краєвидами, отримуючи короткі відповіді, пізно прокидатися, дозволяти собі деяку недбалість в одязі, великі доброчинні пожертви, видатки на компаньйонку та її ненав'язливого коханця, астрономічні рахунки за телефонні розмови, порпання в оранжереї, самотність.

Він бував у неї раз чи двічі на рік, по кілька тижнів, а решту часу ми жили удвох, обростаючи спільними спогадами і речами. У нашому помешканні також, якщо пошукати, то можна було знайти старі газети, ветху білизну, ми часом хворіли на нежить, але нежить приходила і зникала, хоч ніхто і не намагався її позбутися, так само, як і зношеного або вже немодного одягу, запраної білизни, старих довідників, аркушів паперу, розмальованих павичами і садовими решітками, надтріснутих кавових горняток, затуплених ножиць.

Однак вчора я зрозуміла, що почала вмирати. Ми з нею -- вона і я -- мусили б навчитися жити без нього. А їй це завжди вдавалося краще...

Учора він приїхав у наше помешкання не сам. Він приїхав із собакою, німфеткою, привіз кілька картин у рамах, три валізи. Підійшов до мене і сказав, щоб я поверталася до себе додому, так буде простіше для всіх, не треба сцен, речі мої мені доставлять, його ніжна, свіжа, тендітна і делікатна Ліліана сама цим займеться, хай тільки трохи оговтається на новому місці. Він забув або ж не хотів пам'ятати, що в моєму домі, відколи ми оселилися разом, уже мешкала Лілі, його вже дещо прив'яла квітка, його попередня Лілі, бо їй підходили клімат і клініка, він вирішив не перейматися тим, чи відчинить вона мені, і чому вона мені їх відчинить.

Насправді я так мало думала про неї, що не знала навіть, чи була вона йому дружиною. Лілі. Здається, їй уже тридцять. А може, під сорок? Виразно уявилося її не дуже довге, ледь рудувате волосся. Якась виблякла блузка. Дорогий медальйон на довгому золотому ланцюжку, милі ямочки на щоках. Сьогодні вона мені не відчинить. У неї знайдеться цілий букет причин: мігрень -- мовляв, не хотіла вставати; пообідній сон -- не прокинулась, бо не чула; писання листа, розкладання пасьянсу, початок літа...

-- Заходьте. Дзвінок не працює. Я побачила вас у вікні...

А тоді я довго вмирала... Марила, металася у гарячці, кликала його, у тяжкій маячні намагалася писати йому листа. Лілі подавала мені ліки, запарювала для мене трав'яні чаї, годувала з ложечки, а коли я заходилася в риданнях, гладила по голові -- завжди мовчки.

Вона увійшла -- і я раптом побачила, які змучені в неї очі.

-- Щойно доставили речі. Я вже заплатила і посильному, і за таксі. Усе гаразд, -- і вона поправила мені ковдру.



Я збагнула ціну її мовчання аж тоді, коли вперше вийшла з нею на прогулянку, все ще майже безсила, опираючись на теплу руку, загрубілу від роботи в оранжереях.

-- Я нічого не розповідаю про нас із ним. І не буду розпитувати про вас... Та жінка -- теж Ліліана?

Я кивнула. Вона знову надовго замовкла. Потім, уже вдома, подивилася мені в очі:

-- Ти не бійся показати мені на двері. Я знаю, що це -- твій дім. Скажеш -- і я поїду.

Але я не сказала, тому що теж не могла мати дітей. Я ніколи їй так нічого і не сказала. І вона мені нічого не говорила, бо ми вже почали вмирати. Тільки одного разу -- оце одне: та жінка, про яку я думала, що то її компаньйонка, любила його раніше. Вмерла від нього раніше. Без мук. Уві сні.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-11-12 02:49:53
Переглядів сторінки твору 2285
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.808 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.466 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.826
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.21 04:39
Автор у цю хвилину відсутній