Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скунць (1942 - 2007) /
Вірші
На вбивство Ігоря Білозіра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На вбивство Ігоря Білозіра
Львів – це місто чудне. І підступне по-вовчи.
Перед ним я був дуже покірний, як псюк.
і тому я тихенько і підло промовчав,
коли в ньому загинув мій друг Івасюк.
Львів – це місто-туман. Ні мороз, ні відлига.
Там немає ріки. Ні сомів, ані щук.
Є там Кудлик, Ільницький, Лубківський, Салига,
Стельмах, Федорів, Іваничук,
І, звичайно, Герасимчук.
Львів, це місто таке, що не робить удома
ні Вкраїни, ні правди, ні волі, ні зір.
І, мабуть-таки, страх або галицька втома
напосілись на них, аби вмер Білозір.
Хто ті "парні"?
Вовік не загнати у схрони
нашу правду, свободу, ненависть і гнів.
Де двоглавий орел? То звичайні ворони
налетіли на Київ, а вже – і на Львів...
Галичани мої – і сусідство, і далеч,
біополе для всяких чужинських пролаз,–
ви тому й галичани, що злітається галич,
що злітається галич віками на вас.
Львів – це місто чуже.
Це холуй, перевертень.
Львів – це місто смертей. Це фарбований лис.
Івасюк-буковинець на дереві смерті –
вдома б він не повис, а у Львові – повис...
Львів – це місто війни. За мою Україну.
Не суджу, коли в ньому прокидається звір.
................
Ти, годований зайдо, – поглядав ти пихато
що ж, погони й зірки. Я ж тягнувся до зір.
Доки ти мене вб’єш – я не буду чекати.
А велить це мені з-під землі Білозір.
Ми ці рани, я знаю, вовік не загоїм.
Виїжджаю у Львів, де поминки гучні.
.....................
Львове мій дорогий, при твоєму розп’ятті
помолюсь – і за тебе возстану, як син.
І збрешу, або й ні, що в моїм Закарпатті
в українці подався останній русин.
Україно моя, молода й безголова,
ти по шию загрузла в зросійщений муст.
Безоружним, як ти, я рушаю до Львова,
як брати-галичани ходили у Хуст.
І які б не летіли в історію стріли,
і які б не сідлали її холуї –
ми одні у Європі фашизм перестріли,
закарпатці мої, галичани мої.
...Зупинімо і цих, що без матері й тата, –
доки нас повергатиме в безвість блюзнір?
Лиш кого нам про вбивство пісень запитати?
Івасюк не сказав. І замовк Білозір.
.......
Що спитаю, кого?
Вже дванадцята ночі.
І куди ти, поете, народ свій привів?
Знову смерті мара налетіла на очі,
застелила Карпати,
І Київ,
і Львів...
2000.
Перед ним я був дуже покірний, як псюк.
і тому я тихенько і підло промовчав,
коли в ньому загинув мій друг Івасюк.
Львів – це місто-туман. Ні мороз, ні відлига.
Там немає ріки. Ні сомів, ані щук.
Є там Кудлик, Ільницький, Лубківський, Салига,
Стельмах, Федорів, Іваничук,
І, звичайно, Герасимчук.
Львів, це місто таке, що не робить удома
ні Вкраїни, ні правди, ні волі, ні зір.
І, мабуть-таки, страх або галицька втома
напосілись на них, аби вмер Білозір.
Хто ті "парні"?
Вовік не загнати у схрони
нашу правду, свободу, ненависть і гнів.
Де двоглавий орел? То звичайні ворони
налетіли на Київ, а вже – і на Львів...
Галичани мої – і сусідство, і далеч,
біополе для всяких чужинських пролаз,–
ви тому й галичани, що злітається галич,
що злітається галич віками на вас.
Львів – це місто чуже.
Це холуй, перевертень.
Львів – це місто смертей. Це фарбований лис.
Івасюк-буковинець на дереві смерті –
вдома б він не повис, а у Львові – повис...
Львів – це місто війни. За мою Україну.
Не суджу, коли в ньому прокидається звір.
................
Ти, годований зайдо, – поглядав ти пихато
що ж, погони й зірки. Я ж тягнувся до зір.
Доки ти мене вб’єш – я не буду чекати.
А велить це мені з-під землі Білозір.
Ми ці рани, я знаю, вовік не загоїм.
Виїжджаю у Львів, де поминки гучні.
.....................
Львове мій дорогий, при твоєму розп’ятті
помолюсь – і за тебе возстану, як син.
І збрешу, або й ні, що в моїм Закарпатті
в українці подався останній русин.
Україно моя, молода й безголова,
ти по шию загрузла в зросійщений муст.
Безоружним, як ти, я рушаю до Львова,
як брати-галичани ходили у Хуст.
І які б не летіли в історію стріли,
і які б не сідлали її холуї –
ми одні у Європі фашизм перестріли,
закарпатці мої, галичани мої.
...Зупинімо і цих, що без матері й тата, –
доки нас повергатиме в безвість блюзнір?
Лиш кого нам про вбивство пісень запитати?
Івасюк не сказав. І замовк Білозір.
.......
Що спитаю, кого?
Вже дванадцята ночі.
І куди ти, поете, народ свій привів?
Знову смерті мара налетіла на очі,
застелила Карпати,
І Київ,
і Львів...
2000.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
