ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гроб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скунць (1942 - 2007) /
Вірші
На вбивство Ігоря Білозіра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На вбивство Ігоря Білозіра
Львів – це місто чудне. І підступне по-вовчи.
Перед ним я був дуже покірний, як псюк.
і тому я тихенько і підло промовчав,
коли в ньому загинув мій друг Івасюк.
Львів – це місто-туман. Ні мороз, ні відлига.
Там немає ріки. Ні сомів, ані щук.
Є там Кудлик, Ільницький, Лубківський, Салига,
Стельмах, Федорів, Іваничук,
І, звичайно, Герасимчук.
Львів, це місто таке, що не робить удома
ні Вкраїни, ні правди, ні волі, ні зір.
І, мабуть-таки, страх або галицька втома
напосілись на них, аби вмер Білозір.
Хто ті "парні"?
Вовік не загнати у схрони
нашу правду, свободу, ненависть і гнів.
Де двоглавий орел? То звичайні ворони
налетіли на Київ, а вже – і на Львів...
Галичани мої – і сусідство, і далеч,
біополе для всяких чужинських пролаз,–
ви тому й галичани, що злітається галич,
що злітається галич віками на вас.
Львів – це місто чуже.
Це холуй, перевертень.
Львів – це місто смертей. Це фарбований лис.
Івасюк-буковинець на дереві смерті –
вдома б він не повис, а у Львові – повис...
Львів – це місто війни. За мою Україну.
Не суджу, коли в ньому прокидається звір.
................
Ти, годований зайдо, – поглядав ти пихато
що ж, погони й зірки. Я ж тягнувся до зір.
Доки ти мене вб’єш – я не буду чекати.
А велить це мені з-під землі Білозір.
Ми ці рани, я знаю, вовік не загоїм.
Виїжджаю у Львів, де поминки гучні.
.....................
Львове мій дорогий, при твоєму розп’ятті
помолюсь – і за тебе возстану, як син.
І збрешу, або й ні, що в моїм Закарпатті
в українці подався останній русин.
Україно моя, молода й безголова,
ти по шию загрузла в зросійщений муст.
Безоружним, як ти, я рушаю до Львова,
як брати-галичани ходили у Хуст.
І які б не летіли в історію стріли,
і які б не сідлали її холуї –
ми одні у Європі фашизм перестріли,
закарпатці мої, галичани мої.
...Зупинімо і цих, що без матері й тата, –
доки нас повергатиме в безвість блюзнір?
Лиш кого нам про вбивство пісень запитати?
Івасюк не сказав. І замовк Білозір.
.......
Що спитаю, кого?
Вже дванадцята ночі.
І куди ти, поете, народ свій привів?
Знову смерті мара налетіла на очі,
застелила Карпати,
І Київ,
і Львів...
2000.
Перед ним я був дуже покірний, як псюк.
і тому я тихенько і підло промовчав,
коли в ньому загинув мій друг Івасюк.
Львів – це місто-туман. Ні мороз, ні відлига.
Там немає ріки. Ні сомів, ані щук.
Є там Кудлик, Ільницький, Лубківський, Салига,
Стельмах, Федорів, Іваничук,
І, звичайно, Герасимчук.
Львів, це місто таке, що не робить удома
ні Вкраїни, ні правди, ні волі, ні зір.
І, мабуть-таки, страх або галицька втома
напосілись на них, аби вмер Білозір.
Хто ті "парні"?
Вовік не загнати у схрони
нашу правду, свободу, ненависть і гнів.
Де двоглавий орел? То звичайні ворони
налетіли на Київ, а вже – і на Львів...
Галичани мої – і сусідство, і далеч,
біополе для всяких чужинських пролаз,–
ви тому й галичани, що злітається галич,
що злітається галич віками на вас.
Львів – це місто чуже.
Це холуй, перевертень.
Львів – це місто смертей. Це фарбований лис.
Івасюк-буковинець на дереві смерті –
вдома б він не повис, а у Львові – повис...
Львів – це місто війни. За мою Україну.
Не суджу, коли в ньому прокидається звір.
................
Ти, годований зайдо, – поглядав ти пихато
що ж, погони й зірки. Я ж тягнувся до зір.
Доки ти мене вб’єш – я не буду чекати.
А велить це мені з-під землі Білозір.
Ми ці рани, я знаю, вовік не загоїм.
Виїжджаю у Львів, де поминки гучні.
.....................
Львове мій дорогий, при твоєму розп’ятті
помолюсь – і за тебе возстану, як син.
І збрешу, або й ні, що в моїм Закарпатті
в українці подався останній русин.
Україно моя, молода й безголова,
ти по шию загрузла в зросійщений муст.
Безоружним, як ти, я рушаю до Львова,
як брати-галичани ходили у Хуст.
І які б не летіли в історію стріли,
і які б не сідлали її холуї –
ми одні у Європі фашизм перестріли,
закарпатці мої, галичани мої.
...Зупинімо і цих, що без матері й тата, –
доки нас повергатиме в безвість блюзнір?
Лиш кого нам про вбивство пісень запитати?
Івасюк не сказав. І замовк Білозір.
.......
Що спитаю, кого?
Вже дванадцята ночі.
І куди ти, поете, народ свій привів?
Знову смерті мара налетіла на очі,
застелила Карпати,
І Київ,
і Львів...
2000.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4265 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4265 seconds