Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Бернса
Із Роберта Бернса 4
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Бернса 4
ПРОЩАЛЬНИЙ ЦІЛУНОК
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання.
Чи ж зітхатиме хтось гірко,
Як надії світить зірка?
Мені й іскра вже не зблисне –
Чорний розпач довкруг висне.
Пристрастей не ганю прояв:
Проти Ненсі хто б устояв!
Глянеш раз – і вже кохаєш
Й лиш одну її бажаєш.
Не любили б ми так ніжно,
Не любили б так невтішно,
Не стрічались, не прощались –
То й серця б не настраждались.
Прощавай же, найгарніша;
Прощавай же, найвірніша!
Май завжди всі ці надбання:
Втіху, радість, мир, кохання!
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання!
З-ЗА ПРАВЕДНОГО КОРОЛЯ
З-за праведного короля,
Шотландіє, прощай!
З-за праведного короля
Не зріть вже рідний край, кохана,
Не зріть вже рідний край.
Зробили ми все, що могли,
Й не встояли в борні.
Прощайте ж, любко й краю мій,
Жить вже на чужині, кохана,
Жить вже на чужині.
Він вирушає за моря,
Його ти вже не жди;
Зникає рідний берег в млі.
Прощай вже назавжди, мій друже,
Прощай вже назавжди.
Солдат ще вернеться з війни,
А із морів – моряк;
Стрічань же сонця нам не зріть
Серед розлуки мряк, мій любий,
Серед розлуки мряк.
Коли день згасне й ніч прийде,
Спочинуть всі у сні;
Та варто лиш тебе згадать –
Й ридать всю ніч мені, мій любий,
Ридать всю ніч мені.
МОЯ НЕННІ
Де Луган плине між горбів
В боліт мохи зелені, –
Зимовий день вже догорів
І я спішу до Ненні.
Дощем чи снігом хай січуть
Лице вітри шалені, –
А я беру свій плед – і в путь:
Через горби до Ненні.
Сія красою Ненні лик –
Ця врода лиш для мене;
Нехай усохне той язик,
Що звабить хоче Ненні.
Смирення й вірність в цій красі,
Й такі вони блаженні,
Що квітка, скупана в росі,
Не чарівніш за Ненні.
Сільський хлопчина я простий,
Діла мої буденні;
Й що мені толку в славі тій,
Як мене любить Ненні.
Дала хай доля із щедрот
Своїх мені лиш пенні,
Зате живу я без турбот
І мрію лиш про Ненні.
На випас вівці хай жене
Сусід свої численні;
Плуг – ось і все, що є в мене,
Й піклуюсь лиш про Ненні.
Ждуть сум чи радість в майбутті –
Вони благословенні;
Одного прагну я в житті –
Прожить в любові з Ненні.
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання.
Чи ж зітхатиме хтось гірко,
Як надії світить зірка?
Мені й іскра вже не зблисне –
Чорний розпач довкруг висне.
Пристрастей не ганю прояв:
Проти Ненсі хто б устояв!
Глянеш раз – і вже кохаєш
Й лиш одну її бажаєш.
Не любили б ми так ніжно,
Не любили б так невтішно,
Не стрічались, не прощались –
То й серця б не настраждались.
Прощавай же, найгарніша;
Прощавай же, найвірніша!
Май завжди всі ці надбання:
Втіху, радість, мир, кохання!
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання!
З-ЗА ПРАВЕДНОГО КОРОЛЯ
З-за праведного короля,
Шотландіє, прощай!
З-за праведного короля
Не зріть вже рідний край, кохана,
Не зріть вже рідний край.
Зробили ми все, що могли,
Й не встояли в борні.
Прощайте ж, любко й краю мій,
Жить вже на чужині, кохана,
Жить вже на чужині.
Він вирушає за моря,
Його ти вже не жди;
Зникає рідний берег в млі.
Прощай вже назавжди, мій друже,
Прощай вже назавжди.
Солдат ще вернеться з війни,
А із морів – моряк;
Стрічань же сонця нам не зріть
Серед розлуки мряк, мій любий,
Серед розлуки мряк.
Коли день згасне й ніч прийде,
Спочинуть всі у сні;
Та варто лиш тебе згадать –
Й ридать всю ніч мені, мій любий,
Ридать всю ніч мені.
МОЯ НЕННІ
Де Луган плине між горбів
В боліт мохи зелені, –
Зимовий день вже догорів
І я спішу до Ненні.
Дощем чи снігом хай січуть
Лице вітри шалені, –
А я беру свій плед – і в путь:
Через горби до Ненні.
Сія красою Ненні лик –
Ця врода лиш для мене;
Нехай усохне той язик,
Що звабить хоче Ненні.
Смирення й вірність в цій красі,
Й такі вони блаженні,
Що квітка, скупана в росі,
Не чарівніш за Ненні.
Сільський хлопчина я простий,
Діла мої буденні;
Й що мені толку в славі тій,
Як мене любить Ненні.
Дала хай доля із щедрот
Своїх мені лиш пенні,
Зате живу я без турбот
І мрію лиш про Ненні.
На випас вівці хай жене
Сусід свої численні;
Плуг – ось і все, що є в мене,
Й піклуюсь лиш про Ненні.
Ждуть сум чи радість в майбутті –
Вони благословенні;
Одного прагну я в житті –
Прожить в любові з Ненні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
