Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.22
18:02
Всовуєм руки у хмари марудно-осінні —
руки бере у судоми сльозлива сльота.
Місяць за хмарами зрікся від власної тіні,
відблиски шибки промерзлої вечір всотав.
(у хмарі марудній)
Зранку на небо вискакує сонце брикливе
й заспані очі нам рвучко лоско
руки бере у судоми сльозлива сльота.
Місяць за хмарами зрікся від власної тіні,
відблиски шибки промерзлої вечір всотав.
(у хмарі марудній)
Зранку на небо вискакує сонце брикливе
й заспані очі нам рвучко лоско
2026.10.22
16:44
Старий дідусь сидів переді мною,
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
2026.10.22
15:35
Поки ще летять літа мої,
мрію наші витоки вернути,
де течуть цілющі ручаї
та джерела у чужі краї
і колись проявлене й забуте
повертає на круги свої.
ІІ
мрію наші витоки вернути,
де течуть цілющі ручаї
та джерела у чужі краї
і колись проявлене й забуте
повертає на круги свої.
ІІ
2026.10.22
13:21
до чого розмовляли ми
душевно та сердечно
в сарайчику покривленім
із мордами овечими
про що розказували ми
розпачливо неґречно
що зиму пережити би
а там безпечна втеча
душевно та сердечно
в сарайчику покривленім
із мордами овечими
про що розказували ми
розпачливо неґречно
що зиму пережити би
а там безпечна втеча
2026.10.22
08:16
Оспіваний дощами долі,
Він тишу колисав поволі,
І верби мав за парасолі
І не тримався берегів,
Де ранком панував Овідій
Під наглядом дурних сусідів,
Що салом заїдали мідій
Він тишу колисав поволі,
І верби мав за парасолі
І не тримався берегів,
Де ранком панував Овідій
Під наглядом дурних сусідів,
Що салом заїдали мідій
2026.10.22
06:30
Ракети знову грізно і гаряче
Шугали понад містом цілу ніч,
Роїлися і падали, неначе
Летіти далі їм було невміч.
Свистячі згуки, вибухи підступні
До мене долітали звідусіль, -
Дрижали стіни, мов дверима гупав
Отой сусід, що полюбляє хміль.
Шугали понад містом цілу ніч,
Роїлися і падали, неначе
Летіти далі їм було невміч.
Свистячі згуки, вибухи підступні
До мене долітали звідусіль, -
Дрижали стіни, мов дверима гупав
Отой сусід, що полюбляє хміль.
2026.10.21
21:14
Білий туман торОчиться
Стьожками між ліщиною,
Скочується у брижі.
Галасами сорочими -
Сваркою безпричинною,
Ранок шматує тишу.
Зібрані листям, шелестно
Стьожками між ліщиною,
Скочується у брижі.
Галасами сорочими -
Сваркою безпричинною,
Ранок шматує тишу.
Зібрані листям, шелестно
2026.10.21
15:50
Я прийшов у ліс сьогодні
По гриби, бо я голодний.
Але ж це не в тому плані:
Я ж не хотів "грибів в сметані".
Ондо білі, а там- лисички,
Та я не маю такої звички
Брати все, що попадеться
По гриби, бо я голодний.
Але ж це не в тому плані:
Я ж не хотів "грибів в сметані".
Ондо білі, а там- лисички,
Та я не маю такої звички
Брати все, що попадеться
2026.10.21
15:09
Я згадую у лютому сніги,
Немов фантом примарний і нещасний.
Припливом на піщані береги
Нахлине пристрасть гостра і нещадна.
Сніг пропікав до глибини душі
Прадавнім лезом і сарматським списом.
Тепер до нас промовлять спориші
Немов фантом примарний і нещасний.
Припливом на піщані береги
Нахлине пристрасть гостра і нещадна.
Сніг пропікав до глибини душі
Прадавнім лезом і сарматським списом.
Тепер до нас промовлять спориші
2026.10.21
12:43
Що робиться на гіацинтовій хаті
Що робиться на гіацинтовій, га
На радість левам, ей
У цей день
Вірю в нового друга, без претензії
Вірю в нового друга, без проблем отих
Мені потрібен друг
Що робиться на гіацинтовій, га
На радість левам, ей
У цей день
Вірю в нового друга, без претензії
Вірю в нового друга, без проблем отих
Мені потрібен друг
2026.10.21
11:43
Степи давно не мають пруфу, —
Шкодують блазням ковдри духу,
Ховають погляди від згуб
Вовків самотніх в літній дуб.
Вистава йде... Повільна тиша.
Над жолудем голодна миша,
Частково справжня, наче ми,
Світ наближає до чуми,
Шкодують блазням ковдри духу,
Ховають погляди від згуб
Вовків самотніх в літній дуб.
Вистава йде... Повільна тиша.
Над жолудем голодна миша,
Частково справжня, наче ми,
Світ наближає до чуми,
2026.10.21
10:32
Поезія «Вмирає хата без батьків» українського поета Володимира Мацуцького була написана у вересні 2022 року. Це глибокий і проникливий вірш, що поєднує біль особистої втрати з трагедією війни в Україні.
Нижче наведено повний текст твору:
______________
2026.10.21
08:52
він не / імя /
і не / іще імя /
і до усього
підходить він геть інакше
тобі поезія
йому маячня хоча
те саме необовязково завше
ще він торкається сердець
і не / іще імя /
і до усього
підходить він геть інакше
тобі поезія
йому маячня хоча
те саме необовязково завше
ще він торкається сердець
2026.10.21
06:03
Затягнуло димом просинь,
Стогне змучена земля
І в глухого Бога просить
Покарати москаля.
За усі дитячі сльози,
За зруйновані міста, -
За погрози і за грози,
І за спалені жита.
Стогне змучена земля
І в глухого Бога просить
Покарати москаля.
За усі дитячі сльози,
За зруйновані міста, -
За погрози і за грози,
І за спалені жита.
2026.10.20
20:08
Здається іншим світ під жовтим листям.
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
2026.10.20
17:07
Як тут чарівно, мамо, як чарівно,
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Роберта Бернса
Із Роберта Бернса 4
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Роберта Бернса 4
ПРОЩАЛЬНИЙ ЦІЛУНОК
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання.
Чи ж зітхатиме хтось гірко,
Як надії світить зірка?
Мені й іскра вже не зблисне –
Чорний розпач довкруг висне.
Пристрастей не ганю прояв:
Проти Ненсі хто б устояв!
Глянеш раз – і вже кохаєш
Й лиш одну її бажаєш.
Не любили б ми так ніжно,
Не любили б так невтішно,
Не стрічались, не прощались –
То й серця б не настраждались.
Прощавай же, найгарніша;
Прощавай же, найвірніша!
Май завжди всі ці надбання:
Втіху, радість, мир, кохання!
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання!
З-ЗА ПРАВЕДНОГО КОРОЛЯ
З-за праведного короля,
Шотландіє, прощай!
З-за праведного короля
Не зріть вже рідний край, кохана,
Не зріть вже рідний край.
Зробили ми все, що могли,
Й не встояли в борні.
Прощайте ж, любко й краю мій,
Жить вже на чужині, кохана,
Жить вже на чужині.
Він вирушає за моря,
Його ти вже не жди;
Зникає рідний берег в млі.
Прощай вже назавжди, мій друже,
Прощай вже назавжди.
Солдат ще вернеться з війни,
А із морів – моряк;
Стрічань же сонця нам не зріть
Серед розлуки мряк, мій любий,
Серед розлуки мряк.
Коли день згасне й ніч прийде,
Спочинуть всі у сні;
Та варто лиш тебе згадать –
Й ридать всю ніч мені, мій любий,
Ридать всю ніч мені.
МОЯ НЕННІ
Де Луган плине між горбів
В боліт мохи зелені, –
Зимовий день вже догорів
І я спішу до Ненні.
Дощем чи снігом хай січуть
Лице вітри шалені, –
А я беру свій плед – і в путь:
Через горби до Ненні.
Сія красою Ненні лик –
Ця врода лиш для мене;
Нехай усохне той язик,
Що звабить хоче Ненні.
Смирення й вірність в цій красі,
Й такі вони блаженні,
Що квітка, скупана в росі,
Не чарівніш за Ненні.
Сільський хлопчина я простий,
Діла мої буденні;
Й що мені толку в славі тій,
Як мене любить Ненні.
Дала хай доля із щедрот
Своїх мені лиш пенні,
Зате живу я без турбот
І мрію лиш про Ненні.
На випас вівці хай жене
Сусід свої численні;
Плуг – ось і все, що є в мене,
Й піклуюсь лиш про Ненні.
Ждуть сум чи радість в майбутті –
Вони благословенні;
Одного прагну я в житті –
Прожить в любові з Ненні.
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання.
Чи ж зітхатиме хтось гірко,
Як надії світить зірка?
Мені й іскра вже не зблисне –
Чорний розпач довкруг висне.
Пристрастей не ганю прояв:
Проти Ненсі хто б устояв!
Глянеш раз – і вже кохаєш
Й лиш одну її бажаєш.
Не любили б ми так ніжно,
Не любили б так невтішно,
Не стрічались, не прощались –
То й серця б не настраждались.
Прощавай же, найгарніша;
Прощавай же, найвірніша!
Май завжди всі ці надбання:
Втіху, радість, мир, кохання!
Поцілунок – втіха й мука,
Бо навіки ця розлука;
В грудях стримую зітхання,
Що відчай в нім і страждання!
З-ЗА ПРАВЕДНОГО КОРОЛЯ
З-за праведного короля,
Шотландіє, прощай!
З-за праведного короля
Не зріть вже рідний край, кохана,
Не зріть вже рідний край.
Зробили ми все, що могли,
Й не встояли в борні.
Прощайте ж, любко й краю мій,
Жить вже на чужині, кохана,
Жить вже на чужині.
Він вирушає за моря,
Його ти вже не жди;
Зникає рідний берег в млі.
Прощай вже назавжди, мій друже,
Прощай вже назавжди.
Солдат ще вернеться з війни,
А із морів – моряк;
Стрічань же сонця нам не зріть
Серед розлуки мряк, мій любий,
Серед розлуки мряк.
Коли день згасне й ніч прийде,
Спочинуть всі у сні;
Та варто лиш тебе згадать –
Й ридать всю ніч мені, мій любий,
Ридать всю ніч мені.
МОЯ НЕННІ
Де Луган плине між горбів
В боліт мохи зелені, –
Зимовий день вже догорів
І я спішу до Ненні.
Дощем чи снігом хай січуть
Лице вітри шалені, –
А я беру свій плед – і в путь:
Через горби до Ненні.
Сія красою Ненні лик –
Ця врода лиш для мене;
Нехай усохне той язик,
Що звабить хоче Ненні.
Смирення й вірність в цій красі,
Й такі вони блаженні,
Що квітка, скупана в росі,
Не чарівніш за Ненні.
Сільський хлопчина я простий,
Діла мої буденні;
Й що мені толку в славі тій,
Як мене любить Ненні.
Дала хай доля із щедрот
Своїх мені лиш пенні,
Зате живу я без турбот
І мрію лиш про Ненні.
На випас вівці хай жене
Сусід свої численні;
Плуг – ось і все, що є в мене,
Й піклуюсь лиш про Ненні.
Ждуть сум чи радість в майбутті –
Вони благословенні;
Одного прагну я в житті –
Прожить в любові з Ненні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
