ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.11.17 13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.

Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,

Сергій СергійКо
2025.11.17 11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?

Тетяна Левицька
2025.11.17 09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.

В Горова Леся
2025.11.17 08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.

Олександр Сушко
2025.11.17 07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк

С М
2025.11.17 05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм

О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів

Борис Костиря
2025.11.16 21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.

Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.

Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.

Володимир Бойко
2025.11.16 20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.

Богдан Фекете
2025.11.16 15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один

Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії

Віктор Кучерук
2025.11.16 15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.

Сергій СергійКо
2025.11.16 14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.

Стіни, стіни зпадають, я

Артур Сіренко
2025.11.16 14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з

Олена Побийголод
2025.11.16 13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)

Євген Федчук
2025.11.16 12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді

Микола Дудар
2025.11.16 11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…

Олександр Сушко
2025.11.16 10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.

Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Прыжок
Он вскрикивает во сне и просыпается. Сон… Страшный или странный... Всё равно, какой. Совсем не похож на те… Он, интуитивно, ищет рукой её тело, завернутое в одеяло, и облегчённо вздыхает. Здесь…
Холодная капля застыла на лбу, найдя своим притоком путь к руслу ночной реки. Лишь ночью на его лбу проявляется складка, и к утру, наполняясь до краёв, её полноводная река сливается с морем. С морем. Два неподвижных в своей дрожи моря наполняются лунными реками его переживаний и сомнений и ждут восхода. Зрачки колышутся в лёгком бризе, дыша неосязаемой глубиной.
Он сидит на краю кровати и царапает сухие от аллергии ладони. Кто-то совсем не тот забрался сегодня в его сон. Кто-то чужой. Не те прикосновения, не то дыхание, даже сердечные сокращения медленнее, чем у него.
Из груди кто-то пытается выбраться, разрывая острыми когтями грудную клетку и врезаясь зубастой пастью в пульсирующую мякоть. Отчего же так не спокойно. Он задаёт себе вопрос за вопросом, не чувствуя силы на них ответить. Светящиеся глаза оборачиваются к её неподвижному телу, отбрасывая серебристые нити солёной морской воды.
Он боится, трещит суставами, но касается её ресниц. Гладит их, словно в последний раз, прикасается к ним губами и тихонько дышит. Они шевелятся, словно камыш на воде, но также равномерно, без содроганий и волнения. Правый… Обе руки раздвигают аккуратно веки и, глядя прямо в зрачок, удивляясь как невероятно быстро уменьшилось его собственное тело в отражении, всё ещё доверяя ей до самого конца, всё ещё чувствуя внутреннюю созвучность пульсирующих родников, прыгают вниз. В глубину. Прости меня… Я не мог по-другому…
Горячая кровь обожгла тело, облизав своим липким животным языком. Артерия несла мимо сероватых облаков, заливая глаза и рот. Безумно хотелось вдохнуть побольше воздуха, но это было опасно.
Его тело ударилось об что-то мягкое, вжавшись в эту странную подушку тяжёлым следом.
«О чём ты думаешь, милая?» Он смотрел сквозь тонкую ткань артерии, и сердце билось всё быстрее и быстрее. «О ком же ты думаешь?»
Его сердце не выдержало её молчания и, спрятав взгляд в плотный кокон, тело снова прыгнуло вниз. Сквозь кровь, слёзы, слюну, царапая и оставляя глубокие порезы от острого ворса внутренних мехов. Словно артерии были бесконечными пещерами, обильно покрытыми сталактитами. Но пещера неожиданно закончилась, снова, лишь на мгновенье, прервав долгий путь.
«Что же ты чувствуешь, милая?» Глаза касались тикающего механизма, пытаясь уловить сильную долю этого сверхчувствительного метронома. «Почему твоё сердце стало биться не в такт с моим? Я ведь чувствую это…» Но ответа снова не последовало. Слух улавливал лишь хаотичные рывки и удары изнутри сердца. Другие удары. Словно кто-то хотел выбраться оттуда. Кто-то чужой. Именно то, что он и почувствовал сегодня ночью. Отчего и проснулся.
Молчание, а ещё больше ожидание, сводило с ума. Он из последних сил разбежался и прыгнул ещё глубже. В ещё больший сосуд. Гребя окровавленными руками и глотая ядовитый океанский суп. С закрытыми глазами, не в силах видеть её внутренний и не воображаемый ад.
Через очередное мгновение рука наткнулась на преграду, и всё его тело замерло. Собрав в кулак всю волю, стиснув зубы, и переполненный верой, он разжал трясущимися руками клапан и протиснулся внутрь.
Возможно, и не так он представлял себе рай. Кто-то из тех, кто выдумал его в книжках, наверно сейчас смущённо улыбаются, чувствуя своё разоблачение. Космос её рая держал его тело в невесомости, медленно подталкивая к центру Вселенной. Сердце замерло в предчувствии, ощущая себя чем-то невероятно маленьким и бессмысленным.
Сквозь пелену самых лёгких и самых прозрачных тканей на свете, ему показалось что-то знакомое. Близость разгадки билась в глазах испуганными птицами, ближе всех чувствуя животным инстинктом опасность.
Когда глаза поравнялись с маленьким вздрагивающим организмом, его счастье очнулось ото сна. Словно никакой загадки и не было. Он улыбаясь смотрел на малюсенький сморщенный отросток и даже смущённо отвёл взгляд.
«Надо же…» Он улыбался уже всем сердцем. «Мальчик? Милая у нас будет мальчик?»
Но ответ он уже знал сам.
Бесшумно подымаясь вверх, на выросших вдруг крыльях.
Она просыпалась…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-22 12:28:39
Переглядів сторінки твору 2063
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2008-10-23 15:07:19 ]
А можна ж було просто спитати...:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2008-10-23 15:58:14 ]
Зась. Просто спитати буває дуже складно.
Тим більше розбудити серед ночі...:)