Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Строкань (1977) /
Проза
Прыжок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прыжок
Он вскрикивает во сне и просыпается. Сон… Страшный или странный... Всё равно, какой. Совсем не похож на те… Он, интуитивно, ищет рукой её тело, завернутое в одеяло, и облегчённо вздыхает. Здесь…
Холодная капля застыла на лбу, найдя своим притоком путь к руслу ночной реки. Лишь ночью на его лбу проявляется складка, и к утру, наполняясь до краёв, её полноводная река сливается с морем. С морем. Два неподвижных в своей дрожи моря наполняются лунными реками его переживаний и сомнений и ждут восхода. Зрачки колышутся в лёгком бризе, дыша неосязаемой глубиной.
Он сидит на краю кровати и царапает сухие от аллергии ладони. Кто-то совсем не тот забрался сегодня в его сон. Кто-то чужой. Не те прикосновения, не то дыхание, даже сердечные сокращения медленнее, чем у него.
Из груди кто-то пытается выбраться, разрывая острыми когтями грудную клетку и врезаясь зубастой пастью в пульсирующую мякоть. Отчего же так не спокойно. Он задаёт себе вопрос за вопросом, не чувствуя силы на них ответить. Светящиеся глаза оборачиваются к её неподвижному телу, отбрасывая серебристые нити солёной морской воды.
Он боится, трещит суставами, но касается её ресниц. Гладит их, словно в последний раз, прикасается к ним губами и тихонько дышит. Они шевелятся, словно камыш на воде, но также равномерно, без содроганий и волнения. Правый… Обе руки раздвигают аккуратно веки и, глядя прямо в зрачок, удивляясь как невероятно быстро уменьшилось его собственное тело в отражении, всё ещё доверяя ей до самого конца, всё ещё чувствуя внутреннюю созвучность пульсирующих родников, прыгают вниз. В глубину. Прости меня… Я не мог по-другому…
Горячая кровь обожгла тело, облизав своим липким животным языком. Артерия несла мимо сероватых облаков, заливая глаза и рот. Безумно хотелось вдохнуть побольше воздуха, но это было опасно.
Его тело ударилось об что-то мягкое, вжавшись в эту странную подушку тяжёлым следом.
«О чём ты думаешь, милая?» Он смотрел сквозь тонкую ткань артерии, и сердце билось всё быстрее и быстрее. «О ком же ты думаешь?»
Его сердце не выдержало её молчания и, спрятав взгляд в плотный кокон, тело снова прыгнуло вниз. Сквозь кровь, слёзы, слюну, царапая и оставляя глубокие порезы от острого ворса внутренних мехов. Словно артерии были бесконечными пещерами, обильно покрытыми сталактитами. Но пещера неожиданно закончилась, снова, лишь на мгновенье, прервав долгий путь.
«Что же ты чувствуешь, милая?» Глаза касались тикающего механизма, пытаясь уловить сильную долю этого сверхчувствительного метронома. «Почему твоё сердце стало биться не в такт с моим? Я ведь чувствую это…» Но ответа снова не последовало. Слух улавливал лишь хаотичные рывки и удары изнутри сердца. Другие удары. Словно кто-то хотел выбраться оттуда. Кто-то чужой. Именно то, что он и почувствовал сегодня ночью. Отчего и проснулся.
Молчание, а ещё больше ожидание, сводило с ума. Он из последних сил разбежался и прыгнул ещё глубже. В ещё больший сосуд. Гребя окровавленными руками и глотая ядовитый океанский суп. С закрытыми глазами, не в силах видеть её внутренний и не воображаемый ад.
Через очередное мгновение рука наткнулась на преграду, и всё его тело замерло. Собрав в кулак всю волю, стиснув зубы, и переполненный верой, он разжал трясущимися руками клапан и протиснулся внутрь.
Возможно, и не так он представлял себе рай. Кто-то из тех, кто выдумал его в книжках, наверно сейчас смущённо улыбаются, чувствуя своё разоблачение. Космос её рая держал его тело в невесомости, медленно подталкивая к центру Вселенной. Сердце замерло в предчувствии, ощущая себя чем-то невероятно маленьким и бессмысленным.
Сквозь пелену самых лёгких и самых прозрачных тканей на свете, ему показалось что-то знакомое. Близость разгадки билась в глазах испуганными птицами, ближе всех чувствуя животным инстинктом опасность.
Когда глаза поравнялись с маленьким вздрагивающим организмом, его счастье очнулось ото сна. Словно никакой загадки и не было. Он улыбаясь смотрел на малюсенький сморщенный отросток и даже смущённо отвёл взгляд.
«Надо же…» Он улыбался уже всем сердцем. «Мальчик? Милая у нас будет мальчик?»
Но ответ он уже знал сам.
Бесшумно подымаясь вверх, на выросших вдруг крыльях.
Она просыпалась…
Холодная капля застыла на лбу, найдя своим притоком путь к руслу ночной реки. Лишь ночью на его лбу проявляется складка, и к утру, наполняясь до краёв, её полноводная река сливается с морем. С морем. Два неподвижных в своей дрожи моря наполняются лунными реками его переживаний и сомнений и ждут восхода. Зрачки колышутся в лёгком бризе, дыша неосязаемой глубиной.
Он сидит на краю кровати и царапает сухие от аллергии ладони. Кто-то совсем не тот забрался сегодня в его сон. Кто-то чужой. Не те прикосновения, не то дыхание, даже сердечные сокращения медленнее, чем у него.
Из груди кто-то пытается выбраться, разрывая острыми когтями грудную клетку и врезаясь зубастой пастью в пульсирующую мякоть. Отчего же так не спокойно. Он задаёт себе вопрос за вопросом, не чувствуя силы на них ответить. Светящиеся глаза оборачиваются к её неподвижному телу, отбрасывая серебристые нити солёной морской воды.
Он боится, трещит суставами, но касается её ресниц. Гладит их, словно в последний раз, прикасается к ним губами и тихонько дышит. Они шевелятся, словно камыш на воде, но также равномерно, без содроганий и волнения. Правый… Обе руки раздвигают аккуратно веки и, глядя прямо в зрачок, удивляясь как невероятно быстро уменьшилось его собственное тело в отражении, всё ещё доверяя ей до самого конца, всё ещё чувствуя внутреннюю созвучность пульсирующих родников, прыгают вниз. В глубину. Прости меня… Я не мог по-другому…
Горячая кровь обожгла тело, облизав своим липким животным языком. Артерия несла мимо сероватых облаков, заливая глаза и рот. Безумно хотелось вдохнуть побольше воздуха, но это было опасно.
Его тело ударилось об что-то мягкое, вжавшись в эту странную подушку тяжёлым следом.
«О чём ты думаешь, милая?» Он смотрел сквозь тонкую ткань артерии, и сердце билось всё быстрее и быстрее. «О ком же ты думаешь?»
Его сердце не выдержало её молчания и, спрятав взгляд в плотный кокон, тело снова прыгнуло вниз. Сквозь кровь, слёзы, слюну, царапая и оставляя глубокие порезы от острого ворса внутренних мехов. Словно артерии были бесконечными пещерами, обильно покрытыми сталактитами. Но пещера неожиданно закончилась, снова, лишь на мгновенье, прервав долгий путь.
«Что же ты чувствуешь, милая?» Глаза касались тикающего механизма, пытаясь уловить сильную долю этого сверхчувствительного метронома. «Почему твоё сердце стало биться не в такт с моим? Я ведь чувствую это…» Но ответа снова не последовало. Слух улавливал лишь хаотичные рывки и удары изнутри сердца. Другие удары. Словно кто-то хотел выбраться оттуда. Кто-то чужой. Именно то, что он и почувствовал сегодня ночью. Отчего и проснулся.
Молчание, а ещё больше ожидание, сводило с ума. Он из последних сил разбежался и прыгнул ещё глубже. В ещё больший сосуд. Гребя окровавленными руками и глотая ядовитый океанский суп. С закрытыми глазами, не в силах видеть её внутренний и не воображаемый ад.
Через очередное мгновение рука наткнулась на преграду, и всё его тело замерло. Собрав в кулак всю волю, стиснув зубы, и переполненный верой, он разжал трясущимися руками клапан и протиснулся внутрь.
Возможно, и не так он представлял себе рай. Кто-то из тех, кто выдумал его в книжках, наверно сейчас смущённо улыбаются, чувствуя своё разоблачение. Космос её рая держал его тело в невесомости, медленно подталкивая к центру Вселенной. Сердце замерло в предчувствии, ощущая себя чем-то невероятно маленьким и бессмысленным.
Сквозь пелену самых лёгких и самых прозрачных тканей на свете, ему показалось что-то знакомое. Близость разгадки билась в глазах испуганными птицами, ближе всех чувствуя животным инстинктом опасность.
Когда глаза поравнялись с маленьким вздрагивающим организмом, его счастье очнулось ото сна. Словно никакой загадки и не было. Он улыбаясь смотрел на малюсенький сморщенный отросток и даже смущённо отвёл взгляд.
«Надо же…» Он улыбался уже всем сердцем. «Мальчик? Милая у нас будет мальчик?»
Но ответ он уже знал сам.
Бесшумно подымаясь вверх, на выросших вдруг крыльях.
Она просыпалась…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
