ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.03.14 16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.

Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."

Іван Потьомкін
2026.03.14 13:57
Співала самотність про зграйну дружбу. Співала, аж серце злітало з словами І в звуках тремтіло. Здіймалося вище і вище. Як жайворон, висло Та й впало, мов грудка... Нараз обірвалася пісня. На серце людина поклала руку.

Юрій Гундарів
2026.03.14 13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від

Борис Костиря
2026.03.14 11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,

Ярослав Чорногуз
2026.03.14 02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,

Олена Побийголод
2026.03.14 00:59
Олександр Жаров (1904—1984)

Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»

Юрко Бужанин
2026.03.13 22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною

Світлана Пирогова
2026.03.13 21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.

Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив

Ігор Шоха
2026.03.13 20:00
                    І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.

Іван Потьомкін
2026.03.13 19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.

Адель Станіславська
2026.03.13 19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,

що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,

Адель Станіславська
2026.03.13 19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...

На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,

Борис Костиря
2026.03.13 11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.

Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню

В Горова Леся
2026.03.13 11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.

Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю

Віктор Кучерук
2026.03.13 05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...

С М
2026.03.13 05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли

Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Прыжок
Он вскрикивает во сне и просыпается. Сон… Страшный или странный... Всё равно, какой. Совсем не похож на те… Он, интуитивно, ищет рукой её тело, завернутое в одеяло, и облегчённо вздыхает. Здесь…
Холодная капля застыла на лбу, найдя своим притоком путь к руслу ночной реки. Лишь ночью на его лбу проявляется складка, и к утру, наполняясь до краёв, её полноводная река сливается с морем. С морем. Два неподвижных в своей дрожи моря наполняются лунными реками его переживаний и сомнений и ждут восхода. Зрачки колышутся в лёгком бризе, дыша неосязаемой глубиной.
Он сидит на краю кровати и царапает сухие от аллергии ладони. Кто-то совсем не тот забрался сегодня в его сон. Кто-то чужой. Не те прикосновения, не то дыхание, даже сердечные сокращения медленнее, чем у него.
Из груди кто-то пытается выбраться, разрывая острыми когтями грудную клетку и врезаясь зубастой пастью в пульсирующую мякоть. Отчего же так не спокойно. Он задаёт себе вопрос за вопросом, не чувствуя силы на них ответить. Светящиеся глаза оборачиваются к её неподвижному телу, отбрасывая серебристые нити солёной морской воды.
Он боится, трещит суставами, но касается её ресниц. Гладит их, словно в последний раз, прикасается к ним губами и тихонько дышит. Они шевелятся, словно камыш на воде, но также равномерно, без содроганий и волнения. Правый… Обе руки раздвигают аккуратно веки и, глядя прямо в зрачок, удивляясь как невероятно быстро уменьшилось его собственное тело в отражении, всё ещё доверяя ей до самого конца, всё ещё чувствуя внутреннюю созвучность пульсирующих родников, прыгают вниз. В глубину. Прости меня… Я не мог по-другому…
Горячая кровь обожгла тело, облизав своим липким животным языком. Артерия несла мимо сероватых облаков, заливая глаза и рот. Безумно хотелось вдохнуть побольше воздуха, но это было опасно.
Его тело ударилось об что-то мягкое, вжавшись в эту странную подушку тяжёлым следом.
«О чём ты думаешь, милая?» Он смотрел сквозь тонкую ткань артерии, и сердце билось всё быстрее и быстрее. «О ком же ты думаешь?»
Его сердце не выдержало её молчания и, спрятав взгляд в плотный кокон, тело снова прыгнуло вниз. Сквозь кровь, слёзы, слюну, царапая и оставляя глубокие порезы от острого ворса внутренних мехов. Словно артерии были бесконечными пещерами, обильно покрытыми сталактитами. Но пещера неожиданно закончилась, снова, лишь на мгновенье, прервав долгий путь.
«Что же ты чувствуешь, милая?» Глаза касались тикающего механизма, пытаясь уловить сильную долю этого сверхчувствительного метронома. «Почему твоё сердце стало биться не в такт с моим? Я ведь чувствую это…» Но ответа снова не последовало. Слух улавливал лишь хаотичные рывки и удары изнутри сердца. Другие удары. Словно кто-то хотел выбраться оттуда. Кто-то чужой. Именно то, что он и почувствовал сегодня ночью. Отчего и проснулся.
Молчание, а ещё больше ожидание, сводило с ума. Он из последних сил разбежался и прыгнул ещё глубже. В ещё больший сосуд. Гребя окровавленными руками и глотая ядовитый океанский суп. С закрытыми глазами, не в силах видеть её внутренний и не воображаемый ад.
Через очередное мгновение рука наткнулась на преграду, и всё его тело замерло. Собрав в кулак всю волю, стиснув зубы, и переполненный верой, он разжал трясущимися руками клапан и протиснулся внутрь.
Возможно, и не так он представлял себе рай. Кто-то из тех, кто выдумал его в книжках, наверно сейчас смущённо улыбаются, чувствуя своё разоблачение. Космос её рая держал его тело в невесомости, медленно подталкивая к центру Вселенной. Сердце замерло в предчувствии, ощущая себя чем-то невероятно маленьким и бессмысленным.
Сквозь пелену самых лёгких и самых прозрачных тканей на свете, ему показалось что-то знакомое. Близость разгадки билась в глазах испуганными птицами, ближе всех чувствуя животным инстинктом опасность.
Когда глаза поравнялись с маленьким вздрагивающим организмом, его счастье очнулось ото сна. Словно никакой загадки и не было. Он улыбаясь смотрел на малюсенький сморщенный отросток и даже смущённо отвёл взгляд.
«Надо же…» Он улыбался уже всем сердцем. «Мальчик? Милая у нас будет мальчик?»
Но ответ он уже знал сам.
Бесшумно подымаясь вверх, на выросших вдруг крыльях.
Она просыпалась…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-22 12:28:39
Переглядів сторінки твору 2089
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2008-10-23 15:07:19 ]
А можна ж було просто спитати...:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2008-10-23 15:58:14 ]
Зась. Просто спитати буває дуже складно.
Тим більше розбудити серед ночі...:)