
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ
ПІЩАНИЙ ДІМ ДЛЯ ЛЯЛЬОК
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ: Новели. – К.: Факт, 2008. – 240 с.
Маріанна Кіяновська живе і працює у Львові. Вона є авторкою шести збірок поезій, перекладач, есеїст, літературний критик і літературознавець. Книга, про яку йдеться, – перша прозова спроба. У збірнику шість новел.
Читати прозу письменниці нелегко, непросто. Око, що призвичаїлося бігати рядками в пошуках сюжетних вузликів, зчіпок-розчіпок, думаю, нічого в її текстах не знайде, але не тому, що там нема, що шукати. Текст має поверхню і дно, тобто вертикаль. Темпоритм розвитку подій максимально сповільнений і притишений. Читання потребує спокійної уваги та співтворчості, і уважний читач обов’язково відчує й напругу пристрасті, й глибину та важливість «дрібничок», що складають інтимне життя кожної жінки.
На перший погляд, проблематика новел не зачіпає нічого зверх гострого. Як правило, це – жіночі історії, що містять у собі щось потаємне, незвідане, і воно вабить нас, як остання незаймана ілюзія, що ще не зникла, це – опис найтонших рухів закоханої жіночої душі. Новела «Все як треба» – вічна таїна жіночого щастя й зневіри в країні любовних таємниць і марних, даремних жалкувань; повітряно-легка розкіш прогулянки потаємною стежкою жіночої душі (про що говорить поетична назва книжки) й загостреної чуттєвості; проблема часу, що згаяний даремно й безнадійно втрачений – внутрішнє життя суб’єктивного «я»: «…о, Максе, ти знову акторствуєш; ти дуже подобаєшся жінкам, і ми це чудово знаємо. Але ми із тобою звикли, що у нас все чудово, – і в нас взагалі, і в нас як у нас; ми призвичаїлися до атмосфери невловимої, ненав’язливої безтурботності, у нас щось на кшталт свята, розтягнутого на щодень, – добра їжа, добре взуття, нам з тобою ніщо не муляє, і ніщо не дошкуляє, а все, чого нам не хочеться, стається не з нами». Дочитавши новелу до кінця, ми довідалися, що насправді «все як треба» – просто «декорація», тобто несправжнє, фальшиве життя. Гарний сподіваний висновок авторки: «Але мало мати щастя, з ним ще треба навчитися жити», чого героїня новели не зуміла.
Новела «Гра у живе і мертве» – про те, що закохані живуть по своїх законах. Інколи помиляються, знаючи наперед, що за помилки треба платити. Але протистояти любові ніхто не може, а коли намагається, то прирікає себе на тяжкі душевні муки. Спроба героїні примиритися зі собою принесла смерть: «Я заплющила очі – просто заплющила. Все, без чого я не змогла би жити, я мала в цю мить перед собою, всередині себе; я нарешті збагнула себе; мені більше не хотілося втікати. Здається, я таки заплатила Перевізникові. Здається, вмерла».
Характерною для стилю письменниці, на мою думку, є новела «Прометей». Про що розповідає ця новела, що налічує двадцять шість сторінок? Сидить собі чоловік «під деревом у тіні – звичний для всіх у своєму інвалідному візку» – невиліковно хвора нерухома людина. Мурашки повзають по його тілу: «Думки про мурашок можуть бути думками про що завгодно… одна з мурашок повзе по моїй руці, і це раптом нагадує мені про радість; і я розумію, що все, про що я думаю, щільною, майже непроникною верствою приховує мої істинні думки – про радість». Радість нерухомої людини – рух повз нього усього, що рухається в його «тут-і-тепер»: тінь від дерева, метелик, що сів на коліно. «Люди проходять повз мене, повертаючись з міста, з роботи, тінь крони поволі сунеться вбік, зовсім скоро її не стане… я міг би придумати для них обличчя… я міг би придумувати їх безнастанно». Видавець Оллендорф (1912 р.) відмовився друкувати роман Марселя Пруста, мотивуючи це приблизно таким чином: «Можливо, я дурний як пень, але не можу зрозуміти того пана, який на тридцяти сторінках розповідає, як перед засинанням перевертається-перекидається з боку на бік». Письмо нашої авторки за манерою нагадує прустівське. Підкреслюю, що вживаю це порівняння в позитивному сенсі. На мою думку, це – помітна спроба втілення стилю «потоку свідомості» на українському мовному грунті. «Це – ніби гра… Звичайно, я не сплю. Я встаю з ліжка – гола, бо все спаковане…. Білий колір – насправді не білий, не кремовий, не пастельний, я не вмію його назвати… не виключено, що за межами сну я сплю, я це розумію. І саме тому є так, що я майже не сплю. Не виключено, що сон – це мій єдиний спосіб не спати».
У тексті новели «Маг і принц» я знайшла рядки, що, на мій погляд, точно визначають тематику першої прозової книги Маріанни Кіяновської: «Маврині ляльки… знали, що насправді є не те, що власне, відбувається, і не те, що уже відбулося, а те, що так ніколи і не настало, не сталося і не збулося» – вустами ляльок промовила істина!
Надруковано : "Літературна Україна" №48-2008
Маріанна Кіяновська. СТЕЖКА ВЗДОВЖ РІКИ: Новели. – К.: Факт, 2008. – 240 с.
Маріанна Кіяновська живе і працює у Львові. Вона є авторкою шести збірок поезій, перекладач, есеїст, літературний критик і літературознавець. Книга, про яку йдеться, – перша прозова спроба. У збірнику шість новел.
Читати прозу письменниці нелегко, непросто. Око, що призвичаїлося бігати рядками в пошуках сюжетних вузликів, зчіпок-розчіпок, думаю, нічого в її текстах не знайде, але не тому, що там нема, що шукати. Текст має поверхню і дно, тобто вертикаль. Темпоритм розвитку подій максимально сповільнений і притишений. Читання потребує спокійної уваги та співтворчості, і уважний читач обов’язково відчує й напругу пристрасті, й глибину та важливість «дрібничок», що складають інтимне життя кожної жінки.
На перший погляд, проблематика новел не зачіпає нічого зверх гострого. Як правило, це – жіночі історії, що містять у собі щось потаємне, незвідане, і воно вабить нас, як остання незаймана ілюзія, що ще не зникла, це – опис найтонших рухів закоханої жіночої душі. Новела «Все як треба» – вічна таїна жіночого щастя й зневіри в країні любовних таємниць і марних, даремних жалкувань; повітряно-легка розкіш прогулянки потаємною стежкою жіночої душі (про що говорить поетична назва книжки) й загостреної чуттєвості; проблема часу, що згаяний даремно й безнадійно втрачений – внутрішнє життя суб’єктивного «я»: «…о, Максе, ти знову акторствуєш; ти дуже подобаєшся жінкам, і ми це чудово знаємо. Але ми із тобою звикли, що у нас все чудово, – і в нас взагалі, і в нас як у нас; ми призвичаїлися до атмосфери невловимої, ненав’язливої безтурботності, у нас щось на кшталт свята, розтягнутого на щодень, – добра їжа, добре взуття, нам з тобою ніщо не муляє, і ніщо не дошкуляє, а все, чого нам не хочеться, стається не з нами». Дочитавши новелу до кінця, ми довідалися, що насправді «все як треба» – просто «декорація», тобто несправжнє, фальшиве життя. Гарний сподіваний висновок авторки: «Але мало мати щастя, з ним ще треба навчитися жити», чого героїня новели не зуміла.
Новела «Гра у живе і мертве» – про те, що закохані живуть по своїх законах. Інколи помиляються, знаючи наперед, що за помилки треба платити. Але протистояти любові ніхто не може, а коли намагається, то прирікає себе на тяжкі душевні муки. Спроба героїні примиритися зі собою принесла смерть: «Я заплющила очі – просто заплющила. Все, без чого я не змогла би жити, я мала в цю мить перед собою, всередині себе; я нарешті збагнула себе; мені більше не хотілося втікати. Здається, я таки заплатила Перевізникові. Здається, вмерла».
Характерною для стилю письменниці, на мою думку, є новела «Прометей». Про що розповідає ця новела, що налічує двадцять шість сторінок? Сидить собі чоловік «під деревом у тіні – звичний для всіх у своєму інвалідному візку» – невиліковно хвора нерухома людина. Мурашки повзають по його тілу: «Думки про мурашок можуть бути думками про що завгодно… одна з мурашок повзе по моїй руці, і це раптом нагадує мені про радість; і я розумію, що все, про що я думаю, щільною, майже непроникною верствою приховує мої істинні думки – про радість». Радість нерухомої людини – рух повз нього усього, що рухається в його «тут-і-тепер»: тінь від дерева, метелик, що сів на коліно. «Люди проходять повз мене, повертаючись з міста, з роботи, тінь крони поволі сунеться вбік, зовсім скоро її не стане… я міг би придумати для них обличчя… я міг би придумувати їх безнастанно». Видавець Оллендорф (1912 р.) відмовився друкувати роман Марселя Пруста, мотивуючи це приблизно таким чином: «Можливо, я дурний як пень, але не можу зрозуміти того пана, який на тридцяти сторінках розповідає, як перед засинанням перевертається-перекидається з боку на бік». Письмо нашої авторки за манерою нагадує прустівське. Підкреслюю, що вживаю це порівняння в позитивному сенсі. На мою думку, це – помітна спроба втілення стилю «потоку свідомості» на українському мовному грунті. «Це – ніби гра… Звичайно, я не сплю. Я встаю з ліжка – гола, бо все спаковане…. Білий колір – насправді не білий, не кремовий, не пастельний, я не вмію його назвати… не виключено, що за межами сну я сплю, я це розумію. І саме тому є так, що я майже не сплю. Не виключено, що сон – це мій єдиний спосіб не спати».
У тексті новели «Маг і принц» я знайшла рядки, що, на мій погляд, точно визначають тематику першої прозової книги Маріанни Кіяновської: «Маврині ляльки… знали, що насправді є не те, що власне, відбувається, і не те, що уже відбулося, а те, що так ніколи і не настало, не сталося і не збулося» – вустами ляльок промовила істина!
Надруковано : "Літературна Україна" №48-2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію