Я ніколи не вважала себе хитрою. Навпаки, аж надто прогнозованою в реакціях. Тут усе просто, як із автоматом, вибачайте за порівняння. Кидаєш хорошу монетку доброзичливого слова - спробує помогти чим можна. Заїдеш кулаком - чого доброго, вдарить струмом.
Я не вогонь. Я - земля (принаймні за зодіаком). Спокійна, зважена. Часом бунтується землетрусом, але тільки від дуже сильних збурень.
Я люблю продумувати, планувати, спостерігати, програмувати життєві моменти. Але ручитися за "хитрий" перехід від протистояння до такого взаєморозуміння не могла досі. І тепер ще з натяжкою вірю...
Що я можу сказати? Заглядайте на сайт (і себе лишайте). І в пошту дивіться.

Та не образилась я! Розслабтесь. Просто прийняла вашу відмову як чисто людське небажання, щоб лізли у вже й так розбахану життям психіку (зауважте, це кажу без слізливих інтонацій, їх не сподівайтесь). Усі шанси мене розчарувати ви мали під час переписки з Татчиним, здається, щодо Вакарчука, коли ви ще хотіли коменти видаляти. Але гріш би мені ціна була, якби я вчасно не зорієнтувалася, що там ви ще не були повністю собою.

Періоди роздумів поміж коментарями доводять, що ви контролювати думки й мовлення вмієте. Якщо прагнете того. Не завжди. Втім, мушу зазначити, що ви прогресуєте від нервозності до виваженості, судячи з порівняння перших коментів з недавніми.

Прошу, не будьте аскетом і схимиником, не вроджені ви до того і самі це відчуваєте, певно. А також прекрасно відчуваєте, перед ким розкривати свій захист, а перед ким ні. Правда?

Сподіваюсь, якщо ваші спомини зробили свою справу, то принаймні не чорну.

"Схимником". Літера зайва вкралася.

Схиминики - це збочені схимники (невеличка секта, на кшталт мармонів, в східних узгір"ях Західної Тоголежчини).
Та тут у вас просто таки психоаналітичне листування налаштовується! Доктар, доктар, меня беспакоіт Гандурас.. Але облишмо жарти (не над-то вразливим).
Ірино, харош лякати мною шановного ВКВ - це ж і татчину зрозуміло, що пан Вакуленко нормальний пацан: просто був тоді в такому розпачливому стані. І я відношусь до Вас, пане Володимире, супер-пупер. Як і до всіх. Але різниця в тому, що з Вами ми вже щільно спілкувались, то ж - так вже виходить! - добрі стародавні знайомі: як не крутіть, а я вже частина Вас, а Ви - мене, (віртуально, звичайно - не жахайтесь). І якщо Ви надіялись в моєму лиці віднайти Абсолютного Опонента - не надійтесь. Це легко але майже неможливо (протиріччя?)... Хмм...
Так от, пропоную перейти на ти, а то що це ми викаємо, як перший раз бачимо (чуємо) один одного. На ти - тепліше. А то, я так розумію, у вас-у тебе там, звідки ти-ви спілкуєшся, одне холодне вороже оточення. Так що - сміливо заходь, сідай, наливай... Скоро Зланіч підтягнеться (в костюмі Гамлєта).

Іринко - сиджу, карбую хороші монетки. Як накарбую - піду кидати.

І взагалі, друзі, не вдавайтесь до глибинного копання у власному мОроці ( в сумраке) - гляньте-но за вікно: с о н е ч к о! - бігом на природу!
(При цих словах Татчин потягується до хрусту в кісточках, і його ніжна але дужа рука сама намацує 500грамовий молоток, яким він і гепає по клавіатурі (в мене ще одна є), а затим швиденько висотується на вуличку - де, імовірно (казали добрі люди), живе Матінка-Природа. В кожній руці його - по свіжеспеченій круглій хлібині. Він, щасливий, йде в бік сонця і кришить на ходу отой нескінченний хліб. Злітається птаство - велике, мале, вимерле... збігаються звірі - малі, великі, впольовані... зповзаються гади - короткі, довгі, дуже довгі (він їх не любить але також годує)... Всі толерантні і просвітлені (навіть гади) і звертаються один до одного виключно на ви. Поступово, але неминуче, наступає слідуюча Ера - ЕНАВССС (Ера Нового Абсолютно Відкритого Спілкування Сайту Самвидаву). І на цій щемній, вразливій ноті отой живий клубок розчиняється в Безмежности. Все відбувається вже по той бік Добра і Зла. Сонце зупиняється в зеніті... Чутно як розгублено дзижчить останній комар... В абсолютно чистому блакитному небі голка інверсійного шляху підпирає одинокий недоречний літак Вінниця-Тоголежчина. В ньому припав до ілюмінатора назавжди усміхнений Екзюпері... Тотальна Тиша...

Зненацька різко звучить хлопушка, починається рух, гамір, чути давно стримуваний сміх, і чийсь рідний знайомий голос (згадати б - хто?) спокійно і впевнено вимовляє: З Н Я Т О!)

З Минулими і Наступаючими!!!

А здоров був, Вакуленко-К-Володимире-без-різних-прибамбасів. Феміністок, старих дів і інше лайно також не люблю. Особливо перших двох. Бо лайно буває різне.
"Хочу наблизитися до сонця, злетіти справжньо. Почав загибати мій егоїзм, зникає ненависть до себе, трохи почав себе любити" - а оце вже по-нашому - по Тоголезькому!

Входить сердитий Зланіч з аксельбантами, під костюмом Гамлєта видко майку збірної Бразилії. Аксельбанти напідпитку. Тверезо-зосереджений Зланіч грюкає дверима:

- А йа гаварьу встаць када с вами разгавариваит падпаруччик!

Татчин у вишиваній тоголезській сорочці збентежено завмирає, гади, спльовуючи хліб, старанно репетують:

- Здра!!! Жла!!! Вашсокобродіё!!!

Зланіч раптом повертається до Татчина та, опустивши очі додолу, мовить:

- А то ж мій був голос, Сергію. Рідний та знайомий. Не впізнав...

Тоголезьким полям, пацанам і постатям у костюмі Гамлета присвячую.
Це мало бути на початку, але, по-моєму, оцей момент і є хороший початок. Знайомимось, люди, слухаємо одне одного.
Тисну руки.

Поки уявний Зланіч наївно стоїть спиною до дверей, а п”яні аксельбанти тупо либляться, нечутно, як привид батька Гамлєта, з”явлється Вакуленко К Володимир і кремсає його зі спини бензопилою Makita, імплантованою в праву руку, в його лівій – небезпечна бритва Zolingen. Відтяті аксельбанти навіть не встигають зрозуміти що це кінець. На ціпкові бензопили шалено крутяться залишки майки збірної Бразилії. Все відбувається безмовно і беззвучно, як в сповільненій зйомці. Гади зачаровано завмирають з відвислими щелепами. Роздвоєні язики вивалюється зовні. Абсолютна маніакальна тиша... Татчин тричі хреститься – марево зникає. В останніх напівпрозорих кадрах по закривавленій паруючій долівці в бік гадів котиться тоголезька кокарда, яка при наближенні розтає сизуватим димком... Один із гадів ікає. Інші в трансі задкують...

Сергію! можете інтернетом переслати щіпку вашого курива? А то аж завидки беруть.
Правда, з моїм-то щастям! Учора йду по вулиці, спиняють міліціонери. Документи показую. Вони в наплічнику драп шукають...
Зростом, певно, така вийшла - метр з капелюхом, тож гадають, що можна постібатись.

Володимире, а ви що, хочете, щоб я на вас образилась? Та не доведи господи. Проходу не дам:)

Зараз організую. Чого розматюкалися??? Стррррройся!!!!!

Все відносно, пане Вакуленко К Володимире, і залежить від того чиї органи до вас чіплялись: якщо жіночі - нормально, а якщо чоловічі - потрібно серйозно замислитись: а чи там ви нататуювали експозицію?