Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мойсей Фішбейн (1946) /
Публіцистика
/
Виступи
Голодомор
Мойсей Фішбейн
український поет,
член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
та Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені Василя Стуса
Виступ на Міжнародному форумі „Народ мій завжди буде!”,
присвяченому 75-м роковинам Голодомору в Україні
Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року
Високошановний пане Президенте України!
Ваша Святосте!
Ваші високоповажності!
Пані й панове!
Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну українську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство.
Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами українське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство.
Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був народовбивством, також не бояться й не знають Бога.
Я прошу людей, я прошу людство визнати: Голодомор в Україні був народовбивством,
Голодомор в Україні був геноцидом.
Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.
Подивімося в їхні очі.
Почуймо їхній передсмертний стогін.
Уявімо їхню смертну муку.
Пом’янімо кожного з них.
Вічна пам’ять убієнним.
Нашу пам’ять хочуть убити. Але наша пам’ять незнищенна.
Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. Ми пам’ятатимемо й не простимо.
Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє.
Вони хочуть убити самé українство. Але вони не пройдуть.
Вони не пройдуть!
Україна божиста. Україна свята. Україна незнищенна. Україна вічна.
Слава Україні!
Контекст : Почути виступ Мойсея Фішбейна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голодомор
український поет,
член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
та Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені Василя Стуса
Виступ на Міжнародному форумі „Народ мій завжди буде!”,
присвяченому 75-м роковинам Голодомору в Україні
Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року
Високошановний пане Президенте України!
Ваша Святосте!
Ваші високоповажності!
Пані й панове!
Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну українську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство.
Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами українське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство.
Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був народовбивством, також не бояться й не знають Бога.
Я прошу людей, я прошу людство визнати: Голодомор в Україні був народовбивством,
Голодомор в Україні був геноцидом.
Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.
Подивімося в їхні очі.
Почуймо їхній передсмертний стогін.
Уявімо їхню смертну муку.
Пом’янімо кожного з них.
Вічна пам’ять убієнним.
Нашу пам’ять хочуть убити. Але наша пам’ять незнищенна.
Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. Ми пам’ятатимемо й не простимо.
Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє.
Вони хочуть убити самé українство. Але вони не пройдуть.
Вони не пройдуть!
Україна божиста. Україна свята. Україна незнищенна. Україна вічна.
Слава Україні!
Контекст : Почути виступ Мойсея Фішбейна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
