Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мойсей Фішбейн (1946) /
Публіцистика
/
Виступи
Голодомор
Мойсей Фішбейн
український поет,
член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
та Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені Василя Стуса
Виступ на Міжнародному форумі „Народ мій завжди буде!”,
присвяченому 75-м роковинам Голодомору в Україні
Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року
Високошановний пане Президенте України!
Ваша Святосте!
Ваші високоповажності!
Пані й панове!
Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну українську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство.
Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами українське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство.
Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був народовбивством, також не бояться й не знають Бога.
Я прошу людей, я прошу людство визнати: Голодомор в Україні був народовбивством,
Голодомор в Україні був геноцидом.
Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.
Подивімося в їхні очі.
Почуймо їхній передсмертний стогін.
Уявімо їхню смертну муку.
Пом’янімо кожного з них.
Вічна пам’ять убієнним.
Нашу пам’ять хочуть убити. Але наша пам’ять незнищенна.
Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. Ми пам’ятатимемо й не простимо.
Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє.
Вони хочуть убити самé українство. Але вони не пройдуть.
Вони не пройдуть!
Україна божиста. Україна свята. Україна незнищенна. Україна вічна.
Слава Україні!
Контекст : Почути виступ Мойсея Фішбейна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голодомор
український поет,
член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
та Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені Василя Стуса
Виступ на Міжнародному форумі „Народ мій завжди буде!”,
присвяченому 75-м роковинам Голодомору в Україні
Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року
Високошановний пане Президенте України!
Ваша Святосте!
Ваші високоповажності!
Пані й панове!
Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну українську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство.
Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами українське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося на кладовище. А держава хліб мала. Це було народовбивство.
Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, що Голодомор 1932 – 1933 років був народовбивством, також не бояться й не знають Бога.
Я прошу людей, я прошу людство визнати: Голодомор в Україні був народовбивством,
Голодомор в Україні був геноцидом.
Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.
Подивімося в їхні очі.
Почуймо їхній передсмертний стогін.
Уявімо їхню смертну муку.
Пом’янімо кожного з них.
Вічна пам’ять убієнним.
Нашу пам’ять хочуть убити. Але наша пам’ять незнищенна.
Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. Ми пам’ятатимемо й не простимо.
Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє.
Вони хочуть убити самé українство. Але вони не пройдуть.
Вони не пройдуть!
Україна божиста. Україна свята. Україна незнищенна. Україна вічна.
Слава Україні!
Контекст : Почути виступ Мойсея Фішбейна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
