Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Засніжена (1983) /
Проза
Віртуальна реальність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віртуальна реальність
Віртуальна реальність.
А чи все-таки реальна віртуальність?
Реальне настільки переплелось з віртуальним, що важко відділити одне від іншого, не перетнувши межі.
З кожним днем ми все більш заглиблюємось в той вигаданий світ, де все є таким, яким ми його уявили, намалювали, створили...
І ось, реальне життя стає непомітним, незначущим, ти все частіше тікаєш у той примарний світ хитких ілюзій...
Ще декілька хвилин тому ти - сіра міль, розчинившись у павутинні всесвітньої мережі раптово перетворюєшся в жінку-вамп... А той, хто ще хвилину тому був сповнений рішучості і впевненості стає покірним рабом...
Ранок починається не з першим променем сонця, а з першим нагадуванням будильника, і ти механічно, похапцем зриваєшся з теплої постелі, жуєш наспіх приготованого бутерброда, запиваючи чорною кавою з мигдальним присмаком гіркоти. Мазок помадою напотемки біля дзеркала в коридорі... і ии вже летиш на роботу, коли на вулиці тільки одинокі перехожі, і місто тільки-но прокидається зі сну... Думками ти вже там - у павутині, наче та несвідома муха, що цілком випадково втрапила у влучно розставлені тенета.
Рвучко відчиняються двері кабінету, поспіхом вмикається блок живлення, монітор. Далі звичне введення паролю і під’єднання до мережі... Ось і засвітилась зелена квіточка в нижньому куточку екрана - ти вже в своєму віртуальному вимірі часу і простору. Ти одразу жвавішаєш. Теплі слова ніжності і любові появляються на екрані, чудова епістолярна тематика, наче Ромео і Джульєтта, Лаура і Петрарка...
Переживання наче в юності... перше хвилювання... щем, що стискає в гпрудях... напруження... і щастя, що тебе таки здається кохають - щиро, віддано, і що з того, що між вами сотні кілометрів, безліч дрібних побутових обставин, що відтерміновують вашу довгожданну і омріяну зустріч.
В житті, тому реальному, що поза мережею того клейкого павутиння, він далеко не такий яким знаєш його ти. І зовнішньо він не такий ідеальний, яким ти знаєш його з фото. І звички в нього там, поза екраном теж буденні, інші... Єдине, що в тебе є його реального - це голос... Так-так - голос - глибокий і оксамитовий, що збуджує всі твої потаємні бажання, розплавлює твій розум жаром свого тембру і змушує поринати в нірвану... Ти говориш йому про те, як діє його голос на твою свідомість. Він тільки посміхається і обіцяє, що при зустрічі ти танутимеш від його доторків та палких поцілунків. Ви вже обоє збуджені, переповнені почуттями...
А далі? Далі все закінчується на межі багатообіцяючих слів, які ні до чого реального не призводять. Ви обидвоє самотні, вам хочеться бути коханим і кохати, проте ви боїтесь реального життя, тому й тікаєте у віртуальний вимір, де всі свої страхи легко приховати за маскою відстані та інших обставин, що допомагають відсунути в часі ту реальну зустріч, тому що реальне життя - це права та обов’язки, які так всіх лякають...
Невже ваші страхи вартують життя в клітці, сплетеної з павутини ілюзій?!
А чи все-таки реальна віртуальність?
Реальне настільки переплелось з віртуальним, що важко відділити одне від іншого, не перетнувши межі.
З кожним днем ми все більш заглиблюємось в той вигаданий світ, де все є таким, яким ми його уявили, намалювали, створили...
І ось, реальне життя стає непомітним, незначущим, ти все частіше тікаєш у той примарний світ хитких ілюзій...
Ще декілька хвилин тому ти - сіра міль, розчинившись у павутинні всесвітньої мережі раптово перетворюєшся в жінку-вамп... А той, хто ще хвилину тому був сповнений рішучості і впевненості стає покірним рабом...
Ранок починається не з першим променем сонця, а з першим нагадуванням будильника, і ти механічно, похапцем зриваєшся з теплої постелі, жуєш наспіх приготованого бутерброда, запиваючи чорною кавою з мигдальним присмаком гіркоти. Мазок помадою напотемки біля дзеркала в коридорі... і ии вже летиш на роботу, коли на вулиці тільки одинокі перехожі, і місто тільки-но прокидається зі сну... Думками ти вже там - у павутині, наче та несвідома муха, що цілком випадково втрапила у влучно розставлені тенета.
Рвучко відчиняються двері кабінету, поспіхом вмикається блок живлення, монітор. Далі звичне введення паролю і під’єднання до мережі... Ось і засвітилась зелена квіточка в нижньому куточку екрана - ти вже в своєму віртуальному вимірі часу і простору. Ти одразу жвавішаєш. Теплі слова ніжності і любові появляються на екрані, чудова епістолярна тематика, наче Ромео і Джульєтта, Лаура і Петрарка...
Переживання наче в юності... перше хвилювання... щем, що стискає в гпрудях... напруження... і щастя, що тебе таки здається кохають - щиро, віддано, і що з того, що між вами сотні кілометрів, безліч дрібних побутових обставин, що відтерміновують вашу довгожданну і омріяну зустріч.
В житті, тому реальному, що поза мережею того клейкого павутиння, він далеко не такий яким знаєш його ти. І зовнішньо він не такий ідеальний, яким ти знаєш його з фото. І звички в нього там, поза екраном теж буденні, інші... Єдине, що в тебе є його реального - це голос... Так-так - голос - глибокий і оксамитовий, що збуджує всі твої потаємні бажання, розплавлює твій розум жаром свого тембру і змушує поринати в нірвану... Ти говориш йому про те, як діє його голос на твою свідомість. Він тільки посміхається і обіцяє, що при зустрічі ти танутимеш від його доторків та палких поцілунків. Ви вже обоє збуджені, переповнені почуттями...
А далі? Далі все закінчується на межі багатообіцяючих слів, які ні до чого реального не призводять. Ви обидвоє самотні, вам хочеться бути коханим і кохати, проте ви боїтесь реального життя, тому й тікаєте у віртуальний вимір, де всі свої страхи легко приховати за маскою відстані та інших обставин, що допомагають відсунути в часі ту реальну зустріч, тому що реальне життя - це права та обов’язки, які так всіх лякають...
Невже ваші страхи вартують життя в клітці, сплетеної з павутини ілюзій?!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
