ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна П'янкова (1985) /
Проза
Про Блоха, дітей і все, що на «Ґ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Блоха, дітей і все, що на «Ґ»
(Іронічне)
Коли Сашка Блоха просять прочитати для публіки кілька віршів, він страшенно хвилюючись, синіючи-зеленіючи, створюючи навколо себе якусь незрозумілу метушню, підводиться і хрипким голосом ледве чутно, майже нерозбірливо, вибачливо мимрить, що в нього ларингіт, фарингіт, або ангіна, скарлатина, сухий кашель, або ще щось там таке з розряду страшних інфекційних недуг.
Бреше.
Бреше, як пес Бровко у баби Гані на ґанку.
Бреше, як політики з екранів телевізорів.
Бреше, як голова сільради односельчанам, як…
Одним словом, бреше.
Бреше Блох не тому, що злий і брехливий, і не тому, що любить брехати, а тому, що вірша останнього написав десь років десять тому. І нема у Блоха що читати людям, які вважають його поетом. І нема у нього ніяких ларингітів-фарингітів. А хрипить він, наче перед смертю, тому, що зриває голос. І то часто. Зірвати голос для Блоха – це, як під ноги плюнути.
Щовечора і щоранку Сашко кричить на дружину. Таких диких криків ніякий, навіть залізний голос не витримає.
А все тому, що Блох поет. І не просто поет, а ПОЕТ! І не такий собі, а Ґеніальний! Блох взагалі часто вживає літеру Ґ, бо характер у нього на Ґ, і розум на Ґ, і сама ця його Ґеніальність трохи Ґ попахує.
А дружина в нього “Проста, як простий олівець”, “Смішна, як соняшник”, “Дурна, як Курочка Ряба, що несе золоте яйце і віддає бабі з дідом”, і ще “невдячна, черства і затуркана”. Блох – від Бога поет, у нього багатий словниковий запас, а тому список вдалих епітетів і порівнянь можна продовжувати. А коли він ще й кричить, то словниковий запас загрозливо роздувається просто до неймовірних габаритів.
Та головне, що Блох кричить на свою дружину не зі зла, він не навмисне. Просто вона сама його “денервує”, “бісить”, “доводить до чортиків в очах”. Приміром, вона не визнає його Ґеніальності, не розуміє, що він є нащадком російського поета Олександра Блока. Навіть прізвище майже співзвучне – Блох-Блок, і походження прізвища у Блоха російське, і вірші він пише Ґеніальні. Вірніше, писав. Колись. Давно. Десять років тому. А дружина з нього сміється і крутить пальцем біля скроні. Дурепа невдячна, за таку людину заміж вийшла! Не розуміє. Як не закричати? Та то і кулаком по темній голові стукнути не гріх.
Або ще одне. Приміром у Блоха немає гамака в саду. Треба ж придбати. Як він має черпати натхнення, сидячи в чотирьох стінах? Як? Ніяк! А так вийде в сад, заляже у гамак, погойдається, подрімає і вродить щось ґеніальне, якусь незабутню риму. А що дружина? А вона проти. Вона каже, що їй треба пральну машину, і праску в ремонт, і ще щось там незначне…
Як не накричати? Як не зірвати голос? Як не …
Сьогодні вранці Блох взагалі ледь не кинувся душити жінку. Знахабніла до ручки. Стала посеред кімнати, закотила рукави і грізним голосом, зовсім не схожим на квоктання безмозкої курки, поставила Блоху ряд запитань із серії вічних: “Коли нарешті ти працюватимеш і принесеш мені зарплату? Коли відремонтуєш кран у ванній кімнаті? Коли у нас з’являться діти?”
Останнє запитання було, як контрольний вистріл – куля в голову або сіль в місце трохи нижче спини, або і те і інше разом. Блох зблід, потім зжовк, потім позеленів, вкрився рясним потом, затрусився і закричав…….що його твори – це і є його діти, а вона – дурепа-дурепою – нічого не тямить в таких речах, і що вона хоче змусити його жити серед пелюшок, плачів і горщиків з какашками……… А він не для цього створений. Він створений родити справжніх дітей, а не таких, що пісяють і какають, а потім втікають з дому і приїжджають лише, коли закінчуються гроші…….. Він з’явився на землі, щоб родити ґеніальні твори, він взагалі може родити своїх дітей без участі дружини. А вона може забиратися на всі чотири……
Тільки от не народив Блох досі ще жодного справжнього сина, і доньки також. Саме Ґ все своє життя і народжує. Тому і бреше. Тому і не читає нічого на людях. Засміють.
А дружина від нього пішла. Пішла жити до сусіда-сантехніка. Бо розумні жінки від усього, що на Ґ, втікають подалі.
Коли Сашка Блоха просять прочитати для публіки кілька віршів, він страшенно хвилюючись, синіючи-зеленіючи, створюючи навколо себе якусь незрозумілу метушню, підводиться і хрипким голосом ледве чутно, майже нерозбірливо, вибачливо мимрить, що в нього ларингіт, фарингіт, або ангіна, скарлатина, сухий кашель, або ще щось там таке з розряду страшних інфекційних недуг.
Бреше.
Бреше, як пес Бровко у баби Гані на ґанку.
Бреше, як політики з екранів телевізорів.
Бреше, як голова сільради односельчанам, як…
Одним словом, бреше.
Бреше Блох не тому, що злий і брехливий, і не тому, що любить брехати, а тому, що вірша останнього написав десь років десять тому. І нема у Блоха що читати людям, які вважають його поетом. І нема у нього ніяких ларингітів-фарингітів. А хрипить він, наче перед смертю, тому, що зриває голос. І то часто. Зірвати голос для Блоха – це, як під ноги плюнути.
Щовечора і щоранку Сашко кричить на дружину. Таких диких криків ніякий, навіть залізний голос не витримає.
А все тому, що Блох поет. І не просто поет, а ПОЕТ! І не такий собі, а Ґеніальний! Блох взагалі часто вживає літеру Ґ, бо характер у нього на Ґ, і розум на Ґ, і сама ця його Ґеніальність трохи Ґ попахує.
А дружина в нього “Проста, як простий олівець”, “Смішна, як соняшник”, “Дурна, як Курочка Ряба, що несе золоте яйце і віддає бабі з дідом”, і ще “невдячна, черства і затуркана”. Блох – від Бога поет, у нього багатий словниковий запас, а тому список вдалих епітетів і порівнянь можна продовжувати. А коли він ще й кричить, то словниковий запас загрозливо роздувається просто до неймовірних габаритів.
Та головне, що Блох кричить на свою дружину не зі зла, він не навмисне. Просто вона сама його “денервує”, “бісить”, “доводить до чортиків в очах”. Приміром, вона не визнає його Ґеніальності, не розуміє, що він є нащадком російського поета Олександра Блока. Навіть прізвище майже співзвучне – Блох-Блок, і походження прізвища у Блоха російське, і вірші він пише Ґеніальні. Вірніше, писав. Колись. Давно. Десять років тому. А дружина з нього сміється і крутить пальцем біля скроні. Дурепа невдячна, за таку людину заміж вийшла! Не розуміє. Як не закричати? Та то і кулаком по темній голові стукнути не гріх.
Або ще одне. Приміром у Блоха немає гамака в саду. Треба ж придбати. Як він має черпати натхнення, сидячи в чотирьох стінах? Як? Ніяк! А так вийде в сад, заляже у гамак, погойдається, подрімає і вродить щось ґеніальне, якусь незабутню риму. А що дружина? А вона проти. Вона каже, що їй треба пральну машину, і праску в ремонт, і ще щось там незначне…
Як не накричати? Як не зірвати голос? Як не …
Сьогодні вранці Блох взагалі ледь не кинувся душити жінку. Знахабніла до ручки. Стала посеред кімнати, закотила рукави і грізним голосом, зовсім не схожим на квоктання безмозкої курки, поставила Блоху ряд запитань із серії вічних: “Коли нарешті ти працюватимеш і принесеш мені зарплату? Коли відремонтуєш кран у ванній кімнаті? Коли у нас з’являться діти?”
Останнє запитання було, як контрольний вистріл – куля в голову або сіль в місце трохи нижче спини, або і те і інше разом. Блох зблід, потім зжовк, потім позеленів, вкрився рясним потом, затрусився і закричав…….що його твори – це і є його діти, а вона – дурепа-дурепою – нічого не тямить в таких речах, і що вона хоче змусити його жити серед пелюшок, плачів і горщиків з какашками……… А він не для цього створений. Він створений родити справжніх дітей, а не таких, що пісяють і какають, а потім втікають з дому і приїжджають лише, коли закінчуються гроші…….. Він з’явився на землі, щоб родити ґеніальні твори, він взагалі може родити своїх дітей без участі дружини. А вона може забиратися на всі чотири……
Тільки от не народив Блох досі ще жодного справжнього сина, і доньки також. Саме Ґ все своє життя і народжує. Тому і бреше. Тому і не читає нічого на людях. Засміють.
А дружина від нього пішла. Пішла жити до сусіда-сантехніка. Бо розумні жінки від усього, що на Ґ, втікають подалі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію