(Іронічне)
Коли Сашка Блоха просять прочитати для публіки кілька віршів, він страшенно хвилюючись, синіючи-зеленіючи, створюючи навколо себе якусь незрозумілу метушню, підводиться і хрипким голосом ледве чутно, майже нерозбірливо, вибачливо мимрить, що в нього ларингіт, фарингіт, або ангіна, скарлатина, сухий кашель, або ще щось там таке з розряду страшних інфекційних недуг.
Бреше.
Бреше, як пес Бровко у баби Гані на ґанку.
Бреше, як політики з екранів телевізорів.
Бреше, як голова сільради односельчанам, як…
Одним словом, бреше.
Бреше Блох не тому, що злий і брехливий, і не тому, що любить брехати, а тому, що вірша останнього написав десь років десять тому. І нема у Блоха що читати людям, які вважають його поетом. І нема у нього ніяких ларингітів-фарингітів. А хрипить він, наче перед смертю, тому, що зриває голос. І то часто. Зірвати голос для Блоха – це, як під ноги плюнути.
Щовечора і щоранку Сашко кричить на дружину. Таких диких криків ніякий, навіть залізний голос не витримає.
А все тому, що Блох поет. І не просто поет, а ПОЕТ! І не такий собі, а Ґеніальний! Блох взагалі часто вживає літеру Ґ, бо характер у нього на Ґ, і розум на Ґ, і сама ця його Ґеніальність трохи Ґ попахує.
А дружина в нього “Проста, як простий олівець”, “Смішна, як соняшник”, “Дурна, як Курочка Ряба, що несе золоте яйце і віддає бабі з дідом”, і ще “невдячна, черства і затуркана”. Блох – від Бога поет, у нього багатий словниковий запас, а тому список вдалих епітетів і порівнянь можна продовжувати. А коли він ще й кричить, то словниковий запас загрозливо роздувається просто до неймовірних габаритів.
Та головне, що Блох кричить на свою дружину не зі зла, він не навмисне. Просто вона сама його “денервує”, “бісить”, “доводить до чортиків в очах”. Приміром, вона не визнає його Ґеніальності, не розуміє, що він є нащадком російського поета Олександра Блока. Навіть прізвище майже співзвучне – Блох-Блок, і походження прізвища у Блоха російське, і вірші він пише Ґеніальні. Вірніше, писав. Колись. Давно. Десять років тому. А дружина з нього сміється і крутить пальцем біля скроні. Дурепа невдячна, за таку людину заміж вийшла! Не розуміє. Як не закричати? Та то і кулаком по темній голові стукнути не гріх.
Або ще одне. Приміром у Блоха немає гамака в саду. Треба ж придбати. Як він має черпати натхнення, сидячи в чотирьох стінах? Як? Ніяк! А так вийде в сад, заляже у гамак, погойдається, подрімає і вродить щось ґеніальне, якусь незабутню риму. А що дружина? А вона проти. Вона каже, що їй треба пральну машину, і праску в ремонт, і ще щось там незначне…
Як не накричати? Як не зірвати голос? Як не …
Сьогодні вранці Блох взагалі ледь не кинувся душити жінку. Знахабніла до ручки. Стала посеред кімнати, закотила рукави і грізним голосом, зовсім не схожим на квоктання безмозкої курки, поставила Блоху ряд запитань із серії вічних: “Коли нарешті ти працюватимеш і принесеш мені зарплату? Коли відремонтуєш кран у ванній кімнаті? Коли у нас з’являться діти?”
Останнє запитання було, як контрольний вистріл – куля в голову або сіль в місце трохи нижче спини, або і те і інше разом. Блох зблід, потім зжовк, потім позеленів, вкрився рясним потом, затрусився і закричав…….що його твори – це і є його діти, а вона – дурепа-дурепою – нічого не тямить в таких речах, і що вона хоче змусити його жити серед пелюшок, плачів і горщиків з какашками……… А він не для цього створений. Він створений родити справжніх дітей, а не таких, що пісяють і какають, а потім втікають з дому і приїжджають лише, коли закінчуються гроші…….. Він з’явився на землі, щоб родити ґеніальні твори, він взагалі може родити своїх дітей без участі дружини. А вона може забиратися на всі чотири……
Тільки от не народив Блох досі ще жодного справжнього сина, і доньки також. Саме Ґ все своє життя і народжує. Тому і бреше. Тому і не читає нічого на людях. Засміють.
А дружина від нього пішла. Пішла жити до сусіда-сантехніка. Бо розумні жінки від усього, що на Ґ, втікають подалі.