ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
Образ твору НЕ МОЖУ ЦЕЙ СВІТ НЕ ЛЮБИТИ

Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.

Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.

Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-13 07:35:31
Переглядів сторінки твору 6857
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.904 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.832 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній