Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
НЕ МОЖУ ЦЕЙ СВІТ НЕ ЛЮБИТИ
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.
Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.
Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.
Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.
Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
