
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.25
09:05
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2023.03.25
07:41
Пошматували мій вечірній спокій
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
2023.03.25
06:37
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
2023.03.25
01:52
Боролися за денацифікацію, напоролися на дерусифікацію.
Лояльність до зла несумісна з добром.
Великодержавні інтереси загальнолюдських цінностей не сприймають.
Справжій рашист справжнім людям не товариш.
Рашисти запечатали тему «братских наро
2023.03.25
00:28
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
2023.03.24
22:48
На вулиці у напрямі Дунаю
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
2023.03.24
22:11
Подаруй мені слово –
не пісню, не вірш, ні весну
в солов’їних гаях що розлилася
квітом акацій,
ні небесну безмежну ранкову
блакить осяйну,
ні осіннього міста принадних
чудних декорацій.
не пісню, не вірш, ні весну
в солов’їних гаях що розлилася
квітом акацій,
ні небесну безмежну ранкову
блакить осяйну,
ні осіннього міста принадних
чудних декорацій.
2023.03.24
20:28
Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.
Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою,
А я
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.
Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою,
А я
2023.03.24
19:44
Діти учать на уроці
Фауну і флору.
Враз чомусь один із хлопців
Руку тягне вгору:
- Я спитать хотів, до речі, -
Хитро зуби шкірить.
- Ми до кого ближчі врешті,
Фауну і флору.
Враз чомусь один із хлопців
Руку тягне вгору:
- Я спитать хотів, до речі, -
Хитро зуби шкірить.
- Ми до кого ближчі врешті,
2023.03.24
15:16
…Дні зникають набожні безслідно
У жалобі скривджених доріг.
Наздогнати мусиш вірогідно
Тих, кого безбожно не зберіг…
Острівець намитий вкаже звідки
І куди й за ким… І не спіши…
Те, що ти почуєш від сопілки…
Буде час, бажання - опиши
У жалобі скривджених доріг.
Наздогнати мусиш вірогідно
Тих, кого безбожно не зберіг…
Острівець намитий вкаже звідки
І куди й за ким… І не спіши…
Те, що ти почуєш від сопілки…
Буде час, бажання - опиши
2023.03.24
12:21
Дай, Боже, щоб не він! Хай ліпше я…
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
2023.03.24
10:25
Кожний з молодих сокіл уже навчився чомусь у бойовому мистецтві. Кожний уже досяг чогось у військовій справі. Хоча це може й здаватися малим і навіть незначним у порівнянні з тим, що сокола чекає в майбутньому. Але молодий сокіл уже досяг якогось щабля вд
2023.03.24
09:05
Мажорна нота утопилася в калюжі,
коли забрали барабан сусіди дужі.
***
Дізнався Lexus, що таке фіаско –
це траса на Кропівницький
плюс відсутність КАСКО.
коли забрали барабан сусіди дужі.
***
Дізнався Lexus, що таке фіаско –
це траса на Кропівницький
плюс відсутність КАСКО.
2023.03.24
08:28
Люблю прокинутися рано
І споглядати дня красу, -
Спиває з келихів тюльпанів
Спросоння сонечко росу.
Радіє співом півень світлу
Так, що видовжує тільце,
А вітер запахом привітним
Грайливо дмухає в лице.
І споглядати дня красу, -
Спиває з келихів тюльпанів
Спросоння сонечко росу.
Радіє співом півень світлу
Так, що видовжує тільце,
А вітер запахом привітним
Грайливо дмухає в лице.
2023.03.24
06:00
Кошлатий дощ, а він таки кошлатий.
Таких дощів ніколи не стрічав.
Шибки вмиває пристарілій хаті,
дзвенить серед торік пожухлих трав.
Од зимосну пробуджує природу,
висотує снігів осілий бруд.
І перший грім йому у нагороду
грімницею висвічує салют.
Таких дощів ніколи не стрічав.
Шибки вмиває пристарілій хаті,
дзвенить серед торік пожухлих трав.
Од зимосну пробуджує природу,
висотує снігів осілий бруд.
І перший грім йому у нагороду
грімницею висвічує салют.
2023.03.23
23:41
Здається, все оце колись було:
Той самий стіл і розчерк на папері,
Той самий кут для відступу у двері,
Ті самі сни, як запітніле скло.
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги за сон не доведуть провини.
Як хочеш, – розмочи шматочок глини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Той самий стіл і розчерк на папері,
Той самий кут для відступу у двері,
Ті самі сни, як запітніле скло.
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги за сон не доведуть провини.
Як хочеш, – розмочи шматочок глини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
НЕ МОЖУ ЦЕЙ СВІТ НЕ ЛЮБИТИ
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.
Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.
Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ
Богдан Андрусяк. ПРИРУЧЕНА СОВІСТЬ: Поезії. – Тернопіль: Вид-во «Астон», 2008. – 120 с.
Богдан Андрусяк – поет, автор 4-х збірок поезій, живе й працює в м. Бережани на Тернопільщині.
Збірка поезій, про яку йдеться, складається з трьох розділів. Перший розділ, що дублює назву книги – «Приручена совість», містить у собі вірші соціального змісту. Поет небайдужий до сучасних українських реалій і йде зі своїм болем до читача. Але у поезіях першого розділу, головне – не політика, а природне виявлення творчої суті поета. Показовим щодо цього є вірш: «Дорога в тернах й межі у мечах, // Сумні лелеки борознами ходять. // І на країни висохлих плечах – // Ослизлі п’явки, – вічні верховоди». Слово тут податливе, слухняне, а думка – вперто ясна.
Найцікавішим, на мій погляд, є другий, найбільший розділ книги – «Упольований вітер», котрий наповнений поезією, якщо перефразувати відомий вислів, «хорошою й різною». Насамперед, присутній зв'язок поета зі пісенно-фольклорними народними традиціями: це й мотиви любові до батьківської землі, до Бога, до рідних людей. Тут використана звична ритмомелодика, улюблені образи й порівняння: «Скапав свічкою липень. // Відцвіли білі липи. // Вже останню малину // Вітер трусить в саду».
Щодалі, відчутно ускладнюється образність, набуваючи яскравих ориґінальних форм поетичної виразності. Відчуваються перегуки (підкреслюю: саме перегуки, а не переспіви) з імпресіонізмом раннього Тичини («Благословляю на любов в туманнім березня світанні… // Дай Бог, щоби до острова розлук твій корабель приплив останнім», «Я куплю тобі дощ, дощ сріберний в ланцях золотавих», «Осінній цвіт тужавих хризантем»), деякі вірші нагадують «металеві» строфи Є. Маланюка («Не будуєм, не сієм, не орем, // Гордимось помаранчевим строєм!!!»), або довгий симоненковий рядок («Любов помирала холодного, дощавого грудневого вечора»), або сяючий оптимізм молодих, ще нерозстріляних, українських неокласиків («Як звіздно нам! Парад зірок! Парад зірок! // Життя прудке, життя швидке, життя важке, // А ти всміхнись, а ти всміхнись, браток!»), навіть формалістичні витівки футуристів («Вдарили пальці в клавіші білі, // Скричали мажори зойками щему»).
Богдан Андрусяк – ніжний лірик. Він тонко вибудовує вибагливу канву почувань, бажань, пов’язаних із вічними мотивами поезії – коханням, зрадою й прощенням, усвідомленням проминальності часу, п’янкою красою довкілля. Вірші цього розділу винахідливі у звуковій будові рядків, строф, звукопис багатий на алітерації («В серпневі ночі сріблом світить місяць», «Я прошу прощі на Вселенській площі», «Таке чекання довге, годинами скалічене, // Така печаль фальш фарбою по тілу розтече. // Зітхнеш у тьму відлучено, лиш тишею помічений, – // Будь, душе, упокорена, хоч ніч немилостиво // І мучить, і пече…»
У поезіях поета відчутна й українська літературна традиція, й рівняння на світові досягнення мистецтва. Подібно до великого американського поета Уолта Уїтмена, котрий був захоплений ідеєю єдності й незнищенності світу, Б. Андрусяк – виразний пантеїст, який оспівує взаємозв’язок між людиною і природою, органічно додаючи до пантеїзму американського побратима християнські мотиви любові до Бога:
Ну, а зараз весна,
розкриваються сонцю пелюстки,
Розпускається все,
що у силах іще розпуститись,
Благословлений словом
й крилом прилетілого бузька,
Великодно клянусь,
що не можу цей світ не любити.
Третій, завершальний розділ, має назву «Галицькі вірші». Тут іскрує природний гумор автора, побудований на галицькій говірці, що побутує з давніх часів на наших теренах, такі собі віршовані забавки для друзів, колеґ і шанувальників галицького гумору: «Кажут, десь в кінці зими, // Виборам як дали старт, // Може, правда, може, нє, // Може, просто то на жарт… Що, мовляв, за голова, // Крім горівки і гноївки // Ні хрена в селі нема».
У світі, за даними ЮНЕСКО, існує 6 тисяч живих мов, але щорічно більше десятка мов вимирає, зникає безслідно. Наша рідна українська століттями винищувалася різними панівними режимами. І лише завдячуючи духовним лідерам нації, серед яких багато письменників і поетів, наша мова збереглася й квітне далі. Богдан Андрусяк свідомий свого обраного шляху – через свою місію українського поета – сприяти національному, культурному та патріотичному утвердженню Батьківщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію