Я прочитав стільки книжок,
Що став геть дурний.
Я вивчив стільки чужих віршів,
Що забув, як писати самому.
Я чув стільки пісень, різні мотиви і тембри,
Що сам уже не заспіваю.
Іноді боюся, що хтось захоче мене наслідувати,
Бо я є я.
Ділюся хлібом і вином,
Книжками, радощами, грішми –
Лиш не натхненням.

Коли запалюється вогник –
На нього дмухають вітри
З чотирьох сторін світу.
Іноді слід виходити на прю,
Коли світ замикається кільцем амфітеатру.

Я гладіатор в ореолі відчаю.
Блазенське ремесло мені зрідні.
На гладіусі факели відсвічують,
А в серці загнива безсилий гнів.

Плебей, що прагне хліба і видовищ,
Патрицій хтивий – на одне лице.
У цирку Цицероном не промовиш,
Бо повіншують цвяхом і вінцем.

Рубай, коли, від сітки ухиляйся,
Хай ллється кров на забавку юрмі!
Усі твої смертельні вихиляси –
Для публіки лишень здоровий сміх.

"Е!" – скажуть реалісти.
"Фе!" – скажуть раціоналісти.
"Фу!" – скажуть модерністи.
"Тьху!" – скажуть постмодерністи.
Але чого я справді схарапудивсь?
Хіба я знаю, що таке юрма?
Юрма безлика, а я завжди бачив
Навколо себе тисячі облич.
І коли треба – на бетонні стіни
Піду в атаку… на таран… чолом.
І квіти, і вірші – марні.
Зривають, милуються часом,
Та згодом квіти мруть на смітниках,
Поезії – у тюрмах палітурок.
В колоді суспільства – шістки й тузи
І так мало валетів.
- Хай живе раціоналізм! -
- Руки геть від власності! (моєї) -
На вірші росте ціна,
Хоч їх все одно не купують.
…Учора в метро я читав Тичину,
І пасажири на мене дивились.
Чого б то вони?

2.01.08.