ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Діма Княжич (1985) /
Проза
Боягуз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боягуз
- Ти ні на що не здатен! – великі очі дивилися неприязно, в зіницях палахкотіли несамовиті вогники, але в куточках уже збиралися сльози, готові їх погасити.
"Датен… атен… атен…" – застрибала луна під низьким склепінням арки.
Він стояв, тримаючи руки в кишенях і скоцюрбившись, ніби чекав удару бича по спині. Очі встромлені в землю, губи міцно стулені. Що він міг їй сказати?..
- Своєю сором’язливістю ти сам себе скував!
"Кував… ував… ував…" – дражнячи, понеслось відлуння.
Він сторожко, несміливо звів очі. В очах читалося багато: важкість, мольба, надія, приреченість… Цей погляд пік.
- Ти боягуз!!! – з розпукою, ніби стрибаючи з найвищого поверху, кинула вона з ледь стримуваним схлипом.
"Гуз!.. гуз!.. гуз!.." – злісно, зі смаком повторювала луна, відбиваючись рикошетом від стін.
Він дивився просто на неї і крізь неї. І вона не витримала. Зірвалася, кинулася наосліп, як від краю прірви, опустивши лице у долоні. Здається, вдарилася плечем.
Його серце стислося. Він не був боягузом. Але не наважився кинутися за нею слідом. Він повернувся і побрів до протилежного виходу.
За аркою був сірий день, без жодного проблиску сонця і радості. Холодно було ззовні і зсередини. Він уявив, як вона зараз біжить, заплакана, з болем у плечі – і йому здалося, що низьке небо ще понижчало. Небо давило на плечі.
У вухах лунав її останній крик, вдесяте і всоте помножений луною. Він не був боягузом, але цей крик боляче поранив його, і йому здавалося, що той зойк був вдесяте і всоте правдою.
Він не був боягузом. Він і так уже наважився багато на що. Він першим підійшов до неї, першим взяв її за руку і першим вивів на той шлях, яким ходять тільки удвох. Це коштувало йому дуже дорого. Раз збочивши зі шляху, він не знаходив сил повернутися на нього.
Порожня лава біля арки. Він важко сів. Найбільше зараз йому хотілося опинитися біля моря, щоб небо було легким і синім, лягти в човен біля берега, і щоби хвилі гойдали-гойдали, гойдали-гойдали… І було легко, і не давило на плечі.
Він не був боягузом. Він просто був нерішучим. Але тоді, коли все, чим він дорожив, повисло на нитці – він не наважився спинити лезо, що різонуло по тій нитці.
Він не був боягузом. Він просто був сором’язливим. Він знав, що вона ще довго не знаходитиме собі місця, але він ніколи не наважиться подзвонити їй першим, схвильовано дихати в трубку і старанно підбирати непотрібні вже слова. Він знав, що не зробить цього, і це його мучило.
Він не був боягузом. Це було в його житті вперше, і він просто не мав досвіду, як і кожен, з ким щось трапляється вперше. Але він вмістив у це все своє щастя, яке тільки намислив.
Вона пішла, і він не спинив її.
Не наважився. Засоромився.
Чи, може, він все-таки був боягузом?..
13.09.08.
"Датен… атен… атен…" – застрибала луна під низьким склепінням арки.
Він стояв, тримаючи руки в кишенях і скоцюрбившись, ніби чекав удару бича по спині. Очі встромлені в землю, губи міцно стулені. Що він міг їй сказати?..
- Своєю сором’язливістю ти сам себе скував!
"Кував… ував… ував…" – дражнячи, понеслось відлуння.
Він сторожко, несміливо звів очі. В очах читалося багато: важкість, мольба, надія, приреченість… Цей погляд пік.
- Ти боягуз!!! – з розпукою, ніби стрибаючи з найвищого поверху, кинула вона з ледь стримуваним схлипом.
"Гуз!.. гуз!.. гуз!.." – злісно, зі смаком повторювала луна, відбиваючись рикошетом від стін.
Він дивився просто на неї і крізь неї. І вона не витримала. Зірвалася, кинулася наосліп, як від краю прірви, опустивши лице у долоні. Здається, вдарилася плечем.
Його серце стислося. Він не був боягузом. Але не наважився кинутися за нею слідом. Він повернувся і побрів до протилежного виходу.
За аркою був сірий день, без жодного проблиску сонця і радості. Холодно було ззовні і зсередини. Він уявив, як вона зараз біжить, заплакана, з болем у плечі – і йому здалося, що низьке небо ще понижчало. Небо давило на плечі.
У вухах лунав її останній крик, вдесяте і всоте помножений луною. Він не був боягузом, але цей крик боляче поранив його, і йому здавалося, що той зойк був вдесяте і всоте правдою.
Він не був боягузом. Він і так уже наважився багато на що. Він першим підійшов до неї, першим взяв її за руку і першим вивів на той шлях, яким ходять тільки удвох. Це коштувало йому дуже дорого. Раз збочивши зі шляху, він не знаходив сил повернутися на нього.
Порожня лава біля арки. Він важко сів. Найбільше зараз йому хотілося опинитися біля моря, щоб небо було легким і синім, лягти в човен біля берега, і щоби хвилі гойдали-гойдали, гойдали-гойдали… І було легко, і не давило на плечі.
Він не був боягузом. Він просто був нерішучим. Але тоді, коли все, чим він дорожив, повисло на нитці – він не наважився спинити лезо, що різонуло по тій нитці.
Він не був боягузом. Він просто був сором’язливим. Він знав, що вона ще довго не знаходитиме собі місця, але він ніколи не наважиться подзвонити їй першим, схвильовано дихати в трубку і старанно підбирати непотрібні вже слова. Він знав, що не зробить цього, і це його мучило.
Він не був боягузом. Це було в його житті вперше, і він просто не мав досвіду, як і кожен, з ким щось трапляється вперше. Але він вмістив у це все своє щастя, яке тільки намислив.
Вона пішла, і він не спинив її.
Не наважився. Засоромився.
Чи, може, він все-таки був боягузом?..
13.09.08.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію