Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
Це ж треба так відчути душу (так, саме душу!) тварини!
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Ганна Осмоловська
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
"Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни. Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною."
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Капкани обминав.
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І плаче вовк старий тихенько, як ікона.
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
