ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
Це ж треба так відчути душу (так, саме душу!) тварини!
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Ганна Осмоловська
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
"Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни. Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною."
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Капкани обминав.
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І плаче вовк старий тихенько, як ікона.
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію