ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.04
05:02
Без історії роду
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
2024.06.04
00:38
Не зруйнував. Не зрадив. Не порушив.
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.
Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.
Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...
2024.06.04
00:24
Вже слова стали зайвими - отже і дим
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.
Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.
Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н
2024.06.03
21:53
Задивилась на поле пшеничне:
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись
2024.06.03
18:59
Ти ніби мала за собою крила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
2024.06.03
10:33
Одружився, ще нема і тижня,
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
2024.06.03
06:51
Дочекалися ми благодатної зливи,
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
2024.06.03
01:59
Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
2024.06.03
00:04
Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
2024.06.03
00:03
Прославлені диктатори закінчують безславно.
Безголові полюбляють очолювати (по їхньому - "возглавлять".
На одного діяльного злочинця припадають тисячі злочинно бездіяльних.
Російський заштатний урка домігся міжнародного визнання, скоївши міжна
2024.06.02
22:46
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
2024.06.02
21:46
Лебідкою літає літо,
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
2024.06.02
20:36
Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Починала парамедиком у добровольчому пі
Починала парамедиком у добровольчому пі
2024.06.02
17:57
Той, з ким умовилися стрітись
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
2024.06.02
17:46
ЛОДЗІЄВСЬКИЙ
Я щиро радий, що Ви вирішили зупинитися у нас, пане Залужний. Сподіваюся, що Вам у нас сподобається. Але мені нестерпно хочеться почути про Ваші дипломатичні пригоди у Британії.
ЗАЛУЖНИЙ
Насправді мене відряджали зовсім до іншої краї
2024.06.02
12:34
Покарав Господь людину за гріхи потопом,
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Діма Княжич (1985) /
Проза
Тролейбус
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тролейбус
Все було як завжди. В міру заповнений тролейбус, відсапуючись, віз його з роботи в теплі обійми домашнього затишку. За тролейбусними вікнами, запотілими від нещодавньої мжички, тихо палав захід – більше вгадувався, аніж бачився. Пасажири поверталися з роботи або навчання, втомлені і здебільшого неговіркі. Все було звично.
Несподівано в одноманітну плинність увірвався голос, неголосний дівочий голос:
- Вибачте… Ви не могли б протерти вікно?
Він з подивом озирнувся. Біля нього стояла невисока білява дівчина в червоному пальто. Жіноча краса буває різна. Вона була красива дуже дитячою красою, скидалася на дівчинку, що вправно грає роль дорослої. На мить він розгубився. Просте прохання спантеличило його. Може, вона хоче поглянути, де зараз їде тролейбус, чи далеко її зупинка?
- Вибачте, - повторила дівчина з чисто дитячою несміливістю. – Ви не могли б протерти вікно? Я хочу подивитися на захід.
Кількома рухами він вималював у запотілому вікні величеньку ополонку. Глянув у неї, і побачене вразило. Відкрився вид на лінію метро, вдалині височіли будівлі сучасної стандартної архітектури, а над ними палахкотіла вузенька медово-жовта смужечка заходу під густою завісою сіро-фіолетових хмар. Картина нагадувала інопланетний чи постапокаліптичний пейзаж з фантастичного фільму. Вона лякала і заворожувала водночас. Це була страшна краса, ніби краса жінки, що вбиває себе, аби не іти заміж за нелюба.
- Гарно… - тихо промовила дівчина, злегка притискаючись плечем до нього.
Його раптом шмагонула думка – стільки ж разів їхати цим маршрутом, чи не щодня і щовечора, і вперше побачити таку грандіозну картину! Справді, раніше він коли й зиркав у вікно, то хіба щоб дізнатись, чи близько до дому. І ніколи б не попросив незнайомця витерти вікно, аби подивитися на захід. Тим більше в наш мізантропічний час…
- Ви любите індустріальні пейзажі? – несподівано запитав він.
- Люблю, - по-дитячому мило посміхнулась білява дівчина. – І живі люблю, і міські. В усіх них своя музика.
"Архітектура – застигла музика" – згадалася фраза. Цю фразу він чув давно, але застиглу музику почув тільки сьогодні. Він посміхнувся у відповідь на милу посмішку. Поміж них ніби плюснула тепла хвилечка.
- Інна, - трохи кокетливо простягла йому руку дівчина, посміхаючись ширше.
- Льоня, - він хотів сказати "Леонід", але назватись повним іменем не наважився, бо зрозумів – поруч з цією дівчиною не потрібні умовності, потрібна тільки довіра.
Вона не поспішала виймати свою руку з його долоні. Їхали, тримаючись за руки, як школярі, посміхались одне до одного. Не говорили, лише зрідка обмінювались короткими фразами. І було тепло, і було хороше.
А тролейбус ішов, покректуючи, заданим маршрутом, і вогники ліхтарів невблаганно значили пунктиром шлях – все ближче і ближче… Вона зиркнула у вікно.
- Мені виходити, - винувато посміхнулась.
- Скажіть, а ми могли б…
- Ні, пробачте, - неквапно похитала головою, дивлячись лагідно йому в очі. – Мене чекає чоловік.
Злегка, ніби школярка вперше, сором’язливо поцілувала його. Відчинилися двері. Вона пірнула у вулицю, а на її місце зайшло кілька нових пасажирів. Він повернувся до вікна і знову протер його. Сонце зайшло, запалали ліхтарі, хмари в небі були схожі на чорнило, що розплилося по воді – таке він бачив у шкільні роки, в ті часи, коли ще писали чорнильними ручками… Він вдивлявся у плями ліхтарів, сузір’я вікон в темних будинках, і відкривав для себе, що ці звичні краєвиди – краса, і не просто краса – краса гіпнотична, здатна розчинити в собі.
Він їхав з роботи, але це вже було не як завжди.
Він їхав додому, де на нього чекала дружина. Вірний друг, але не кохана.
8.10.08.
Несподівано в одноманітну плинність увірвався голос, неголосний дівочий голос:
- Вибачте… Ви не могли б протерти вікно?
Він з подивом озирнувся. Біля нього стояла невисока білява дівчина в червоному пальто. Жіноча краса буває різна. Вона була красива дуже дитячою красою, скидалася на дівчинку, що вправно грає роль дорослої. На мить він розгубився. Просте прохання спантеличило його. Може, вона хоче поглянути, де зараз їде тролейбус, чи далеко її зупинка?
- Вибачте, - повторила дівчина з чисто дитячою несміливістю. – Ви не могли б протерти вікно? Я хочу подивитися на захід.
Кількома рухами він вималював у запотілому вікні величеньку ополонку. Глянув у неї, і побачене вразило. Відкрився вид на лінію метро, вдалині височіли будівлі сучасної стандартної архітектури, а над ними палахкотіла вузенька медово-жовта смужечка заходу під густою завісою сіро-фіолетових хмар. Картина нагадувала інопланетний чи постапокаліптичний пейзаж з фантастичного фільму. Вона лякала і заворожувала водночас. Це була страшна краса, ніби краса жінки, що вбиває себе, аби не іти заміж за нелюба.
- Гарно… - тихо промовила дівчина, злегка притискаючись плечем до нього.
Його раптом шмагонула думка – стільки ж разів їхати цим маршрутом, чи не щодня і щовечора, і вперше побачити таку грандіозну картину! Справді, раніше він коли й зиркав у вікно, то хіба щоб дізнатись, чи близько до дому. І ніколи б не попросив незнайомця витерти вікно, аби подивитися на захід. Тим більше в наш мізантропічний час…
- Ви любите індустріальні пейзажі? – несподівано запитав він.
- Люблю, - по-дитячому мило посміхнулась білява дівчина. – І живі люблю, і міські. В усіх них своя музика.
"Архітектура – застигла музика" – згадалася фраза. Цю фразу він чув давно, але застиглу музику почув тільки сьогодні. Він посміхнувся у відповідь на милу посмішку. Поміж них ніби плюснула тепла хвилечка.
- Інна, - трохи кокетливо простягла йому руку дівчина, посміхаючись ширше.
- Льоня, - він хотів сказати "Леонід", але назватись повним іменем не наважився, бо зрозумів – поруч з цією дівчиною не потрібні умовності, потрібна тільки довіра.
Вона не поспішала виймати свою руку з його долоні. Їхали, тримаючись за руки, як школярі, посміхались одне до одного. Не говорили, лише зрідка обмінювались короткими фразами. І було тепло, і було хороше.
А тролейбус ішов, покректуючи, заданим маршрутом, і вогники ліхтарів невблаганно значили пунктиром шлях – все ближче і ближче… Вона зиркнула у вікно.
- Мені виходити, - винувато посміхнулась.
- Скажіть, а ми могли б…
- Ні, пробачте, - неквапно похитала головою, дивлячись лагідно йому в очі. – Мене чекає чоловік.
Злегка, ніби школярка вперше, сором’язливо поцілувала його. Відчинилися двері. Вона пірнула у вулицю, а на її місце зайшло кілька нових пасажирів. Він повернувся до вікна і знову протер його. Сонце зайшло, запалали ліхтарі, хмари в небі були схожі на чорнило, що розплилося по воді – таке він бачив у шкільні роки, в ті часи, коли ще писали чорнильними ручками… Він вдивлявся у плями ліхтарів, сузір’я вікон в темних будинках, і відкривав для себе, що ці звичні краєвиди – краса, і не просто краса – краса гіпнотична, здатна розчинити в собі.
Він їхав з роботи, але це вже було не як завжди.
Він їхав додому, де на нього чекала дружина. Вірний друг, але не кохана.
8.10.08.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію