День минув… В роботі, як завжди, чи варто згадувати про неї?..
Постійні клопоти – цифри, факси, телефонні дзвінки, пообідня кава…
Розміреними кроками піднімаюся сходами. Повертаю ключ. Ху-х-х-х, нарешті. Кидаю сумочку на підлогу. Знімаю туфлі, полегшено зітхаю. Легким рухом звільняю від набридлої за день заколки волосся – і локони пишно падають на плечі. Спідниця недбало вже лежить долу. М’яко ступаю, відчуваючи кожен міліметр підлоги, мов кішка. Прогинаюся, потягуюся. Напруга. Напруга. Прямую до спальні. Ліжко – от мій кінцевий пункт призначення!..
Падаю ниць, розкинувши руки, на прохолодне шовкове покривало. Дихаю… Вслуховуюсь – серце працює ритмічно. Я так втомилася за день, а воно працює весь час, без зупинки.
В дверях клацнув замок. Чую, як ти прийшов з роботи, теж, мабуть, втомився. Шелест целофану – здогадуюсь, чекає на мене букет. Всміхаюся… подумки перебираю можливі варіанти – лілеї, троянди, ромашки? Цікавість зазвичай бере верх і я виходжу з кімнати, щоб подивитися. Але не цього разу. Лежу непорушно. Ти заходиш до спальні, тихенько сідаєш на край ліжка, поруч. Боїшся розбудити, а я вдаю, ніби заснула. Обережно торкаєшся ніг ( о, ці панчохи!), знімаєш їх з мене майстерно, ледь відчутно, щоб не розбудити.
В цей момент так хочеться повернутися до тебе обличчям, помилуватися тобою, знаю, не встиг ще зняти з себе одяг, переодягнутися, послабив лише, як зазвичай, краватку. Тихенько ліг поряд мене. Відчуваю твоє тепло, слухаю схвильоване дихання. Шепіт :”Яка ти прекрасна”,- долинає крізь мою напівдрімоту. Ні, не можу більше дурити, повертаюся обличчям до тебе, пронизливо дивлюся у вічі. Пристрасть додає сил. Ось, вона, запалала десь у глибині мене, росте. Я відчуваю, як пульсує венами кров, несучи енергію до моїх жил – пробуджується тигриця, яка дрімала у мені, приспана турботами буднів…
Поцілунок вогнем обпікає мої вуста. Квапливо шукаємо не розстебнуті до сих пір ґудзики на одязі один одного. Твої руки ніжно погладжують плечі, спускаються нижче. Мить – пишні груди звільнилися від гніту тугого бюстгальтера і ніби зітхнули з полегшенням. Поцілунки … кожному сантиметру мого тіла. Палаючі вуста, о, скільки ніжності і жаги!.. Звиваюся в полоні насолоди. Твоя гаряча шкіра дотиком запалює мене всю, до останку. Мозок відключається. Втома зникла. Є тільки ти і я… Тут і зараз. Потони ж і ти в моєму океані ніжності, втамуй свою спрагу!
Тремтиш, ніби вперше…Дивно… Омита дощем ласки, не витримую. Ти добре знаєш, що означає цей стон. «Візьми… Візьми мене..» - благаю. Нанівець сп’яніла від ласк. Ледь не втрачаю свідомість – ти входиш ніжно і водночас з силою. Зосередженість, спокій, впевненість і бажання. Ти знаєш, як насолодити мене, вмієш переконати, що кращої і бажанішої жінки, годі й шукати у цілому світі! ТАК! Так…
Я?.. Я люблю твоє тіло, твій запах і смак… Звикла до норову й упертого характеру, навіть інколи здається, можу читати думки. І зараз, коли ми обоє зморені, лежимо в тісних обіймах один одного, я розумію, що таке бути щасливою, коханою, повноцінною Жінкою.
«Ти мій! Ти мій…а я – твоя…» - подумки повторюю я і засинаю під тихий шелест дощу за вікном…