Перегортаючи спадщину українських літераторів, десь проміж Лесею Українкою ліворуч та Романом Колядою праворуч, Любком Дерешем вгорі та Іреною Карпою знизу, наступаючи на п’яти Марічці Бурмаці причаїлася молода поетеса з мальовничого міста вишневого цвіту з синдромом «зі Львова» - Богданка Usmiech;))
Читаючи її лірику за дівочими гіперболізаціями та осінньою депресивністю відчувається перо (чи то пак клавіатура?;)) майстрині, яка впевнено починає карбувати своє ім’я в скрижалі української (світової? ;)) літератури…
Серед декількох творів юної поетеси, зупинимо свій погляд на нашпигованому метафорами та алегоріями вірші «Компост». Детально розглянемо кожну строфу цього твору, повільно розкладаючи пасьянс внутрішнього світу поетеси, Отже, розпочнемо…

«Компостоване листя,
Все тут брудне і стрьомне,
Хворе на голову місто -
Туберкульозно втомлене...»


Перша ж строфа вводить читача у стан ступору своєю глибиною, яка так легко заховалася за простими словами. За ліричними осінніми мотивами поетесі болить соціально-економічна ситуація в нашій країна, її турбує стан медичної системи, а особливо проблеми менінгіту («Хворе на голову») та туберкульозу («Туберкульозно втомлене»)… Що вже казати про грошову систему у розпал фінансово-економічної кризи («Компостоване листя») – гроші, які з’їдає інфляція та корумпована система влади («Все тут брудне і стрьомне»)…

«…Навздогін - Може, і алогічно,
Меланхолічний спокій,
Егоальтруїстично
Я прорахую кроки…»

Наступною строфою авторка констатує, що поки не готова боротися («Меланхолічний спокій») з СИСТЕМОЮ (в мене особисто чіткі асоціації з Оруелівським «1984»), але попереджає про невідворотність зворотної дії від невдоволених («Я прорахую кроки»), тут під займенником «Я» звичайно згадується франківське - «Я єсть народ якого правди сила ніким звойована ще не була», а під «кроки» - Бурмаківське «Я люблю твої кроки». Отаке поєднання громадянської та інтимної лірики. Також авторка дуже ємко й дотепно підкреслила всю парадоксальність й казуїстику ситуації «Егоальтруїстично»…

«…Консервую образи в минуле
На полицях запилені сповіді
Все давно уже осінь збагнула
Навіть без наших доводів…»

Третя строфою дуже сильний філософський крок. Поетеса завуальовує прописну істину «Життя рухається по спіралі». Як би роблячи висновки з двох попередніх строф, вона робить дуже сильний хід, як для такого юного автору (певен навіть Мілорад Павіч заздрить їй чорною заздрістю від такого, але заради правди мушу визнати, що це таки в його стилі). Богданка стверджує, що життя рухається по спиралі, але не від минулого у майбутнє, а навпаки з майбутнього в минуле

«Консервую образи в минуле
На полицях запилені сповіді»

І тут же з не притаманною їй іронією (сарказмом?), відсилає повітряний цілунок Фройду й Дарвіну, від якого певен вони вертяться у своїх домовинах ;)))

«Все давно уже осінь збагнула
Навіть без наших доводів…»


«…Мій шлагбаум червоно-білий
Опустився на ті сподівання,
Що "зірвалися чи зігрілися",
Що "забились в кайданках кохання"…»

Ну що ж продовжимо наше дослідження… Чим же порадує нас четверта строфа? Строфа перевантажена метафорами та утаємниченими сенсами… Навіть не знаю, чи можливо збагнути їх всі? Але декілька все ж таки просто вражають своєю силою. Почнемо з самого простого «Мій шлагбаум червоно-білий»… Ну що ж молода літераторка зачіпає самого Юлія Цезаря, який як відомо перейшовши річку Рубікон й промовивши «Жереб кинуто», дав зрозуміти тим самим що зворотного шляху вже нема. Поетеса ніби вступає у суперечку з великим імператором кажучи нам, ніколи не пізно повернутися назад, бо після того як проїде потяг шлагбаум підніметься й дорога назад вільна (відчуваєте асоціації з попередньою строфою, там де рух по спіралі назад?;)). Але найсмачніше далі… Колір шлагбаума!!! Червоно-білий, поетеса відкидає заїжджені стереотипи («Красное на чёрном», гурт «Алиса», «Red Label – це любов, Black Label – це журба», гурт «Борщ»). Відношенням транзитивності (вітання дискретній математиці ;))) вона єднає тут дві пари антонімів Червоне – Чорне, Чорне - Біле, отримуючи на виході Червоно-Білий. Чим не нове співставлення? Чи варто казати тут, що червоний та білий – кольори польського прапору, прапору країни яка відіграє у житті авторки не аби яку роль.
В наступних строках Що "зірвалися чи зігрілися", Що "забились в кайданках кохання"…», на мій погляд, Богданка знову звертається до великих діячів минульщини, в мене особисто чіткі асоціації з «Зів’ялим листям» Франка. Кайданки кохання – черговий привіт, цього разу Геру Захер-Мазоху ;). Але наявність лапок змушує задуматися про якусь нову гру символів. Яку? Чесно кажучи не збагнув. Можливо це цитати якихось авторів? Або пікніківські «Вращающиеся символы»?..


To be continued…


АВТОР: АНДРІЙ БУТЕНКО