Зорепадом завершилось літо.
Дощ осінній змиває фарби.
У минуле здуває вітер
все, за чим шкодувати не варто.

Шкодувати, повір, не варто…
Те, що вже відлетіло, ніколи
не повернеться. Вічна варта —
час пильнує за рухом по колу.

Все — по колу — здобутки і втрати,
перша зелень і лист золотавий,
сміх і смуток, і світ картатий:
то стрімкий, то нестерпно млявий.

То про що шкодувати? Зорі
не шкодують ні світла, ні мрії,
не застигли у мертвій покорі, —
крізь часи і віки пломеніють.

Краще світло в собі відродити.
Хай там що — не керуйся докором,
легко йди, а навчишся світити —
у спіраль перейде твоє коло.

Краще сіяти радості ниву,
щоб засяяли усмішки всюди,
славословити вітер і зливу…
Все в свій час неодмінно буде.

Краще мрію свою згадати,
день наповнити світлом і сонцем,
то нічого, що хмари-ґрати
не пускають проміння в віконце.

То нічого… Ти ж любиш осінь,
її стриману чуйну силу…
Гаснуть пристрасті… Неба просинь
все складає у чашу миру…

Настає не останній ранок,
спокій сходить на трон осінній.
Глянь, — розлився густий серпанок
по долині туманно-пінній…

День новий роздає смарагди,
стиглим златом вбирає коси,
одягає в розкішні плахти —
зустрічайте красуню Осінь.

Цей осінній смарагд ясний
оберегом для тебе стане.
Тож натхненно працюй до весни.
До тепла. А воно настане.