ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
2026.02.23
10:16
І
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
2026.02.23
07:30
Не знаю я шипи взялись відкіль.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
2026.02.23
05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
2026.02.22
21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
2026.02.22
21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Вірші
Калиновий Міст
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Калиновий Міст
притча
Це схоже на казку.
А може вона на реальність…
Калиновий міст стугонів,
І виходив з-під мосту Іван.
Та мабуть казкар задрімав,
Не нагледівши бубликів в’язку.
Бо стільки років, де там днів,
За рікою спливло в океан.
Ще перший зміїсько,
Шаркань шестиглавий, раз по раз
Давав передишку,
Бо сам припочивку просив.
Ішли, хто куди,
Повсякденні діла свої порать.
А з ранку – до бою,
І так шість годин, доки сил…
А в того Івана і справи
Не вельми чудесні…
Вже й батькова хата
По вікна у землю вросла.
Казали женися,
А він їм – про панну небесну…
Був годен Іван
До рептильного лиш ремесла.
А другий шаркань,
О дванадцяти главах, наскочив –
Якраз у хустинку
В’язав язики Побиван.
І билась зміюка за брата
Від ранку до ночі.
Дванадцять годин
З новим гадом – той самий Іван.
А дівку собі він придумав,
Та сам і повірив.
«Щоб тільки небесна,
Коли вже до пари» – казав.
Сміялися люди:
«Не той для корони одвірок…»
Іван би – привів,
Та калиновий міст не пускав.
Поклав горічерева
Другого сторожа мосту.
Відтяв язики,
Задивився в небесну блакить…
Недовго й дивився –
Пащек аж дві дюжини, просто
На нього вергають вогнем,
Де вже там відпочить!
До бою Іван –
Як ото чоловік до роботи,
якому крім бога,
нема кого звать: «поможи!»
Та клята зміюка послідня –
Вже повна турбота,
Як би не та панна
Давно кісточки би зложив.
Надумав собі,
Що вона звіддаля помагає.
Простий чоловік
Як надумає, так і стає.
Іванові сили в бою
Ніби хто підливає.
А змія не треба жаліти,
Бо в нього все є…
Під змієм останнім
Місточки усі і дороги,
І села з містами,
І люди, і долі людські…
А в того Івана –
Думки про небесні чертоги.
Та й то ще не факт,
Що колись їх побачить таки…
Це схоже на казку.
А може вона на реальність…
Калиновий міст стугонів,
І виходив з-під мосту Іван.
Та мабуть казкар задрімав,
Не нагледівши бубликів в’язку.
Бо стільки років, де там днів,
За рікою спливло в океан.
Ще перший зміїсько,
Шаркань шестиглавий, раз по раз
Давав передишку,
Бо сам припочивку просив.
Ішли, хто куди,
Повсякденні діла свої порать.
А з ранку – до бою,
І так шість годин, доки сил…
А в того Івана і справи
Не вельми чудесні…
Вже й батькова хата
По вікна у землю вросла.
Казали женися,
А він їм – про панну небесну…
Був годен Іван
До рептильного лиш ремесла.
А другий шаркань,
О дванадцяти главах, наскочив –
Якраз у хустинку
В’язав язики Побиван.
І билась зміюка за брата
Від ранку до ночі.
Дванадцять годин
З новим гадом – той самий Іван.
А дівку собі він придумав,
Та сам і повірив.
«Щоб тільки небесна,
Коли вже до пари» – казав.
Сміялися люди:
«Не той для корони одвірок…»
Іван би – привів,
Та калиновий міст не пускав.
Поклав горічерева
Другого сторожа мосту.
Відтяв язики,
Задивився в небесну блакить…
Недовго й дивився –
Пащек аж дві дюжини, просто
На нього вергають вогнем,
Де вже там відпочить!
До бою Іван –
Як ото чоловік до роботи,
якому крім бога,
нема кого звать: «поможи!»
Та клята зміюка послідня –
Вже повна турбота,
Як би не та панна
Давно кісточки би зложив.
Надумав собі,
Що вона звіддаля помагає.
Простий чоловік
Як надумає, так і стає.
Іванові сили в бою
Ніби хто підливає.
А змія не треба жаліти,
Бо в нього все є…
Під змієм останнім
Місточки усі і дороги,
І села з містами,
І люди, і долі людські…
А в того Івана –
Думки про небесні чертоги.
Та й то ще не факт,
Що колись їх побачить таки…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1903 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1903 seconds