Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Вірші
Калиновий Міст
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Калиновий Міст
притча
Це схоже на казку.
А може вона на реальність…
Калиновий міст стугонів,
І виходив з-під мосту Іван.
Та мабуть казкар задрімав,
Не нагледівши бубликів в’язку.
Бо стільки років, де там днів,
За рікою спливло в океан.
Ще перший зміїсько,
Шаркань шестиглавий, раз по раз
Давав передишку,
Бо сам припочивку просив.
Ішли, хто куди,
Повсякденні діла свої порать.
А з ранку – до бою,
І так шість годин, доки сил…
А в того Івана і справи
Не вельми чудесні…
Вже й батькова хата
По вікна у землю вросла.
Казали женися,
А він їм – про панну небесну…
Був годен Іван
До рептильного лиш ремесла.
А другий шаркань,
О дванадцяти главах, наскочив –
Якраз у хустинку
В’язав язики Побиван.
І билась зміюка за брата
Від ранку до ночі.
Дванадцять годин
З новим гадом – той самий Іван.
А дівку собі він придумав,
Та сам і повірив.
«Щоб тільки небесна,
Коли вже до пари» – казав.
Сміялися люди:
«Не той для корони одвірок…»
Іван би – привів,
Та калиновий міст не пускав.
Поклав горічерева
Другого сторожа мосту.
Відтяв язики,
Задивився в небесну блакить…
Недовго й дивився –
Пащек аж дві дюжини, просто
На нього вергають вогнем,
Де вже там відпочить!
До бою Іван –
Як ото чоловік до роботи,
якому крім бога,
нема кого звать: «поможи!»
Та клята зміюка послідня –
Вже повна турбота,
Як би не та панна
Давно кісточки би зложив.
Надумав собі,
Що вона звіддаля помагає.
Простий чоловік
Як надумає, так і стає.
Іванові сили в бою
Ніби хто підливає.
А змія не треба жаліти,
Бо в нього все є…
Під змієм останнім
Місточки усі і дороги,
І села з містами,
І люди, і долі людські…
А в того Івана –
Думки про небесні чертоги.
Та й то ще не факт,
Що колись їх побачить таки…
Це схоже на казку.
А може вона на реальність…
Калиновий міст стугонів,
І виходив з-під мосту Іван.
Та мабуть казкар задрімав,
Не нагледівши бубликів в’язку.
Бо стільки років, де там днів,
За рікою спливло в океан.
Ще перший зміїсько,
Шаркань шестиглавий, раз по раз
Давав передишку,
Бо сам припочивку просив.
Ішли, хто куди,
Повсякденні діла свої порать.
А з ранку – до бою,
І так шість годин, доки сил…
А в того Івана і справи
Не вельми чудесні…
Вже й батькова хата
По вікна у землю вросла.
Казали женися,
А він їм – про панну небесну…
Був годен Іван
До рептильного лиш ремесла.
А другий шаркань,
О дванадцяти главах, наскочив –
Якраз у хустинку
В’язав язики Побиван.
І билась зміюка за брата
Від ранку до ночі.
Дванадцять годин
З новим гадом – той самий Іван.
А дівку собі він придумав,
Та сам і повірив.
«Щоб тільки небесна,
Коли вже до пари» – казав.
Сміялися люди:
«Не той для корони одвірок…»
Іван би – привів,
Та калиновий міст не пускав.
Поклав горічерева
Другого сторожа мосту.
Відтяв язики,
Задивився в небесну блакить…
Недовго й дивився –
Пащек аж дві дюжини, просто
На нього вергають вогнем,
Де вже там відпочить!
До бою Іван –
Як ото чоловік до роботи,
якому крім бога,
нема кого звать: «поможи!»
Та клята зміюка послідня –
Вже повна турбота,
Як би не та панна
Давно кісточки би зложив.
Надумав собі,
Що вона звіддаля помагає.
Простий чоловік
Як надумає, так і стає.
Іванові сили в бою
Ніби хто підливає.
А змія не треба жаліти,
Бо в нього все є…
Під змієм останнім
Місточки усі і дороги,
І села з містами,
І люди, і долі людські…
А в того Івана –
Думки про небесні чертоги.
Та й то ще не факт,
Що колись їх побачить таки…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
