Уже північ. Всі давно поснули. У тиші гучно роздаються стомлені, наче позіхаючі, удари старого годинника. Домом блукає Сон, пильно заглядаючи у всі закутки: чи бува не обминув когось своєю увагою. Та я сьогодні його послугами не скористаюсь. Мерщій під ковдру заховаюсь, і що відбувається вночі я роздивлюся крізь малесеньку щілинку. Сон підходить до мого ліжка. Уважно придивляється. Я затамовую подих. Невже викриє? Сон довго і пильно приглядається до мене. Та нарешті розправляє великі білі крила і вилітає у прочинене вікно. Його силует ще довго виднівся на щедро всіяному зорями небі. Полинув дядечко Сон у темну безвість Ночі, у лише йому відомі простори. Востаннє позіхнув годинник і заснув. Спинився невтомний біг його стрілок. Настала пора відпочити і часу.
Колихнулися занавіски. Це Місяць розтулив їх, щоб зазирнути до моєї кімнати та дізнатися, що у ній змінилося за час дня. Кирпатий носик Місяця не обминув жодного закутку. Зрештою він розмістився на підвіконнику і заграв на флейті, діставши її із кишені протертих джинсів. Зразу ж заворушилися зірки. Вони спершу взялися перешіптуватися, весело штовхаючи одна одну, згодом все більше і більше наближалися до Місяця. Зав’язався танок. Зірки кружляли, описуючи в повітрі фантастичні піруети. А Місяць все грав та грав.
У кутку щось несміливо зашаруділо. Потім ще раз і ще. Ось кімнату наповнив безперервний незрозумілий звук. За мить на килимку з’явився кумедний, крихітний, не більший за палець чоловічок. Він був одягнений у сірий костюм та білу кепку. У руках чоловічок тримав мітлу. Цей дивовижний гість моєї домівки заклопотано озирався. Зрештою дістав звідкись мобільник та голосно у нього закричав: «Гей, ледарі! Ану прокидайтеся! До роботи!» Що тут почалося! З усіх сторін роздавався шелест, гуркіт, брязкання, дзвякання, сердиті різноголосі вигуки. А далі з’явилася зграйка таких же крихітних чоловічків. Усі вони були наче брати-близнюки. Кожен тримав щось у руках: хто з’явився із крихітним віничком, хто із совком, хто із пилососиком, хто із ганчіркою, хто із шваброю. Здавалося, усі вони зібралися щось прибирати, щось дуже-дуже забруднене та неймовірно важливе, бо обличчя їхні були вельми заклопотані. Хто вони, і що збираються тут робити? Мені стало ніяково. Я ж сьогодні робила генеральне прибирання! Невже у моїй кімнаті все так запущено?! Та як я здивувалася, коли чоловічки, озброєні своїми знаряддями нелегкої та не вельми приємної праці взялися … танцювати! Вони металися з одного кутка в інший, вимахуючи у повітрі прибиральними інструментами. При цьому серйозність ні на мить не полишала їхніх крихітних личок. Я ледь стримувалася від сміху, ховаючись під ковдрою та спостерігаючи за цим дивовижним спектаклем. Поволі танок чоловічків повільнішав, а згодом вони й зовсім спинилися. Виглядали ці кумедні істоти дуже втомленими, але радісними.
«Ну що, потрудилися на славу?», - відірвався від своєї флейти Місяць, знову зазираючи у вікно.
«Аякже! Як завжди!», - весело відповів один з чоловічків.
«Ох і натомилися ми сьогодні! Давненько такого не траплялося…», - зітхнув інший.
«Про що це вони?», - думала я.
«А в чому справа?», - запитав Місяць.
Розмова привернула увагу зірок. Вони припинили танцювати і зібралися над вікном. Деякі, найсміливіші, навіть залетіли до кімнати та порозташовувалися на бильцях мого ліжка.
«Бруду дуже багато: гнів, злість, помста, зневага, насмішки, брехня…», - мовив ще один чоловічок.
«Що, що?!», - мені стало страшно.
«Ех…», - зітхнув Місяць. З докором похитували головами зірочки. Вони дивилися просто на мене.
Гей, а до чого тут я?!
Хтось дуже голосно позіхнув. Це прокинувся годинник:
«Розвели дебати тут. Не дають старому спати. Ну невже не можна мовчки прибирати? Ні, їм все розмовляти, галасувати!
«Вибач, Годиннику. Ми не хотіли розбудити тебе. Просто сміття дуже багато сьогодні назбиралося.
«І що, справились?», - вже миролюбніше запитав годинник.
«Звісно! Ось і базікаємо. Кому ж ми ще про турботи-клопоти свої розповімо як не Місяцю.
«Так, старий, не сердься на них!», - весело проспівав Місяць.
«Нелегка доля у вас – бути прибиральниками зла. Але місія ваша дуже цінна. Людям без вас – нікуди», - проказав годинник.
«Так, ми очищаємо світ від зла, яке люди чинять за дня. Кожен закуток, навіть така невеличка кімната, як оця, має бути звільнена від нечисті та бруду…
В мене перед очима промайнув сьогоднішній день: сварка з мамою через те, що я вкотре не помила посуд, її роздратування, мої значно перебільшені скарги на неймовірну зайнятість у школі; помста брату за те, що зазирнув до мого особистого щоденника – знищено його улюблену комп’ютерну гру – невелике зло, та все ж помста, свідома та виважена! А ще мої подружки заходили в гостину – як ми нареготалися із сусідського глухонімого хлопчика, перекривляючи його недолугі, на нашу думку, спроби порозумітися зі світом!
Так ось яке сміття прибирають ці маленькі чоловічки! Ні поліроль для меблів, ні освіжував для повітря тут у пригоді не стануть.
… бо інакше пропаде людська душа», - продовжував чоловічок: «загубиться у цьому мотлосі бідолаха».
«Еге, бідолаха», - пирхнув годинник: «Чого їй не вистачає для щастя? Велика дружна сім’я, ну бувають інколи незгоди, а в кого ж їх не буває? Є хороші, вірні друзі. Дах над головою не протікає. Далеко не лише сам хліб на столі. Та тисячі дітей мріють про таке! А вона вам стільки клопоту завдала. Прибирай тут за нею, аби зло не плодилося на світі!»
Мене пройняв жах.
«Ну що ж тут вдієш», - розвів руками чоловічок: «ми не скаржимось, бо таке нашу призначення у світі. Не скаржиться Місяць, що кожної ночі виходить чергувати у небо. Не скаржаться зорі, що йому допомагають у цьому. Не скаржишся ти, Годиннику, що невтомно вицокуєш безконечні секунди вічного Часу…»
Тут роздалося дзеленчання. У котрогось із чоловічків задзвонив мобільник:
«Так, слухаю тебе, друже! Що, що? Не хвилюйся. Ми миттю!», - стурбовано проказав він.
«Друзі, перепочили трішки? Наша робота ще не закінчилася цієї ночі. Телефонував мій старий товариш – катастрофа у сусідній квартирі. Не справляються наші побратими. Не вистигають до ранку прибрати все».
«Вперед!!!», - залунало з усіх кутків. І знову в кімнаті здійнявся страшенний лемент, брязкання, дзвякання і крихітні чоловічки зникли.
«Славні малі!», - мелодійно промугикав Місяць. Зірки ствердно закивали голівками.
«Біда лише, що їх все меншає та меншає на світі. То ж і розквітає зло по всіх усюдах. Війни, стихійні лиха, аварії, катастрофи, - це все результати посіяного людьми зла. Знемагають ці малюки від непосильної праці. Не вистачає їхніх крихітних рученят на все, ось і доводиться-таки людям збирати плоди своїх вчинків самостійно. З кожним днем маленьких прибиральників меншає. Не вистачає їх на все», - промовив годинник.
Зірки засмучено поопускали голівки. Місяць, зітхнувши, далі взявся за свою флейту. Поволі зірки повернулися до танцю. Старий годинник важко позіхнув і знову заснув.
Почало розвиднюватися. Зірки одна за одною весело застрибували з мого підвіконника на небесну гладінь. Місяць подивився на мене. Так примружено-лукаво. Можливо, він про щось здогадувався? Про те, що хтось тут не спить, а підглядає за таким надзвичайним та священним нічним дійством. Чи це просто так здалося, бо мені було страшенно прикро і соромно? Думаю, попрацювати над собою не завадить. Поприбираю у власній душі, щоб цим чарівним істотам доводилося не так важко. Хоча б я полегшу їхнє життя. І цим зменшу кількість зла у цілому світі!
Місяць заховав у кишені джинсів флейту та зістрибнув з підвіконника.
Я розплющила очі. Мене лоскотав сонячний промінчик.
Сідаю на ліжку і намагаюся зібратися з думками. Що воно таке було вночі? Хто його зна… А генеральним очищенням свого серця обов’язково займуся. Негайно!