Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Романчук (1961) /
Вірші
Остання ніч. Антоній. Клеопатра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання ніч. Антоній. Клеопатра.
- І все ж, кохана, випиймо вина.
Ця ніч – остання, мабуть.
Знаєш, Клео, я не шкодую.
Я прожив життя, в якому все було –
і пил дороги, і кров, своя і ворогів,
і друзі, і легіонів вірність і любов.
Було усе, було – і перемоги
вино п’янке, отрута й біль поразок,
тріумфи величаві й зрада друзів,
усе було. І ти була у ньому –
така прекрасна, і така слабка,
така безстрашна й мудра, горда Клео.
Така любов не кожному дається,
мені її боги послали з неба.
Октавіан дивується, чому я
тебе не покидаю, не рятую
своє життя утечею. Смішний.
Та я віддам і владу, й легіони,
що так Октавіанові потрібні,
за ямку на твоєму підборідді,
за цю брову, піднесену лукаво,
за погляд твій, за очі...
- Недаремно
ми прожили життя. Тепер я знаю –
що вибравши тебе, я вибрала
несхитне, мужнє серце. І ніжне водночас.
Любити здатне. І вірне...
- Мудра Клео, не перебільшуй,
зраджував, було...
- Мій воїне, не в тім таїться зрада,
що поцілунки ти даруєш радо,
що в повені вина свою могуть
і силу чоловічу, голос плоті,
тамуєш з іншою. Це зрадою
назвуть людці, в яких про марне клопіт.
Не зрадив ти мене у головному –
коли Октавіан, Римерія і світ
війну оголосили не тобі,
а тій лихій чаклунці іноземній,
якою всі й донині уважають
мене, царицю з роду Птолемеїв,
тоді не зрадив ти. У цьому вірність
твоя у вічності.
- Що це за звуки, Клео?
Неначе свято – музика і співи,
хтось б'є у бубон, хтось співає гучно
таких веселих, радісних пісень,
немов під час нестримних вакханалій,
коли сатири скачуть козлоногі,
а вакханки свої вінки розкішні розплітають,
сміється натовп, люди всі радіють
і п'ють вино і флейти виграють...
Що діється?
- Ірадо, Харміоно,
що там надворі, що за неподобство?
- Я зараз запитаю, що за шум,
пресвітла пані. Повернусь за хвилю.
- Здається, затихає шум... Пісні,
і музика, і вигуки, і танці
мов віддаляються. Затихло місто. Вранці
останній бій. І вирішиться доля...
- Що, Харміоно, що тобі сказали?
- Моя пресвітла пані,
верховний жрець, ні, ні, не можу повторити...
- Харміоно, спокійно говори.
Ніщо не може ані злякати, ані здивувати
обох нас. Правда, Антію?
- Пресвітла пані, та ж верховний жрець
сказав, що дивні звуки чув він також.
Це залишає місто бог Діоніс,
веселощів, вина, любові бог!
- Мій бог. Мій бог. Мій бог мене залишив.
Залишив... Що ж, це знак,
це прикрий знак поразки.
І вона не перша. Покинули нас боги вже давно.
- Ні, Антію, мій бог мене не кинув.
Зі мною ти. І що б не сталось завтра,
не змінить це років, прожитих в щасті.
Світає.
- Наш останній день. Останній бій...
Останнього бою не було.
Центуріони Антонія здали військо без бою. Армія Октавіана увійшла в Олександрію.
Ця ніч – остання, мабуть.
Знаєш, Клео, я не шкодую.
Я прожив життя, в якому все було –
і пил дороги, і кров, своя і ворогів,
і друзі, і легіонів вірність і любов.
Було усе, було – і перемоги
вино п’янке, отрута й біль поразок,
тріумфи величаві й зрада друзів,
усе було. І ти була у ньому –
така прекрасна, і така слабка,
така безстрашна й мудра, горда Клео.
Така любов не кожному дається,
мені її боги послали з неба.
Октавіан дивується, чому я
тебе не покидаю, не рятую
своє життя утечею. Смішний.
Та я віддам і владу, й легіони,
що так Октавіанові потрібні,
за ямку на твоєму підборідді,
за цю брову, піднесену лукаво,
за погляд твій, за очі...
- Недаремно
ми прожили життя. Тепер я знаю –
що вибравши тебе, я вибрала
несхитне, мужнє серце. І ніжне водночас.
Любити здатне. І вірне...
- Мудра Клео, не перебільшуй,
зраджував, було...
- Мій воїне, не в тім таїться зрада,
що поцілунки ти даруєш радо,
що в повені вина свою могуть
і силу чоловічу, голос плоті,
тамуєш з іншою. Це зрадою
назвуть людці, в яких про марне клопіт.
Не зрадив ти мене у головному –
коли Октавіан, Римерія і світ
війну оголосили не тобі,
а тій лихій чаклунці іноземній,
якою всі й донині уважають
мене, царицю з роду Птолемеїв,
тоді не зрадив ти. У цьому вірність
твоя у вічності.
- Що це за звуки, Клео?
Неначе свято – музика і співи,
хтось б'є у бубон, хтось співає гучно
таких веселих, радісних пісень,
немов під час нестримних вакханалій,
коли сатири скачуть козлоногі,
а вакханки свої вінки розкішні розплітають,
сміється натовп, люди всі радіють
і п'ють вино і флейти виграють...
Що діється?
- Ірадо, Харміоно,
що там надворі, що за неподобство?
- Я зараз запитаю, що за шум,
пресвітла пані. Повернусь за хвилю.
- Здається, затихає шум... Пісні,
і музика, і вигуки, і танці
мов віддаляються. Затихло місто. Вранці
останній бій. І вирішиться доля...
- Що, Харміоно, що тобі сказали?
- Моя пресвітла пані,
верховний жрець, ні, ні, не можу повторити...
- Харміоно, спокійно говори.
Ніщо не може ані злякати, ані здивувати
обох нас. Правда, Антію?
- Пресвітла пані, та ж верховний жрець
сказав, що дивні звуки чув він також.
Це залишає місто бог Діоніс,
веселощів, вина, любові бог!
- Мій бог. Мій бог. Мій бог мене залишив.
Залишив... Що ж, це знак,
це прикрий знак поразки.
І вона не перша. Покинули нас боги вже давно.
- Ні, Антію, мій бог мене не кинув.
Зі мною ти. І що б не сталось завтра,
не змінить це років, прожитих в щасті.
Світає.
- Наш останній день. Останній бій...
Останнього бою не було.
Центуріони Антонія здали військо без бою. Армія Октавіана увійшла в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
