
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леся Романчук (1961) /
Вірші
Остання ніч. Антоній. Клеопатра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання ніч. Антоній. Клеопатра.
- І все ж, кохана, випиймо вина.
Ця ніч – остання, мабуть.
Знаєш, Клео, я не шкодую.
Я прожив життя, в якому все було –
і пил дороги, і кров, своя і ворогів,
і друзі, і легіонів вірність і любов.
Було усе, було – і перемоги
вино п’янке, отрута й біль поразок,
тріумфи величаві й зрада друзів,
усе було. І ти була у ньому –
така прекрасна, і така слабка,
така безстрашна й мудра, горда Клео.
Така любов не кожному дається,
мені її боги послали з неба.
Октавіан дивується, чому я
тебе не покидаю, не рятую
своє життя утечею. Смішний.
Та я віддам і владу, й легіони,
що так Октавіанові потрібні,
за ямку на твоєму підборідді,
за цю брову, піднесену лукаво,
за погляд твій, за очі...
- Недаремно
ми прожили життя. Тепер я знаю –
що вибравши тебе, я вибрала
несхитне, мужнє серце. І ніжне водночас.
Любити здатне. І вірне...
- Мудра Клео, не перебільшуй,
зраджував, було...
- Мій воїне, не в тім таїться зрада,
що поцілунки ти даруєш радо,
що в повені вина свою могуть
і силу чоловічу, голос плоті,
тамуєш з іншою. Це зрадою
назвуть людці, в яких про марне клопіт.
Не зрадив ти мене у головному –
коли Октавіан, Римерія і світ
війну оголосили не тобі,
а тій лихій чаклунці іноземній,
якою всі й донині уважають
мене, царицю з роду Птолемеїв,
тоді не зрадив ти. У цьому вірність
твоя у вічності.
- Що це за звуки, Клео?
Неначе свято – музика і співи,
хтось б'є у бубон, хтось співає гучно
таких веселих, радісних пісень,
немов під час нестримних вакханалій,
коли сатири скачуть козлоногі,
а вакханки свої вінки розкішні розплітають,
сміється натовп, люди всі радіють
і п'ють вино і флейти виграють...
Що діється?
- Ірадо, Харміоно,
що там надворі, що за неподобство?
- Я зараз запитаю, що за шум,
пресвітла пані. Повернусь за хвилю.
- Здається, затихає шум... Пісні,
і музика, і вигуки, і танці
мов віддаляються. Затихло місто. Вранці
останній бій. І вирішиться доля...
- Що, Харміоно, що тобі сказали?
- Моя пресвітла пані,
верховний жрець, ні, ні, не можу повторити...
- Харміоно, спокійно говори.
Ніщо не може ані злякати, ані здивувати
обох нас. Правда, Антію?
- Пресвітла пані, та ж верховний жрець
сказав, що дивні звуки чув він також.
Це залишає місто бог Діоніс,
веселощів, вина, любові бог!
- Мій бог. Мій бог. Мій бог мене залишив.
Залишив... Що ж, це знак,
це прикрий знак поразки.
І вона не перша. Покинули нас боги вже давно.
- Ні, Антію, мій бог мене не кинув.
Зі мною ти. І що б не сталось завтра,
не змінить це років, прожитих в щасті.
Світає.
- Наш останній день. Останній бій...
Останнього бою не було.
Центуріони Антонія здали військо без бою. Армія Октавіана увійшла в Олександрію.
Ця ніч – остання, мабуть.
Знаєш, Клео, я не шкодую.
Я прожив життя, в якому все було –
і пил дороги, і кров, своя і ворогів,
і друзі, і легіонів вірність і любов.
Було усе, було – і перемоги
вино п’янке, отрута й біль поразок,
тріумфи величаві й зрада друзів,
усе було. І ти була у ньому –
така прекрасна, і така слабка,
така безстрашна й мудра, горда Клео.
Така любов не кожному дається,
мені її боги послали з неба.
Октавіан дивується, чому я
тебе не покидаю, не рятую
своє життя утечею. Смішний.
Та я віддам і владу, й легіони,
що так Октавіанові потрібні,
за ямку на твоєму підборідді,
за цю брову, піднесену лукаво,
за погляд твій, за очі...
- Недаремно
ми прожили життя. Тепер я знаю –
що вибравши тебе, я вибрала
несхитне, мужнє серце. І ніжне водночас.
Любити здатне. І вірне...
- Мудра Клео, не перебільшуй,
зраджував, було...
- Мій воїне, не в тім таїться зрада,
що поцілунки ти даруєш радо,
що в повені вина свою могуть
і силу чоловічу, голос плоті,
тамуєш з іншою. Це зрадою
назвуть людці, в яких про марне клопіт.
Не зрадив ти мене у головному –
коли Октавіан, Римерія і світ
війну оголосили не тобі,
а тій лихій чаклунці іноземній,
якою всі й донині уважають
мене, царицю з роду Птолемеїв,
тоді не зрадив ти. У цьому вірність
твоя у вічності.
- Що це за звуки, Клео?
Неначе свято – музика і співи,
хтось б'є у бубон, хтось співає гучно
таких веселих, радісних пісень,
немов під час нестримних вакханалій,
коли сатири скачуть козлоногі,
а вакханки свої вінки розкішні розплітають,
сміється натовп, люди всі радіють
і п'ють вино і флейти виграють...
Що діється?
- Ірадо, Харміоно,
що там надворі, що за неподобство?
- Я зараз запитаю, що за шум,
пресвітла пані. Повернусь за хвилю.
- Здається, затихає шум... Пісні,
і музика, і вигуки, і танці
мов віддаляються. Затихло місто. Вранці
останній бій. І вирішиться доля...
- Що, Харміоно, що тобі сказали?
- Моя пресвітла пані,
верховний жрець, ні, ні, не можу повторити...
- Харміоно, спокійно говори.
Ніщо не може ані злякати, ані здивувати
обох нас. Правда, Антію?
- Пресвітла пані, та ж верховний жрець
сказав, що дивні звуки чув він також.
Це залишає місто бог Діоніс,
веселощів, вина, любові бог!
- Мій бог. Мій бог. Мій бог мене залишив.
Залишив... Що ж, це знак,
це прикрий знак поразки.
І вона не перша. Покинули нас боги вже давно.
- Ні, Антію, мій бог мене не кинув.
Зі мною ти. І що б не сталось завтра,
не змінить це років, прожитих в щасті.
Світає.
- Наш останній день. Останній бій...
Останнього бою не було.
Центуріони Антонія здали військо без бою. Армія Октавіана увійшла в Олександрію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію