(коханій А.)

1. "Вірш"
Тиша, мов вірші…
Недовершена, я не зміг її
Долюбити… Ми вже ніколи більше,
Ніж останній виток змії,
Ми до бога, ми просто перші.
На допомогу крила
Для непомітних звершень,
Для слабкості, де сила….
Вій вітер, ти прости, ти можеш
Собою бути без ролей.
Я граю, ти не допоможеш,
Покладеш в серце змучених лілей
Я справді тінь, здавався сонцем,
Я трошки вмів коритися вогню,
Я витканий невтішним, сон цей
Позабирає все, що може я здійсню
Ти лиш прокинулась, не віриш, знаю,
Коли під вії очі ледь вузькі…
Твої я схованки читаю -
Розчарування, пестощі міські…


2. "Малюнки"
Ти вмієш малювати, доню...
Не розумію як навчитися собі,
Під твої кольори кладу свою долоню,
Ти вибрана, я - хлопчик у юрбі...

Ти риска мрії, ти ясна душа,
Ти навіть дотиком зігрієш,
Схилившись до мого вірша,
Ти сієш, просто зорі сієш, сієш…

Не вірю, що до тебе всі вони були,
Я відчуваю… їх собою мрієш,
Хоч кажеш, вже давно цвіли
Десь на землі, де до життя не підеш…

Така прозора... розкажи де ти
Приймала тілу крапельки вологи -
Маленькі, просто знайдені світи...
Вмивалась... ти здавалась богом,

Заколисалась, плач вже стих…


3. "Рідне"
Вода повільна, зібрана дощем…
Після дощу я - птах в калюжі,
Я хочу, я збираюсь ще,
Хоч мої сили вже до мрій не дужі,

Переспівати знову тишу-ніч,
Накреслити нові малюнки,
До неба розпалити піч,
Сховати відчай у руді пакунки

І відіслати в рідне, що прийме,
Не буде за прокляттям сумувати...
Словами смерті горло вже німе,
Я зможу душу лиш тобі віддати.

4. "На ніч"
Зроби мене водою, темна ніч...
Зроби собою, я вже майже ти,
Пліч-о-пліч йду, затиснув хвою,
З тобою. Ти мої світи

Своїми вразила, сідала просто,
Мов сонце, на моїх колінах...
Свічки палила, вила з воску
Вінки, а засинала в сіні...

Хоч було мертвою травою -
Воно ще не боялося вогню…
Я різав руки, забував про своє,
І кров, мов сутінки, вкривала очі дню...

5. "Злам"
Я спокою віддам себе,
Від крил до криги зможу просто бігти...
Було вінчанням бога голубе,
Було вершиною, я вже не можу звідти
До витканих пітьмою мертвих веж,
До першоквіту, що відцвів недужим,
До лоскоту нудьги, що вкрала тіні меж,
До прокляття, що крає вік, що дуже...
У самоті, у величі думок,
Не прийнятих до мого злого серця,
Колиска-зірка, зірваний вінок...
Прости - твоє, я ледь відкриті дверці
До твого відчаю і сну,
До твого ранку, зібраного з хвої...
Я смерть, я першим тут війну
Почав, щоб знати війни твої...
Прощання, вії, зроблені шляхи -
Короткі сутінки вогню дарують долю...
У твоїм лоні первістки сухі
Голублять стежку і свою недолю…
Стривожена, чи просто ледь жива,
Кохана, зморена від мене...
Хай далі всі мої слова
Підуть туди, де хвоя знов зелена…


6. "Далі"
Я по смерті згадаю про тебе,
Розплету твої жовті вінки,
Твоя первістка, очі від неба,
Не згадає про ті пелюстки,

Що лягали, ховались в колиску,
Засинали із нею, мов плач...
Її мрії до мене так близько,
Пригортались, мов тепле пробач...

Хвора, зіткана з кволого ранку
Моїх випраних сонцем думок,
Сядеш снідать зі мною на ганку...
Млява спроба зів"ялих квіток...

Зрозумів… Та не все... Не від себе
Я так набіжно, довго втікав...
Мені більше нічого не треба,
Лише запах розпалених трав…

7. "Досить"
На віях чорних лип
холодний дощ, мов сльози -
Зима нещастя,
зима погрози...
Не снігом віє, не морозом,
Що малював би та не зміг...
Розкреслений відлигою,
чи просто збитий з ніг,
Безхмарний січень, білий лист
Корисний і не виснажений мною…
Розкуті мрії грілися собою,
Ховався променем у сонці мертвий хист…


8. "Втрата"
Відкрий мені слово,
Ці двері… Я хочу зайти,
Я хочу побачити знову
Себе… я не можу знайти
Себе… я не хочу сховати
В колисці, що ти є мені,
Розгублені вірші читати,
Губитись у темному сні…
Ти дівчинка, бачиш собою
Мої світанкові думки
Ти знаєш, ти вчиш душу мою
Ти вітер, ти в танок вінки…
Волосся, за стрічкою стрічка
Лягає, мов трава суха...
Запалена променем свічка,
Закреслена стрічка,
мов доля лиха…

9. "Спіднє дня"
Будинки, сутінь, павутина
Дерев, що вплутані в життя,
Мов місту зібрана провина
З пустель повільного сміття,

Що тут зростало рік за роком,
Що не давало далі йти
Холодним і безжальним кроком
В бездушні, мовчазні світи...

Себе ховати від світанків,
Плекаючи свій терпкий страх
Годинників, часу та замків,
Збудованих в нестерпних небесах,

Що лиш вони давали зрозуміти
Як гріє плоть в дім замкнений вогонь,
Їх глибина спокусою злетіти
Торкалась крилами так багатьох безсонь...

Про що це?.. Слів тут так багато...
Якась невпинна, мрійна метушня,
Тож можна трохи нижче цілувати
Вуста, повіки, ночі... спіднє дня...


10. "Різні"
Він автор еротики,
Сумний, повільний,
Мов привид із готики
У день весільний.
Вона замріяна,
Живе бажанням
До втіх, до безладу,
Міцним зітханням.
До біса бесіду...
Він трохи замкнений,
Як двері зламані.
Як тільки сам - хмурний,
Мов тінь у савані...
Вона кохає світ,
Хоч трохи злякана
Його присутністю,
Тому заплакана
Лише всередині,
Своєю сутністю.

Він і вона разом...


11. "Слабкість"
Вікна у темряву,
Очі у горе.
Двоє у сутінках,
Двоє, мов хворі.
Кажеш дурнішаю,
Просто читаючи,
Кажеш помішаний,
Сни розриваючи.
Стріляне гороб"я
В змішаних звичках...
Ти і тепер моя,
Спалена стрічка.
Стільки хоробрості
Просто чекати,
В дурості гордощів
Тихо вбивати.
Мрія завернута,
Мрія потворна...
Ти мов розстебнута,
Ти така чорна...


12. "Спокій"
Коли спокiйно,
Тиша, наче нiч...
Повiльна i така взаємна,
Мов зрозумiла розумовi рiч -
Вона хоч темна вже не є таємна.

Коли повiльно,
Рухи так важкi,
Мов кола, кресленi ранковою водою...
Мої, вже пройденi стежки,
Живуть повільною ходою...

Коли так ясно,
Я здаюсь собі
Побаченим вже кимось певним зором...
Себе розказую тобі -
Життя, приховане під твором...


13. "Дев"ята брама"
В житті, чи у житі
Йдеш, просто кимось впізнаний,
У власному небутті -
У цьому хоч ти обізнаний...
Так до біса ідуть святі...

Ми з тобою такі прочитані,
Моя книжко, сонце слів...
Той, хто вище, скажи мені:
Чи не зміст то таємних днів,
Що потворами йшли у сні?...

Вжиті, чи може таки незаймані,
Що соромляться, мов дівчатка скривджені,
Ті слова несмілі: "дай мені...
Між цих милих, мов дитячих ніг,
Дай, без сухості, без брехні..."

У провалля впав, ніби дужий я,
Так глибоко, не відчувши меж,
Лише стрічка кричить моя:
"Ти не мрій, за собою стеж".
Ще до тебе той страх стояв,

Мов небіжчик у примарних днях,
Коли мертві стають можливими,
Коли п"яний, знайомий лях
У дев"яту веде щасливими,
Забивають у серце цвях...


14. "tiny"
менi так вiльно, так безмежно,
коли не треба зайвих слiв...
твоє тепло цiлую обережно, щоб
не злякати мрiю своїх снiв

цим дотиком, до вiдчаю щасливим
до рук твоїх, чарiвних i простих...
i десь так близько тепла злива,
вологiсть трав... i жодних бiльше лих


15. "Вогонь"
Вогонь старий... від нього сивий дим...
Він був ще до народження і смерті...
Так гаряче, пекуче бути ним,
Такими можуть бути тільки вперті...

Слова у вірші, рухи у воді
І дихати в чіткій та швидкій вправі,
Вдихати щастя в переможеній біді
І ясно бачити себе в потрібній справі...

Вогонь старий... від нього мудрість сил,
Корисних до виснажливого болю...
Лиш у воді, що котиться на схил,
Лиш в смерті, мов життя, знаходить волю...


16. "Час"
час менi не значить,
я йому не значу,
вiн менi пробачить,
я йому пробачу...

ми вже давнi друзi,
з часом навiть браття.
вiн по темнiй смузi
палить днiв багаття.

він, як я, голодний,
інколи жорстокий,
і завжди холодний,
бо такий глибокий...

в нього я пірнаю,
наче тінь у вечір...
він про це не знає,
як і я до речі...