Мох, зір низенької трави,
я в мурашиних лапках,
обличчям до землі...
Протяжно виє гусінь,
і коники вбивають, мов загін...
Я п"яний від роси,
я знудився від квітів...
Холодний дощ затопить мою плоть...

....... А.

I.
Anti

Біс - мандрівник, від нього черствий слід...
Він ходить по землі, мов по підлозі...
Його вода загорнута у лід,
Його хода насититись не в змозі...

Я маю час, ти маєш певну хіть...
До біса наші власні намагання,
Що лиш тихенькі відзвуки століть
Мого на твоє змучене зітхання...

Відчуй мене, мою вже тверду плоть...
Біс-мандрівник знаходить нове горе,
Чи щастя... Дай мені вколоть
Твого прокляття п”яне чорне море...


II.
Dog-Violet

Я – відчай, я – покора, я – земля...
Я знаю, де помруть прозорі квіти,
Де із весною згине та рілля,
Що розорали серцем мертві діти...

Колись ми підем і приймем до рук
Дарунки сутінкових мрійниць...
І я побачу як полює крук
На темну мишу, подругу покійниць...

Зіллю у себе зілля, твою кров
З проміж, з пробачення прогалин,
Де, ситий вже, нудьгує мишолов,
Там вже тебе до мене відкохали...

Я – відчай, я зумисне навпаки,
Коли, запрошена, відснідала зі мною...
На твоїй таці зморщені шпаки
І темний крук, наповнений мишвою...

Моя німа, незбагнена любов...
Я надто знаю, щоб благати знову:
Та кров, та лють всіх наших змов
Малює смерть... Прекрасну, чисту, нову...

III.
Daydreaming

Учора свято, тихе свято
У сутінкових птахів
І молодих розгойданих людей...
Зім”ято днями ночі страхів...
Зима для прикрих сповідей...
Для розповіді, для покори
У землю схованих зернят...
Для паростків і мертвих...
Потвори часу тиснуть навмання
У тіло, чи в засмаглу душу жертви...


IV.
Scope

Січе у вікна, б”є ставками,
Морями, хвилями... Дощем...
На підвіконні ліс горшками,
Сади і луки... Чорнозем...

Де ж дім, населений тобою,
Мов китаянками Земля?...
Де ти не з ним і не зі мною,
Раптово вільна, мов петля...

Ти близько, я вже відчуваю,
Ти за десятками століть...
О сьомій завтра зустрічаю,
Домовимось заздалегідь...


V.
Draw

Ніч стерла форми, їх ранковий зміст,
Що в голову лягав, що мружачись яснів...
Піст у дзеркал, у темних вікон піст,
У тих, хто без побачень зголоднів...

Тікати нікуди, хіба що до світанку,
Та він далеко - бігти будеш ніч...
Ти стомишся, ти змокнеш, мов циганка,
Яка вже палить кицьку-мокру піч...

Тож краще ляж в грудки і спомин
Цих усамітнених, збезкровлених стежок...
У очі впадуть спогади... і гомін
Почуєш тихий осокорових гілок...

І пес!... так раптом стане поряд,
Проллє вузьку вологу, вмить втече...
Повіє смертю, брудом, сказом горя,
Сечою, вічністю.... відчуєш як пече...

Пече у очі, дихаєш прощанням...
Горіхи мозку перетисни на гріхи...
Доїж їх, допомри... і без зітхання
Згадай про сонячне, де грають дітлахи....


VI.
Incest a

Ти п”яна, ти п”яна, Яна...
Дочка диякона Руслана,
Дочка диявола кохана...
Чому так вбрана, чому неждана
Прийшла до столу,
Де біле – голе, де сильне – кволе,
Гіркою впите, високочоле...
Бере до рота, мов в сутінь грота,
Себе не може перебороти...
Дівча суботи, де ніч і готи...
Привабиш, вб”єш ти, голодна нічко...
Цілуй до ранку, моя сестричко...
Забий печаль цю, моя лисичко...
І в радість танцю згори і виплач
Собою в море... Я хворий, вибач...
Ти мертва, вибач...
Ми мертві... Вибач...


VII.
Incest b “poppy”

Лягає проклята під мене,
Сивіє ранок у вікно...
Старіє ніч у гілках клена...
Зволожує бездітнеє зерно
Чаклунка-жінка, та сестра, що бачить
У братньому коханні нову хіть...
Цей Маковей голівками позначить
Похилі двійні губ і підборідь...
Кошлатий бог чекає на поему,
Коли до ніжок тиснеться земне...
Я ледь відкрию нову тему,
Коли він знов її зітне...
Я хочу в неї, мов у спрагле зілля
З тамтешнім вільним, впитим язиком,
Що ночі кривдить вогняним дозвіллям,
Що підібрав слова лиш за її смаком...
Червоні болі в темну вату,
То біле вип"є жінки кров.....
Я б зміг поставити загату,
Коли б не ти (кохання знов),
Таке болюче, надто сильне...
Спинись, благаю... чи не ти
Ще вчора повзало невільне
В тюрмі моєї самоти......
..............................................
Повтори... ревнощі цих личок...
Ми звикли до буття, і в храм,
В гудіння мертвих електричок
Загинуть к бісу цим словам.....


VIII.
Silenzio

“...повернення язичницької крові, Дух зовсім близько;
чому ж Христос не йде, щоб допомогти...”
Артюр Рембо “Одне літо у пеклі”


Відведи мене до Чорного Месії,
Що живе з коханою над яром...
Я про нього так давно замріяв
Вірш і мову, воскресіння й кару...

Нову кару, світлу, трохи кволу,
Променем поховану у море
(Кришталеве, котиться додолу...)
Дихай світлом, дихай моя зоре...

Море... Гинуть твої хвилі...
Тиша, небо... Залишіть у смутку,
Що запінився і зник в глухім безсиллі...
В грішність кинув серця свого грудку...

Тьмяні стрічки тне рука повільна,
В них так швидко, боляче старію...
Твоя сукня м”яка і недільня,
Десь під нею я своє посіяв...

Берег... Квіти із чужого саду...
Бережешся і втрачаєш віру...
На землі так холодно від граду,
У душі без серця сіро-сіро....

Відведи ж мене до Чорного Месії,
Бо не жити я не зможу вічно...
Хоч вогнем, та все ж таки зігріє...
Він такий кумедний і трагічний...

Він мов ящірка, проте з душою птаха,
З крилами із облинялим пір”ям...
З жінкою кохається під дахом,
І з телятами на брудному подвір”ї...

Чому сам не можеш ворухнутись?
Ти питаєш тихо, навіть ніжно....
Бо до тебе вже не повернутись,
Він знайде і саме ту розбіжність,

Що шукаєш ти, коли у крові
Змочені твої худенькі ніжки,
Коли вверх злітають вузькі брови,
А я дихаю із сніжної доріжки

Все те море, що про нього вище,
Все те щастя, прокляте і п”яне...
Десь високо, може на горищі,
Дух свої молитви тягне...

Тут, де я, волого і похмуро,
Діти темряви малюють цю картину...
Під рукою вірші, чи текстура,
Лист сірішає так швидко, за хвилину...

Відведи мене від Світлого Месії,
Відведи свій надто черствий погляд...
Сонце вечору-вуглинка, тліє, тліє...
Над папером спаленого поля....
IX.
Underheaven

На дні ворожого життя
Моє народження померло...
Моє народження - сміття,
Воно собою щось дорожче стерло,

Ніж те що є, що молиться і плаче,
Слабке і кволе, м"яке і бридке...
На своїх схилах бог його побачить
І вниз штовхне у полум"я рідке...

А зараз, зараз чорна ніч, мов грудка
У квітні злизана великоднем, теплом...
Вона біжить, мов дівка прудка,
До ранку, що вже тішиться веслом

У темряві з білявими стежками
Німої піни, стиглої любові,
Єдиної, з жіночими руками,
Що розтинає нас без крові...

То в сльози падає майбутнє, мов у вир...
Розпатлані заспані хвойди сонця,
Що променями спалювали жир,
Знайдуть собі у хмарі охоронця...


X.
Dog-Rose

Блідий вогонь до заходу по зливі,
Сумна невдалість нового пейзажу...
Щасливі вщерть, вщерть нещасливі,
І грім щось тяжко, довго каже...

Вслухаємось, стихаючи з грозою...
Твоє волосся - дотик крил пташиних,
Дощ по щоці примарився сльозою,
А присмак губ - м"яка шипшина...

І ворухнутись важко, чи сказати,
Вмиваюсь небом, сірими очима....
Так хочу перший крок вгадати...
Підем в дощі, із сонцем за плечима...

До ранку, до раптового, мов промінь,
Що так колюче часом зазирає
В вікно і в очі, в нашу чисту повінь...
Там, де крім нас ніхто про нас не знає...


XI.
Blind
світанкам, коли її тіла торкається шовкове...

Долий мене ще трошки до вогню,
В якому змокла пекла хтива туга...
Допий мене, моя невтішна ню,
Мій ризик, мого сорому напруга...

Продай мені своїх ясних видінь,
Пробач сукровицю проколотих світанків...
У втіленні я тільки тінь,
Ти випрана ще до моїх сніданків...

Ти вибрана, ще до моїх бажань,
Що різалися у чортів за столом...
Поснули після вітру позіхань
Усі лошиці, мрійниці довкола...

Усі м"які, усміхнених сідниць
Короткі, мляві й швидкі зазіхання...
Я ляжу проти неба долілиць,
Воно впізнає де в мені кохання...

Воно впізнає де в мені любов,
Де кріт душі закрутить і осліпне,
Де речення злякались мов,
Щоб вимовитись в щось подібне....


XII.
Dissection

Захар був лікарем, ледь схильним до горілки,
А я ченцем, ледь схильним до жінок...
В його труні соснові гілки,
А наді мною від повій вінок...

Обоє вмерли, наче стислі фрази
Поета, що напився у рядках,
Доріжках, крилах білої зарази,
Згасаючи, чи страчуючи страх...

Захар був другом, я йому не рівня...
Я лиш не заперечував йому,
Чи говорив щось до сміху наївне...
Ми наплювали разом не тому,

Що бачили і осінь і провину
Своїх розбещених від збочення сердець...
Коли востаннє я загину,
Захар воскресе, мов жидів мудрець...


XIII.
Lala

Загарбники нічних трактирів,
Розлюблені, чи просто лихварі,
Що крадуть ночі і квартири,
Що лізуть у вуста і в димарі...

Я з ними зараз ворухнуся
Туди де спільність збочена і хіть,
Додому вранці повернуся,
До черезміри в фарбу, що блакить...

У ванну зтоне волохате,
А дівчинка пізніше натякне
Про темряву, що вже гіркіше страти,
Про те, що коло вже не поверне

Мене до неї і до дядька бога,
Що палить дурість, мов тютюн...
А ось і ти! мене з порога
Вітаєш посмішкою струн...

Зіграй мені щось в біса геніяльне,
А краще - просто задом повернись...
Побачу знов твоє скандальне
І кинусь в тебе, мов на здобич рись....


XIV.
Free

Лють вчаділа, коли прийшла весна,
Що запалили ми у грубці...
З дровима загорілись ми, й сосна
Тріщала щось, немов в радіорубці...

Щасливі? Так... Щасливі, так... Живі...
Ми зразу пересіли із тюрми до столу
І показали ночі і сові
І дулю й неприкриту сраку голу...

Усі боялись, коли пили ми
Невмиту, чорну, гірку калганівку...
І залишали з мокрими штаньми
Міську, незайману, коштовну дівку...


XV.
Times New Roman

труна моєї пам"яті... весна?...
чи осінь, що притиснулась до тіла,
чи та зима, що наша і одна,
така проста, така невтішно біла?...

голодна мати, віддана малим,
що вже дорослі, п"яні і злостиві...
вовчиця ненавидить Рим,
де всі боги такі щасливі...

вовчиця-доля, сутінок пора
нового, високосного по-року...
дощ ллє з дірявого відра
у її погляд, в правду пустооку

пустунки смерті, темної черниці...
і нас лякає кожен божий день,
хвилини в жмені - зібрані суниці
в краплинах крові божевільних нень...


XVI.
Quiet

Бiлi птахи, раннi трави
У твоїх останнiх мрiях...
Потiм кружальця забави,
Постiль у гусиних пiр"ях...

Розумiння i повчання
Не до вух i не до серця...
Лише снiг i сонце раннє,
Лише гiрка доля з перцем...

Вiдчай спрощень, страх пробачень...
Лiд i лiд, чи ледь стомився
До казок нових побачень...
Може знову помилився,

Може грають нас всi iншi...
Легкiсть мук, тютюн в легенi,
Вiршi, вiршi... вiриш вiршi...
І згорнувшись спиш на сценi...


XVII.
Homesick smokes

Холодний дощ розгублено малює
На твому склі знівечене життя...
Краплина за краплиною полює,
Хвилина п"є хвилину.
До пуття

Привести хочу декілька вже давніх,
Забутих віршів. Потім запалити
І викреслити ранні,
Дитячі, кволі помилки...
Прожити

Знову їх у тих блідих рядках,
Забути і пробачити нарешті...
Кров час прискорює, мов страх...
Що ж зроблено і що ж робити?
Де ж ти...

Прокисле молоко - то смак твоїх
стежинок...
Рибалками ідем подалі, граю в дудку,
ти дихаєш, мені заклало ніс...
Чуже вбрання весни навколо...
Десь місто, десь життя,
а тут нічого...
Ти друг, чи просто незнайомка,
плетеш повільно сіть для карасів,
тритонів, краснопірок...
В воді Ісус і потяг до гріхів,
А на землі рюкзак і трохи їжі...
І з нами день, мов знахабнілий гість...


....... А.