
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Наука пам`яті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наука пам`яті
(Дітям України, котрі
не забули про Афганістан)
В Афганістані я не воював...
Я не загинув, як вони, у вісімнадцять...
Я про війну цю лише чув і щось читав...
Але мені по-людськи шкода вас, афганці...
Мені було сімнадцять, в рік, коли,
Війська, нарешті, вивели з Афгану...
Але чому ж душа моя болить,
Так, ніби я в тих горах бив ті каравани?..
Так, ніби я садив підбитий вертоліт,
Але не встиг, і всі живцем згоріли...
Так, ніби я через десятки довгих літ,
Ніс квіти другу на неприбрану могилу...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
На перехрестях, між автомобілів –
Безногий, зубожілий інвалід –
Жду милостиню: грішми, хлібом, сіллю...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
Лечу додому, в цинку, в “чорному тюльпані”...
Або, закручений в колючий ржавий дріт,
Гнию і сліпну у полоні, в Пакистані...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
Горілку глушу, щоб згасити біль у скронях...
Або дивлюсь, як пролітають журавлі
У вирій, в небі в клітку, понад зоною...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
Стою у чергах, за порогами інстанцій...
А мамі сняться літаки і кораблі,
Автобуси і потяги на станціях...
Кому ж ваш героїзм потрібен був?..
Кремлівським старцям, що об`їлись параної?..
Хто вас послав в Джелалабад, в Кабул?..
Хто матерям загиблих душі перегоїть?...
...Часи пройшли, та не змінилося нічого...
Хто їв – той їсть, хто гриз – тому кістки...
Хто кров пролив – забутий нами й Богом...
Один раз в рік – якісь слова, якісь шматки...
Можливо, так воно в людей і має бути...
Життя летить вперед, мов ураган...
Чому ж тоді не можу я забути,
Про душі тих, кого зламав Афган?..
Можливо, через те, що не було,
Мене там з ними, молодого юнака?..
То що ж в мені ще до сих пір не зажило?..
Чому жже душу сірий пам`ятник в вінках?..
...Стою і бачу, як похила літня жінка,
З печаллю й сумом дивиться на стелу...
Ховає сльози в чорну траурну хустинку,
Читає прізвища, фарбовані пастеллю...
А поруч з нею – підліток, дитина...
Стоїть, мовчить, тримається за руку...
Вони прийшли до батька, брата, сина?...
...Вже й це внуча проходить пам`яті науку...
Кумпала Вір,
14-15.02.2007 року, м. Хмельницький
не забули про Афганістан)
В Афганістані я не воював...
Я не загинув, як вони, у вісімнадцять...
Я про війну цю лише чув і щось читав...
Але мені по-людськи шкода вас, афганці...
Мені було сімнадцять, в рік, коли,
Війська, нарешті, вивели з Афгану...
Але чому ж душа моя болить,
Так, ніби я в тих горах бив ті каравани?..
Так, ніби я садив підбитий вертоліт,
Але не встиг, і всі живцем згоріли...
Так, ніби я через десятки довгих літ,
Ніс квіти другу на неприбрану могилу...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
На перехрестях, між автомобілів –
Безногий, зубожілий інвалід –
Жду милостиню: грішми, хлібом, сіллю...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
Лечу додому, в цинку, в “чорному тюльпані”...
Або, закручений в колючий ржавий дріт,
Гнию і сліпну у полоні, в Пакистані...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
Горілку глушу, щоб згасити біль у скронях...
Або дивлюсь, як пролітають журавлі
У вирій, в небі в клітку, понад зоною...
...Так, ніби я через десятки довгих літ,
Стою у чергах, за порогами інстанцій...
А мамі сняться літаки і кораблі,
Автобуси і потяги на станціях...
Кому ж ваш героїзм потрібен був?..
Кремлівським старцям, що об`їлись параної?..
Хто вас послав в Джелалабад, в Кабул?..
Хто матерям загиблих душі перегоїть?...
...Часи пройшли, та не змінилося нічого...
Хто їв – той їсть, хто гриз – тому кістки...
Хто кров пролив – забутий нами й Богом...
Один раз в рік – якісь слова, якісь шматки...
Можливо, так воно в людей і має бути...
Життя летить вперед, мов ураган...
Чому ж тоді не можу я забути,
Про душі тих, кого зламав Афган?..
Можливо, через те, що не було,
Мене там з ними, молодого юнака?..
То що ж в мені ще до сих пір не зажило?..
Чому жже душу сірий пам`ятник в вінках?..
...Стою і бачу, як похила літня жінка,
З печаллю й сумом дивиться на стелу...
Ховає сльози в чорну траурну хустинку,
Читає прізвища, фарбовані пастеллю...
А поруч з нею – підліток, дитина...
Стоїть, мовчить, тримається за руку...
Вони прийшли до батька, брата, сина?...
...Вже й це внуча проходить пам`яті науку...
Кумпала Вір,
14-15.02.2007 року, м. Хмельницький
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію