Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Вороний /
Вірші
Іванові Котляревському
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іванові Котляревському
На свято одкриття пам’ятника
Був один такий час: на важких терезах
Вже хиталася доля Вкраїни,
А вона, наша ненька, стояла в сльозах
В спадiванню страшної хвилини…
По широких степах ще котилась луна,
Марний вiдгук крiвавої сiчи,
І надходила нiч — непрозора, сумна,
Що мов пугач дивилась у вiчи.
Це-не-де серед тишi ще хтось з кобзарiв
Грав, неначе прохав на подзвiння;
То не дума була, то був лiрницький спiв,
Над труною тужне голосiння.
Нiч i тиша сумна присипляла усiх,
Навiть тих, хто i в бoю не гнувся…
Коли раптом веселий, зневажливий смiх
Серед мертвої тишi почувся!
I ззирнулися всi у питанню нiмiм:
Хто б посмiв так одважна смiятись,
Коли звикли усi, щоб не вдарив той грiм,
I вiд власної тiни ховатись?
Ще ж у памяти свiжа пoдiя була,
Як в неволi сконав Кальнишевський!
Хто ж сваволець, що має одвагу орла?
То смiявся Iван Котляревський!
Вiн спiвав i смiявся. I голос його
То лунав соловейковим спiвом,
То нараз затихав, — i вiн замiсць того
Реготався, охоплений гнiвом.
Вiн до бою не кликав, бо знав, що у снi
Спочиває натруджена сила,
Що по довгій, столiтнiй козацькiй вiйнi
Нiч столiтня тепер наступила!
Вiн не плакав, бо серцем прозрiв, що народ
Вiдпочивши вiд бур лихолiття,
Зрозуміє причини колишнiх пригод
I завдання нового столiття.
Та вiн бачив, що люд той не мав голови,
Ща вже пан свого краю цурався,—
Тодi жовч закипала у нього в крови,
I вiн з панства того… реготaвся!
Так минали лiта… І новiтнi спiвцi
Вiдгукнулись на голос той дужий;
Засвiтились помалу в хатах каганцi,—
Прокидався слабий i байдужий.
І збирались один по другiм вояки,
I пiд прапором правди святої
Виростали з землi, шикувались полки,
Чувся поклик: до зброї до зброї!
Не неволя чужа i не сила меча,
Гаслом стало: «освiта й наука»;
Проти нападу злого i тьми i бича
Це найкраща в життю запорука!
Та не всi вирушали, вiдкинувши страх,
Як тi лицарi славнi, завзятi,—
Ще багато їх спить, поховавшись в норах,
Ми не бачимо їх на цiм святi!
Годi ж спати! Прокиньтесь! Ви спали сто лiт!
Мабуть виспались добре, нетяги!
Чи ж сховали в душi ви святий заповiт?
Чи набралися сил i одваги?
День на дворi! Нас кличе новий наш гетьман,
Не гетьман польовий, а культурний,—
Тим гетьманом у нас тепер батько Iван,
Що вказав нам шлях лiтературний!
Вiн мiж нами тепер. Вiн зiбрав нас усiх.
Хто ж на поклик його не озветься?!
Зпоза довгих ста лiт чи ви чуєте смiх?
То Iван Кoтляревсьий смiється!
30 серпня, 1903 року
Був один такий час: на важких терезах
Вже хиталася доля Вкраїни,
А вона, наша ненька, стояла в сльозах
В спадiванню страшної хвилини…
По широких степах ще котилась луна,
Марний вiдгук крiвавої сiчи,
І надходила нiч — непрозора, сумна,
Що мов пугач дивилась у вiчи.
Це-не-де серед тишi ще хтось з кобзарiв
Грав, неначе прохав на подзвiння;
То не дума була, то був лiрницький спiв,
Над труною тужне голосiння.
Нiч i тиша сумна присипляла усiх,
Навiть тих, хто i в бoю не гнувся…
Коли раптом веселий, зневажливий смiх
Серед мертвої тишi почувся!
I ззирнулися всi у питанню нiмiм:
Хто б посмiв так одважна смiятись,
Коли звикли усi, щоб не вдарив той грiм,
I вiд власної тiни ховатись?
Ще ж у памяти свiжа пoдiя була,
Як в неволi сконав Кальнишевський!
Хто ж сваволець, що має одвагу орла?
То смiявся Iван Котляревський!
Вiн спiвав i смiявся. I голос його
То лунав соловейковим спiвом,
То нараз затихав, — i вiн замiсць того
Реготався, охоплений гнiвом.
Вiн до бою не кликав, бо знав, що у снi
Спочиває натруджена сила,
Що по довгій, столiтнiй козацькiй вiйнi
Нiч столiтня тепер наступила!
Вiн не плакав, бо серцем прозрiв, що народ
Вiдпочивши вiд бур лихолiття,
Зрозуміє причини колишнiх пригод
I завдання нового столiття.
Та вiн бачив, що люд той не мав голови,
Ща вже пан свого краю цурався,—
Тодi жовч закипала у нього в крови,
I вiн з панства того… реготaвся!
Так минали лiта… І новiтнi спiвцi
Вiдгукнулись на голос той дужий;
Засвiтились помалу в хатах каганцi,—
Прокидався слабий i байдужий.
І збирались один по другiм вояки,
I пiд прапором правди святої
Виростали з землi, шикувались полки,
Чувся поклик: до зброї до зброї!
Не неволя чужа i не сила меча,
Гаслом стало: «освiта й наука»;
Проти нападу злого i тьми i бича
Це найкраща в життю запорука!
Та не всi вирушали, вiдкинувши страх,
Як тi лицарi славнi, завзятi,—
Ще багато їх спить, поховавшись в норах,
Ми не бачимо їх на цiм святi!
Годi ж спати! Прокиньтесь! Ви спали сто лiт!
Мабуть виспались добре, нетяги!
Чи ж сховали в душi ви святий заповiт?
Чи набралися сил i одваги?
День на дворi! Нас кличе новий наш гетьман,
Не гетьман польовий, а культурний,—
Тим гетьманом у нас тепер батько Iван,
Що вказав нам шлях лiтературний!
Вiн мiж нами тепер. Вiн зiбрав нас усiх.
Хто ж на поклик його не озветься?!
Зпоза довгих ста лiт чи ви чуєте смiх?
То Iван Кoтляревсьий смiється!
30 серпня, 1903 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
