Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
11:16
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
2026.07.26
12:36
Юрба "златоліфонна"* все ж дотисла —
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
2026.07.26
11:22
Війна гучна і все догори-дригом —
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Вороний /
Вірші
Іванові Котляревському
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іванові Котляревському
На свято одкриття пам’ятника
Був один такий час: на важких терезах
Вже хиталася доля Вкраїни,
А вона, наша ненька, стояла в сльозах
В спадiванню страшної хвилини…
По широких степах ще котилась луна,
Марний вiдгук крiвавої сiчи,
І надходила нiч — непрозора, сумна,
Що мов пугач дивилась у вiчи.
Це-не-де серед тишi ще хтось з кобзарiв
Грав, неначе прохав на подзвiння;
То не дума була, то був лiрницький спiв,
Над труною тужне голосiння.
Нiч i тиша сумна присипляла усiх,
Навiть тих, хто i в бoю не гнувся…
Коли раптом веселий, зневажливий смiх
Серед мертвої тишi почувся!
I ззирнулися всi у питанню нiмiм:
Хто б посмiв так одважна смiятись,
Коли звикли усi, щоб не вдарив той грiм,
I вiд власної тiни ховатись?
Ще ж у памяти свiжа пoдiя була,
Як в неволi сконав Кальнишевський!
Хто ж сваволець, що має одвагу орла?
То смiявся Iван Котляревський!
Вiн спiвав i смiявся. I голос його
То лунав соловейковим спiвом,
То нараз затихав, — i вiн замiсць того
Реготався, охоплений гнiвом.
Вiн до бою не кликав, бо знав, що у снi
Спочиває натруджена сила,
Що по довгій, столiтнiй козацькiй вiйнi
Нiч столiтня тепер наступила!
Вiн не плакав, бо серцем прозрiв, що народ
Вiдпочивши вiд бур лихолiття,
Зрозуміє причини колишнiх пригод
I завдання нового столiття.
Та вiн бачив, що люд той не мав голови,
Ща вже пан свого краю цурався,—
Тодi жовч закипала у нього в крови,
I вiн з панства того… реготaвся!
Так минали лiта… І новiтнi спiвцi
Вiдгукнулись на голос той дужий;
Засвiтились помалу в хатах каганцi,—
Прокидався слабий i байдужий.
І збирались один по другiм вояки,
I пiд прапором правди святої
Виростали з землi, шикувались полки,
Чувся поклик: до зброї до зброї!
Не неволя чужа i не сила меча,
Гаслом стало: «освiта й наука»;
Проти нападу злого i тьми i бича
Це найкраща в життю запорука!
Та не всi вирушали, вiдкинувши страх,
Як тi лицарi славнi, завзятi,—
Ще багато їх спить, поховавшись в норах,
Ми не бачимо їх на цiм святi!
Годi ж спати! Прокиньтесь! Ви спали сто лiт!
Мабуть виспались добре, нетяги!
Чи ж сховали в душi ви святий заповiт?
Чи набралися сил i одваги?
День на дворi! Нас кличе новий наш гетьман,
Не гетьман польовий, а культурний,—
Тим гетьманом у нас тепер батько Iван,
Що вказав нам шлях лiтературний!
Вiн мiж нами тепер. Вiн зiбрав нас усiх.
Хто ж на поклик його не озветься?!
Зпоза довгих ста лiт чи ви чуєте смiх?
То Iван Кoтляревсьий смiється!
30 серпня, 1903 року
Був один такий час: на важких терезах
Вже хиталася доля Вкраїни,
А вона, наша ненька, стояла в сльозах
В спадiванню страшної хвилини…
По широких степах ще котилась луна,
Марний вiдгук крiвавої сiчи,
І надходила нiч — непрозора, сумна,
Що мов пугач дивилась у вiчи.
Це-не-де серед тишi ще хтось з кобзарiв
Грав, неначе прохав на подзвiння;
То не дума була, то був лiрницький спiв,
Над труною тужне голосiння.
Нiч i тиша сумна присипляла усiх,
Навiть тих, хто i в бoю не гнувся…
Коли раптом веселий, зневажливий смiх
Серед мертвої тишi почувся!
I ззирнулися всi у питанню нiмiм:
Хто б посмiв так одважна смiятись,
Коли звикли усi, щоб не вдарив той грiм,
I вiд власної тiни ховатись?
Ще ж у памяти свiжа пoдiя була,
Як в неволi сконав Кальнишевський!
Хто ж сваволець, що має одвагу орла?
То смiявся Iван Котляревський!
Вiн спiвав i смiявся. I голос його
То лунав соловейковим спiвом,
То нараз затихав, — i вiн замiсць того
Реготався, охоплений гнiвом.
Вiн до бою не кликав, бо знав, що у снi
Спочиває натруджена сила,
Що по довгій, столiтнiй козацькiй вiйнi
Нiч столiтня тепер наступила!
Вiн не плакав, бо серцем прозрiв, що народ
Вiдпочивши вiд бур лихолiття,
Зрозуміє причини колишнiх пригод
I завдання нового столiття.
Та вiн бачив, що люд той не мав голови,
Ща вже пан свого краю цурався,—
Тодi жовч закипала у нього в крови,
I вiн з панства того… реготaвся!
Так минали лiта… І новiтнi спiвцi
Вiдгукнулись на голос той дужий;
Засвiтились помалу в хатах каганцi,—
Прокидався слабий i байдужий.
І збирались один по другiм вояки,
I пiд прапором правди святої
Виростали з землi, шикувались полки,
Чувся поклик: до зброї до зброї!
Не неволя чужа i не сила меча,
Гаслом стало: «освiта й наука»;
Проти нападу злого i тьми i бича
Це найкраща в життю запорука!
Та не всi вирушали, вiдкинувши страх,
Як тi лицарi славнi, завзятi,—
Ще багато їх спить, поховавшись в норах,
Ми не бачимо їх на цiм святi!
Годi ж спати! Прокиньтесь! Ви спали сто лiт!
Мабуть виспались добре, нетяги!
Чи ж сховали в душi ви святий заповiт?
Чи набралися сил i одваги?
День на дворi! Нас кличе новий наш гетьман,
Не гетьман польовий, а культурний,—
Тим гетьманом у нас тепер батько Iван,
Що вказав нам шлях лiтературний!
Вiн мiж нами тепер. Вiн зiбрав нас усiх.
Хто ж на поклик його не озветься?!
Зпоза довгих ста лiт чи ви чуєте смiх?
То Iван Кoтляревсьий смiється!
30 серпня, 1903 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
