У барі вихляла музика і дзюркотіла горілка у келишки.
«Пропала Україна», - думав хтось, допиваючи п’яту чарку.
Дівчата сперечалися, до якої країни краще емігрувати.
Під книгарнею мільований хлопець із пірсінгом критикував класиків за шаровар-щину. На вітрині брутально реготали мені в обличчя аляпуваті палітурки з незнайомими іменами. Каліфи на годину.
На бігбордах – цигарки та спиртне. Під рекламою презервативів жебрачила бабуся.
(…скоро я стану марксистом…)
Травневий день і зовсім тепло.
«Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є…»
Бузок також цвів. Але Дніпро вже був гільйотинований новим мостом, а на кручах зводили хмарочос, що мав затулити софійську дзвіницю.
(… а вчора, випадково зайшовши до убогої забігайлівка, я побачив, що ніжка столу підперта книгою, я не захотів роздивлятися, бо мені здалося, що то був «Собор»…)
А далі, там, за Печерськом – бронебійний смог, в арканах фабричного диму ду-шаться дерева. Синява небес за драпіруванням куряви здавалася мені нагим античним ма-рмуром, затягнутим у стрейч новомодних кутюр’є.
(…майнула думка – «Будні – лише ксерокопії», - але я відігнав її…)
Дівчину за прилавком зводила судома фальшивої посмішки. Робочий день їй здава-вся довшим Великого Китайського муру. За манжети хапали кістляві руки апатії. Жалку-вав: маю диплом магістра – а пити і палити не навчився. Швидше, швидше на свіже повіт-ря!
Як гарно! Вибивати дієзи на клавішах бруківки, ловити сонячних зайчиків на сяйві бань! Тут Київ. Тут застигли віки…
…Віки застигли. Вічноспокій вічносну. А здавалося – от-от черству скорину асфа-льту проб’є лава, Годзілла, ракета, янгол-меченосець або хоча б зелена трава… Нічого не діялось.
«Окупація бездуховності», - думав я, наслухаючи пересипаний матюками діалог. Так красиво навколо, а люди байдужі…
І дивно, як посвітлішав мій настрій, коли в метро я зауважив томик поезій в руках у дівчини.