Кохання... Дивне, загадкове слово:
Країна мрій, фантазії і снів,
Хвилини щастя, сповнені любові,
І віртуозні солов’я пісні!

А, може, флірт пікантно-еротичний,
Нестримна похіть (не на самоті),
Тваринним сексом скривлені обличчя...
Скажи: це те, чого ти так хотів?

Можливо, насолода володіння!?
Вона – твоя, на заздрість геть усім:
Білявка довгонога, як видіння,
Що зветься „Королевою Краси”?

А, може це – наївні сподівання,
Забувши зраду, повернути час,
Де почуття схвильовані і п’яні –
Без розпачу, нещирості, образ...

Можливо це – закоханість Петрарки
І серця жар – рубцями у віршах,
Хоч Їй від них ні холодно, ні жарко –
Дарма цвіте закохана душа!

А, може, шлюб і віддана дружина,
Що завжди поряд – навіть у ві сні,
І Вам лелека носить у корзині
Подяку долі – дочок і синів.

Тривожний сумнів мозок мій лоскоче,
А серце б’є набатом в глибині,
Бо я не знаю: як кохати хочу!
Чи дасть пораду хто-небудь мені!?