Боже, як там співало птаство! А день який видався! Сонячний, погожий! Повітря п’янке, наповнене пахощами весняних квітів! Довкола, куди не кинь оком – ліс, здебільшого сосновий, смерековий….

Від чистого повітря, приправленого запахом хвойного лісу аж крутиться голова. Сільська ґрунтова дорога звертає до лісу…За пагорбом видніються поодинокі сільські хати. Невеликий хутір пригорнувся до лісу і дрімав…Кілька автівок під’їхали до однієї з хат…

-Щось нікого з людей не видно?
-Та тут лише кілька старих бабусь живе. Місце – райське. Он там – річка, луг. Хочеш – йди до лісу по гриби, хочеш - відпочивай, справжній курорт, не треба невідомо куди їхати.
-А он та хата, праворуч, виглядає краще за інші.
-Так, то якісь пани зі Львова придбали стару хату і розбудувалися. Приїздять за двісті кілометрів! Та що їм тих двісті кілометрів на такій машині. Але їм тут дуже подобається. Хочуть почистити стару криницю в долині і поставити капличку.

За півгодини приїхав автобус…З нього вийшла ще зовсім молода жінка в чорному вбранні і чорній хустині. За нею – кілька чоловіків і жінок.
-Зачекайте трохи, зараз буде священник…
-Тут церкви немає?
-Ні, найближча в сусідньому селі, за десять кілометрів звідси.
-А де цвинтар?
-Он там, за тими деревами, під лісом.

Авто зі священником приїхало за кілька хвилин…
-Слава Ісусу Христу!
-Слава навіки!
-Беріть хрест, вінки, труну і ходім до хати, а потім на цвинтар.
Похорон починається в хаті…Хата стара, дерев’яна, нагадує музейний експонат минулого століття…Але всюди чисто, пахне деревом.
-Бідна дитина, відмучилася…Прожила тільки сім літ…
-Від чого воно померло?
-Родилося калічкою, хлопчик. Такий гарний з вигляду…Вони живуть в місті, а звідси мама малого. Хотіла поховати його коло своїх батьків…
Процесія з подвір’я вирушає на цвинтар…Тут недалеко….Дорогою люди тихо розмовляють між собою…
-Ще трохи, йдіть праворуч, до брами.
Брама – кілька обчищених товстих гілок, скріплених докупи дротом. Цвинтар старий, зарослий по краях кущами. Тут також – сосни. Скрізь сосни. Їм тут добре – ґрунт якраз для них. Могилки – земляні, порослі травою пагорби з хрестами.

-Як копали могилку, знайшли німецькі черевики, ще з війни.
-Певно зогнили зовсім?
-Та де там, як нові! Тут же довкола пісок. В ньому все добре зберігається.

Процесія підходить до могили…Вона не глибока, для дитини досить… Але найбільше, незабутнє враження справляє купа піску поруч з могилою…Не землі, а піску! Тут скрізь пісок…І отой пісок поруч з виритою ямою більше нагадує дитячу «пісочницю»…Так, начебто, дитя зараз встане і буде в ній бавитися… А воно, бідне, лежить в отій маленькій труні неживе…Не добавилося…Хай спочиває з Богом…
Служба Божа супроводжується співом пташок, тихим шепотом дерев, які ростуть довкола. І якось зовсім не страшно, хоч серце стискає жаль і щем…

-Зі святими упокій, Христе, вічная пам'ять…

Сонце ховалося за обрієм, коли автомашини вирушили до міста…Їхали мовчки…Перед очима ще довго «стояв» пісок біля могили, а думки знову і знову верталися до старого цвинтаря з соснами і співом пташок…

21 травня 2009