Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
-«Не думайте, що я так говорила цілий час» - каже вісімдесятирічна баба Параска голосом, який нагадує шипіння сусідського гусака і клекотіння, що переривається кашлем.
-Я в молодості мала дуже гарний голос, співала м в церкві.
-Це, напевно, було дуже давно?
-Так, ще до перших «совітів».
-Як файно ми тоді забавлялися. Було тєжко. Тєжко працювали на полі, рано вставали.
-Тоді не було ніякої «техніки»…
-Так, всьо руками робили. Але малис мо коня, корову. В родині нас було багато – тато з мамов і нас восьмеро дітей. Робили всі. Так тоді було.
-Тоді люди більше спілкувалися…
-Так, хоч наробилися, але збиралися вечорами в «Просвіті», співали пісень, ставили вистави. Нині всі сидят цілими днями кого того телевізора… В нашій церкві був файний дириґент. Він приїхав аж з Польщі. То нині Польща, а колись там жили українці. Їх ще не вивезли були. Але дириґент був файний. Їздив з церковним хором по селах. Колисьточка навіть до Львова їздив з хором. Старі люди того диригента ще пам’ятают нині…Він ще на скрипці грав.
-То як ви втратили голос?
-Як я казала, за тих перших «совітів», котрі в трийціть дев’ятім році до нас прийшли. Люди не думали, що вони таке зроблят. Вони перше були добрі, сміялися до нас, хіба що по-руски говорили майже всі. А пізніше таке сі зачєло. Людей як худобу вивозили. Багато заарештували відразу – того нашого файного дириґента, вчителів, докторів, активістів «Просвіти» - мудрих людей. Навіть священників забирали.
-Куди вивозили?
-Ніхто не знав де кого везут. Одні казали – на Схід, інші – до Сибіру. Тоті «совіти» приходили до хати і казали людям хутко збиратися. Давали дві годині. Боже мій, люди не знали за що хапатися! Треба було доїти худобу і годувати свині…А ще – мали малих дітей. Ніхто не думав, що може в остатний раз бачить свою хату.
-То що про ваш голос?
-А, то значиться, нас доправили до колії, а там позаганяли до вагонів. У вагонах не було ніц, тільки троха соломи. Сідали на свої клунки. Діти плакали, хтіли їсти і пити. Їхались мо дуже довго – десь тиждень. Добре хоч, що була весна і не було так зимно. Дехто дорогою вмер, бо було багато слабих і старих.
-А куди вас привезли?
-Хто його знає де то було…Поїзд став десь серед поля. Пізніше всіх допровадили до бараків. А, то якраз за кілька днів мав бути Великдень. Що ми сі наплакали! Хто думав, що діждеться таких «Великодних свят». На Великдень рано всі були такі сумні…Думали, що підут до церкви, почуют великодні дзвони, а почули зойк і плач. Я була молода, любила співати. Не могла втриматися, щоб на Великдень не заспівати. Зачала перше тихенько: «Христос воскрес із мертвих…». Потім почали помагати люди. Нарешті цілий барак заспівав голосно, що було чути аж на двір: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував!». За хвилю прибіг конвойний і почав кричати: «Молчать! Прекратить петь!»…
................................................
-Як ми намерзлися пізніше в тайзі…Ноги мокрі, нема де висушити сі. Холод страшний. Дуже застудилася, зачала кашлати, навіть була в «лазареті». Вже не співаю більше…Так чую, що маю співати, а голосу нема…Добре хоч, що ще можу говорити…
травень, 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
-«Не думайте, що я так говорила цілий час» - каже вісімдесятирічна баба Параска голосом, який нагадує шипіння сусідського гусака і клекотіння, що переривається кашлем.-Я в молодості мала дуже гарний голос, співала м в церкві.
-Це, напевно, було дуже давно?
-Так, ще до перших «совітів».
-Як файно ми тоді забавлялися. Було тєжко. Тєжко працювали на полі, рано вставали.
-Тоді не було ніякої «техніки»…
-Так, всьо руками робили. Але малис мо коня, корову. В родині нас було багато – тато з мамов і нас восьмеро дітей. Робили всі. Так тоді було.
-Тоді люди більше спілкувалися…
-Так, хоч наробилися, але збиралися вечорами в «Просвіті», співали пісень, ставили вистави. Нині всі сидят цілими днями кого того телевізора… В нашій церкві був файний дириґент. Він приїхав аж з Польщі. То нині Польща, а колись там жили українці. Їх ще не вивезли були. Але дириґент був файний. Їздив з церковним хором по селах. Колисьточка навіть до Львова їздив з хором. Старі люди того диригента ще пам’ятают нині…Він ще на скрипці грав.
-То як ви втратили голос?
-Як я казала, за тих перших «совітів», котрі в трийціть дев’ятім році до нас прийшли. Люди не думали, що вони таке зроблят. Вони перше були добрі, сміялися до нас, хіба що по-руски говорили майже всі. А пізніше таке сі зачєло. Людей як худобу вивозили. Багато заарештували відразу – того нашого файного дириґента, вчителів, докторів, активістів «Просвіти» - мудрих людей. Навіть священників забирали.
-Куди вивозили?
-Ніхто не знав де кого везут. Одні казали – на Схід, інші – до Сибіру. Тоті «совіти» приходили до хати і казали людям хутко збиратися. Давали дві годині. Боже мій, люди не знали за що хапатися! Треба було доїти худобу і годувати свині…А ще – мали малих дітей. Ніхто не думав, що може в остатний раз бачить свою хату.
-То що про ваш голос?
-А, то значиться, нас доправили до колії, а там позаганяли до вагонів. У вагонах не було ніц, тільки троха соломи. Сідали на свої клунки. Діти плакали, хтіли їсти і пити. Їхались мо дуже довго – десь тиждень. Добре хоч, що була весна і не було так зимно. Дехто дорогою вмер, бо було багато слабих і старих.
-А куди вас привезли?
-Хто його знає де то було…Поїзд став десь серед поля. Пізніше всіх допровадили до бараків. А, то якраз за кілька днів мав бути Великдень. Що ми сі наплакали! Хто думав, що діждеться таких «Великодних свят». На Великдень рано всі були такі сумні…Думали, що підут до церкви, почуют великодні дзвони, а почули зойк і плач. Я була молода, любила співати. Не могла втриматися, щоб на Великдень не заспівати. Зачала перше тихенько: «Христос воскрес із мертвих…». Потім почали помагати люди. Нарешті цілий барак заспівав голосно, що було чути аж на двір: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував!». За хвилю прибіг конвойний і почав кричати: «Молчать! Прекратить петь!»…
................................................
-Як ми намерзлися пізніше в тайзі…Ноги мокрі, нема де висушити сі. Холод страшний. Дуже застудилася, зачала кашлати, навіть була в «лазареті». Вже не співаю більше…Так чую, що маю співати, а голосу нема…Добре хоч, що ще можу говорити…
травень, 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
