Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Рая
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рая
Ранок того дня почався о 11,00. Трохи запізно, проте яка різниця - вихідний. Прокидатись було дещо дискомфортно, але й спати вже не хотілось. Рая підійшла до вікна, зважила всі "за" і "проти" дня, що бурхливо тривав незалежно від того, спить вона, чи ні, і пішла на кухню. Кава, гірка, кріпка, ароматна, пробудила остаточно. Що робити сьогодні? Одвічне питання людини, яка прагне спокою, але визнає, що саме спокій гнітить.
Мобільний прокинувся теж - звукове повідомлення. "Привіт, принцесо. Як спалось?" - смс-кою надійшло звідкись.
Номер невідомий.
Рая подумала, що абонент помилився номером.
Невдовзі надійшло ще одне смс:
"Гарного тобі дня, Раю."
Дівчина знітилась, ім*я вона мала досить рідкісне, тому вже не сумнівалась, що повідомлення адресували саме їй.
Переглянувши анонс телевізійних програм, дівчина зайшла в Інтернет, перевірити пошту і згаяти трохи час.
На її електронну адресу надходили листи різного змісту - з сайту знайомств, куди вона знічев*я мала клопіт підписатись (відписатись не хотіла, адже в глибині душі мала надію, що колись знайдеться порядний хлопець, який теж шукатиме в Інеті справжнє кохання, а не розваг на одну ніч), пропозиції щодо працевлаштування (дівчина саме шукала роботу), спам (набридало від нього чистити поштову скриньку, тому листи такого змісту висіли по півроку, а потім знищувались в порядку черги).
І ось тут, на імейлі, вона знайшла лист від невідомого.
"Дорога Рає, з часом ти зрозумієш, що лист, який ти читаєш зараз, стане початком нової пригоди твого життя. А поки що, чекай."
Дивно...Рая не зрозуміла знову нічого. Хто пише? Звідки він знає її? Чого чекати?
Телефонний дзвінок перервав низку роздумів.
-Привіт, дорогенька, - почулося в трубку. -Макс знов дивує мене, зранку зателефонував, спитав, як спалося мені, потім розповів, чим буде займатися сьогодні, пожартував, сказав, що дуже чекає на зустріч. Посміялися ми з ним разом, але я , як завжди, була дещо холодною і зверхньою... - проторохтіла подруга Оксана.
-Привіт - відповіла Рая. - У мене все гаразд. Я рада, що ви з Максом нарешті зустрінетесь. - відповіла заради ввічливості подрузі. Думки про лист, смс, ще не полишали голову.
-Давай сьогодні підемо прогуляємось? - запропонувала Оксана. О, це з тих дівчат, що завжди шукають екстриму. Егоцентрична. Дещо зухвала натура, проте чесна, пряма, інколи навіть жорстока. Але Рая знала, що на Оксану завжди можна розраховувати. Надійність її підкупала.
- Давай, а куди?
-Пропоную прогулянку парком, а краще за все - пробіжімось разом?
Оксана переконувала себе займатись бігом, як тільки-но стане на погоді.
-Ні, пробігтись не хочу, - відповіла Рая, - краще прогулянка, душевна розмова і таке інше...
-Гаразд, Раюся - задоволено промовила подруга. - Зустрінемось о третій, я по тебе зайду.
Погода справді стояла невимовно прекрасна - сонячно, проте не жарко, свіжість весняного вітру ніби перетворювала людей, піднесений настрій, природа, відроджувалась душа, нові думки, нові плани.
Гарно. Несамовито гарно.
Розмова не склалась. Приємніше було мовчки спостерігати за навколишнім світом. Помалу сонце котилось на захід. Дівчата вирішили йти додому.
Рая дістала ключі з кишені і відчинила двері квартири. Неспокійно було на душі. Відчуття події не покидало її. Ввімкнула комп*ютер. Перевірила пошту. Нових листів немає. Виникло бажання з*ясувати, хто той таємний незнайомець, що надіслав смс. Взяла телефон, написала: "Хто ви?". Стерла. Написала: "Ми знайомі?" НІ! Не те! Треба знати, хто є такий той інкогніто.
"Давай завтра прогуляємось Хрещатиком?" - написала Рая, і відправила.
"Добре, охоче" - не забарилось у відповідь.
"Зустрінемось 14,00 біля ЦУМу " - призначила зустріч Рая.
"Домовились" - відповів анонім.
Хвилювання тривало до 02,00 ночі, потім сон взяв своє - Рая забула про події дня, що настане, заснула.
Сон був теж дивний дещо. Берег. Річка. Міст через річку. Ні, це не Дніпро, міст на зразок тих, що збудовані в Англії.
Рая прокинулась о 8,30. Перебрала можливі варіанти одягу, обдумала макіяж, зачіску і стала збиратись на авантюрне побачення.
Вона вигадала як можна вирахувати таємничого незнайомця. І, задоволена планом, вийшла з дому.
Місце зустрічі біля ЦУМу було вигадано не випадково. Навидноті, вдень, там зустрічались сотні пар, тому небезпеки ніякої не становило прийти туди в обумовлений час. Рая задумала, не переходячи дороги, вирахувати того таємного мачо, що знав її ім*я. Час призначеного побачення минав. Дівчина знаходилась на протилежному боці вулиці, проте не впізнала жодного з хлопців, що чекали на зустріч біля універмагу. Зібравши всю свою рішучість в кулачок, вона пішла в сторону ЦУМу, ніхто не підійшов до Раї, поки вона павою проходжувалась, не кваплячись. "Все, годі! Мало того, що голову морочить, так ще й на побачення не прийшов!" - подумала дівчина. І тут!.. Їй ззаду закрили очі чиїсь долоні. Рая зупинилась. Руки потягнулись до обличчя, щоб звільнитись від загадкового захвату, наткнулись на букет квітів. Відкрила очі. День тривав звичайно. Хрещатиком прогулювались пари. Веселили публіку клоуни з мандрівного цирку шапіто. Вітрини магазинів майоріли різнобарв’ям. А напроти...Напроти стояв він. Т ой, кого викреслила зі свого життя. Так, місяці 2 вже минуло. Забула, здається, все. ЇЇ очі світилися радістю, а серце заплакало з новою силою.
-Привіт - спромоглася вимовити.
-Привіт, моя принцесо - відповів він.
Вони мовчки взялися за руку, пішли вулицею. Перехожі дивились на цю пару, ніби бачили найщасливіших Його та Її в цілому світі.
Потім було кафе. Він нарешті зважився запропонувати щось більше, ніж просто громадянський шлюб. Спільне проживання в одній квартирі, господарювання, вирішення завдань насущного дня, ліжко на двох - як це все гнітило Раю, вона ніби була фактично дружиною, проте юридично вона була ніким. Як і будь якій жінці, їй хотілось справжнього кохання, справжнього шлюбу, справжньої сім*ї.
Одного вечора вона від нього пішла. Він навіть не подзвонив. Зробив вигляд, що нічого не сталось. Минали дні. Рая почала відвикати від сумних думок. Отже, він не кохав - переконувала себе ночами, інколи - плакала, а коли сліз не стало - спокій прийшов сам собою.
Та й подруги не давали шансу залишитись наодинці. То гості, то театр, кінопрем*єра, прогулянка - розважали сумні думки.
І ось сьогодні доля вирішила ще раз випробувати Раю на міцність, чесність (насамперед перед собою).
Він протягнув дівчині оксамитову коробочку ( в таких зазвичай дарують коштовності), вона взяла, відкрила. На білосніжному атласі велично розмістилась золота каблучка. Гарна, такі дарують на вінчання. Але пропозиція щодо узаконення стосунків не надійшла... Як розцінювати ситуацію? Як натяк на серйозне продовження стосунків? Чи, може, як спроба приспати совість? Купити її шматком золота?
Минуло два місяці, часу було достатньо, щоб обдумати стосунки. Рая згадала, як вона мучилась, що пережила за цей період. А він...Йому було байдуже! Тепер знов хоче стабільності? Ні!
-Вибач, але я не можу її прийняти - перервала мовчанку дівчина.
Він не встиг навіть розпочати тираду на свій захист.
"Годі себе дурити!" - промайнуло в голові Раїси. -" Хочу справжнього кохання, без фальші, байдужості, вишукування вигоди."
Дівчина встала з-за столика і вийшла на вулицю. Свіжість весняного вітру, наповнена ароматами клейких бруньок, глибока чистота сині небесної переконували Раю, що життя триває. Вона відчула, що пригода тільки починається. Легкою ходою, з квітами в руках, замріяна дівчина попрямувала назустріч своїй весні, радощам, коханню та натхненню!
Мобільний прокинувся теж - звукове повідомлення. "Привіт, принцесо. Як спалось?" - смс-кою надійшло звідкись.
Номер невідомий.
Рая подумала, що абонент помилився номером.
Невдовзі надійшло ще одне смс:
"Гарного тобі дня, Раю."
Дівчина знітилась, ім*я вона мала досить рідкісне, тому вже не сумнівалась, що повідомлення адресували саме їй.
Переглянувши анонс телевізійних програм, дівчина зайшла в Інтернет, перевірити пошту і згаяти трохи час.
На її електронну адресу надходили листи різного змісту - з сайту знайомств, куди вона знічев*я мала клопіт підписатись (відписатись не хотіла, адже в глибині душі мала надію, що колись знайдеться порядний хлопець, який теж шукатиме в Інеті справжнє кохання, а не розваг на одну ніч), пропозиції щодо працевлаштування (дівчина саме шукала роботу), спам (набридало від нього чистити поштову скриньку, тому листи такого змісту висіли по півроку, а потім знищувались в порядку черги).
І ось тут, на імейлі, вона знайшла лист від невідомого.
"Дорога Рає, з часом ти зрозумієш, що лист, який ти читаєш зараз, стане початком нової пригоди твого життя. А поки що, чекай."
Дивно...Рая не зрозуміла знову нічого. Хто пише? Звідки він знає її? Чого чекати?
Телефонний дзвінок перервав низку роздумів.
-Привіт, дорогенька, - почулося в трубку. -Макс знов дивує мене, зранку зателефонував, спитав, як спалося мені, потім розповів, чим буде займатися сьогодні, пожартував, сказав, що дуже чекає на зустріч. Посміялися ми з ним разом, але я , як завжди, була дещо холодною і зверхньою... - проторохтіла подруга Оксана.
-Привіт - відповіла Рая. - У мене все гаразд. Я рада, що ви з Максом нарешті зустрінетесь. - відповіла заради ввічливості подрузі. Думки про лист, смс, ще не полишали голову.
-Давай сьогодні підемо прогуляємось? - запропонувала Оксана. О, це з тих дівчат, що завжди шукають екстриму. Егоцентрична. Дещо зухвала натура, проте чесна, пряма, інколи навіть жорстока. Але Рая знала, що на Оксану завжди можна розраховувати. Надійність її підкупала.
- Давай, а куди?
-Пропоную прогулянку парком, а краще за все - пробіжімось разом?
Оксана переконувала себе займатись бігом, як тільки-но стане на погоді.
-Ні, пробігтись не хочу, - відповіла Рая, - краще прогулянка, душевна розмова і таке інше...
-Гаразд, Раюся - задоволено промовила подруга. - Зустрінемось о третій, я по тебе зайду.
Погода справді стояла невимовно прекрасна - сонячно, проте не жарко, свіжість весняного вітру ніби перетворювала людей, піднесений настрій, природа, відроджувалась душа, нові думки, нові плани.
Гарно. Несамовито гарно.
Розмова не склалась. Приємніше було мовчки спостерігати за навколишнім світом. Помалу сонце котилось на захід. Дівчата вирішили йти додому.
Рая дістала ключі з кишені і відчинила двері квартири. Неспокійно було на душі. Відчуття події не покидало її. Ввімкнула комп*ютер. Перевірила пошту. Нових листів немає. Виникло бажання з*ясувати, хто той таємний незнайомець, що надіслав смс. Взяла телефон, написала: "Хто ви?". Стерла. Написала: "Ми знайомі?" НІ! Не те! Треба знати, хто є такий той інкогніто.
"Давай завтра прогуляємось Хрещатиком?" - написала Рая, і відправила.
"Добре, охоче" - не забарилось у відповідь.
"Зустрінемось 14,00 біля ЦУМу " - призначила зустріч Рая.
"Домовились" - відповів анонім.
Хвилювання тривало до 02,00 ночі, потім сон взяв своє - Рая забула про події дня, що настане, заснула.
Сон був теж дивний дещо. Берег. Річка. Міст через річку. Ні, це не Дніпро, міст на зразок тих, що збудовані в Англії.
Рая прокинулась о 8,30. Перебрала можливі варіанти одягу, обдумала макіяж, зачіску і стала збиратись на авантюрне побачення.
Вона вигадала як можна вирахувати таємничого незнайомця. І, задоволена планом, вийшла з дому.
Місце зустрічі біля ЦУМу було вигадано не випадково. Навидноті, вдень, там зустрічались сотні пар, тому небезпеки ніякої не становило прийти туди в обумовлений час. Рая задумала, не переходячи дороги, вирахувати того таємного мачо, що знав її ім*я. Час призначеного побачення минав. Дівчина знаходилась на протилежному боці вулиці, проте не впізнала жодного з хлопців, що чекали на зустріч біля універмагу. Зібравши всю свою рішучість в кулачок, вона пішла в сторону ЦУМу, ніхто не підійшов до Раї, поки вона павою проходжувалась, не кваплячись. "Все, годі! Мало того, що голову морочить, так ще й на побачення не прийшов!" - подумала дівчина. І тут!.. Їй ззаду закрили очі чиїсь долоні. Рая зупинилась. Руки потягнулись до обличчя, щоб звільнитись від загадкового захвату, наткнулись на букет квітів. Відкрила очі. День тривав звичайно. Хрещатиком прогулювались пари. Веселили публіку клоуни з мандрівного цирку шапіто. Вітрини магазинів майоріли різнобарв’ям. А напроти...Напроти стояв він. Т ой, кого викреслила зі свого життя. Так, місяці 2 вже минуло. Забула, здається, все. ЇЇ очі світилися радістю, а серце заплакало з новою силою.
-Привіт - спромоглася вимовити.
-Привіт, моя принцесо - відповів він.
Вони мовчки взялися за руку, пішли вулицею. Перехожі дивились на цю пару, ніби бачили найщасливіших Його та Її в цілому світі.
Потім було кафе. Він нарешті зважився запропонувати щось більше, ніж просто громадянський шлюб. Спільне проживання в одній квартирі, господарювання, вирішення завдань насущного дня, ліжко на двох - як це все гнітило Раю, вона ніби була фактично дружиною, проте юридично вона була ніким. Як і будь якій жінці, їй хотілось справжнього кохання, справжнього шлюбу, справжньої сім*ї.
Одного вечора вона від нього пішла. Він навіть не подзвонив. Зробив вигляд, що нічого не сталось. Минали дні. Рая почала відвикати від сумних думок. Отже, він не кохав - переконувала себе ночами, інколи - плакала, а коли сліз не стало - спокій прийшов сам собою.
Та й подруги не давали шансу залишитись наодинці. То гості, то театр, кінопрем*єра, прогулянка - розважали сумні думки.
І ось сьогодні доля вирішила ще раз випробувати Раю на міцність, чесність (насамперед перед собою).
Він протягнув дівчині оксамитову коробочку ( в таких зазвичай дарують коштовності), вона взяла, відкрила. На білосніжному атласі велично розмістилась золота каблучка. Гарна, такі дарують на вінчання. Але пропозиція щодо узаконення стосунків не надійшла... Як розцінювати ситуацію? Як натяк на серйозне продовження стосунків? Чи, може, як спроба приспати совість? Купити її шматком золота?
Минуло два місяці, часу було достатньо, щоб обдумати стосунки. Рая згадала, як вона мучилась, що пережила за цей період. А він...Йому було байдуже! Тепер знов хоче стабільності? Ні!
-Вибач, але я не можу її прийняти - перервала мовчанку дівчина.
Він не встиг навіть розпочати тираду на свій захист.
"Годі себе дурити!" - промайнуло в голові Раїси. -" Хочу справжнього кохання, без фальші, байдужості, вишукування вигоди."
Дівчина встала з-за столика і вийшла на вулицю. Свіжість весняного вітру, наповнена ароматами клейких бруньок, глибока чистота сині небесної переконували Раю, що життя триває. Вона відчула, що пригода тільки починається. Легкою ходою, з квітами в руках, замріяна дівчина попрямувала назустріч своїй весні, радощам, коханню та натхненню!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
