Ранок того дня почався о 11,00. Трохи запізно, проте яка різниця - вихідний. Прокидатись було дещо дискомфортно, але й спати вже не хотілось. Рая підійшла до вікна, зважила всі "за" і "проти" дня, що бурхливо тривав незалежно від того, спить вона, чи ні, і пішла на кухню. Кава, гірка, кріпка, ароматна, пробудила остаточно. Що робити сьогодні? Одвічне питання людини, яка прагне спокою, але визнає, що саме спокій гнітить.
Мобільний прокинувся теж - звукове повідомлення. "Привіт, принцесо. Як спалось?" - смс-кою надійшло звідкись.
Номер невідомий.
Рая подумала, що абонент помилився номером.
Невдовзі надійшло ще одне смс:
"Гарного тобі дня, Раю."
Дівчина знітилась, ім*я вона мала досить рідкісне, тому вже не сумнівалась, що повідомлення адресували саме їй.
Переглянувши анонс телевізійних програм, дівчина зайшла в Інтернет, перевірити пошту і згаяти трохи час.
На її електронну адресу надходили листи різного змісту - з сайту знайомств, куди вона знічев*я мала клопіт підписатись (відписатись не хотіла, адже в глибині душі мала надію, що колись знайдеться порядний хлопець, який теж шукатиме в Інеті справжнє кохання, а не розваг на одну ніч), пропозиції щодо працевлаштування (дівчина саме шукала роботу), спам (набридало від нього чистити поштову скриньку, тому листи такого змісту висіли по півроку, а потім знищувались в порядку черги).
І ось тут, на імейлі, вона знайшла лист від невідомого.
"Дорога Рає, з часом ти зрозумієш, що лист, який ти читаєш зараз, стане початком нової пригоди твого життя. А поки що, чекай."
Дивно...Рая не зрозуміла знову нічого. Хто пише? Звідки він знає її? Чого чекати?
Телефонний дзвінок перервав низку роздумів.
-Привіт, дорогенька, - почулося в трубку. -Макс знов дивує мене, зранку зателефонував, спитав, як спалося мені, потім розповів, чим буде займатися сьогодні, пожартував, сказав, що дуже чекає на зустріч. Посміялися ми з ним разом, але я , як завжди, була дещо холодною і зверхньою... - проторохтіла подруга Оксана.
-Привіт - відповіла Рая. - У мене все гаразд. Я рада, що ви з Максом нарешті зустрінетесь. - відповіла заради ввічливості подрузі. Думки про лист, смс, ще не полишали голову.
-Давай сьогодні підемо прогуляємось? - запропонувала Оксана. О, це з тих дівчат, що завжди шукають екстриму. Егоцентрична. Дещо зухвала натура, проте чесна, пряма, інколи навіть жорстока. Але Рая знала, що на Оксану завжди можна розраховувати. Надійність її підкупала.
- Давай, а куди?
-Пропоную прогулянку парком, а краще за все - пробіжімось разом?
Оксана переконувала себе займатись бігом, як тільки-но стане на погоді.
-Ні, пробігтись не хочу, - відповіла Рая, - краще прогулянка, душевна розмова і таке інше...
-Гаразд, Раюся - задоволено промовила подруга. - Зустрінемось о третій, я по тебе зайду.
Погода справді стояла невимовно прекрасна - сонячно, проте не жарко, свіжість весняного вітру ніби перетворювала людей, піднесений настрій, природа, відроджувалась душа, нові думки, нові плани.
Гарно. Несамовито гарно.
Розмова не склалась. Приємніше було мовчки спостерігати за навколишнім світом. Помалу сонце котилось на захід. Дівчата вирішили йти додому.
Рая дістала ключі з кишені і відчинила двері квартири. Неспокійно було на душі. Відчуття події не покидало її. Ввімкнула комп*ютер. Перевірила пошту. Нових листів немає. Виникло бажання з*ясувати, хто той таємний незнайомець, що надіслав смс. Взяла телефон, написала: "Хто ви?". Стерла. Написала: "Ми знайомі?" НІ! Не те! Треба знати, хто є такий той інкогніто.
"Давай завтра прогуляємось Хрещатиком?" - написала Рая, і відправила.
"Добре, охоче" - не забарилось у відповідь.
"Зустрінемось 14,00 біля ЦУМу " - призначила зустріч Рая.
"Домовились" - відповів анонім.
Хвилювання тривало до 02,00 ночі, потім сон взяв своє - Рая забула про події дня, що настане, заснула.
Сон був теж дивний дещо. Берег. Річка. Міст через річку. Ні, це не Дніпро, міст на зразок тих, що збудовані в Англії.
Рая прокинулась о 8,30. Перебрала можливі варіанти одягу, обдумала макіяж, зачіску і стала збиратись на авантюрне побачення.
Вона вигадала як можна вирахувати таємничого незнайомця. І, задоволена планом, вийшла з дому.
Місце зустрічі біля ЦУМу було вигадано не випадково. Навидноті, вдень, там зустрічались сотні пар, тому небезпеки ніякої не становило прийти туди в обумовлений час. Рая задумала, не переходячи дороги, вирахувати того таємного мачо, що знав її ім*я. Час призначеного побачення минав. Дівчина знаходилась на протилежному боці вулиці, проте не впізнала жодного з хлопців, що чекали на зустріч біля універмагу. Зібравши всю свою рішучість в кулачок, вона пішла в сторону ЦУМу, ніхто не підійшов до Раї, поки вона павою проходжувалась, не кваплячись. "Все, годі! Мало того, що голову морочить, так ще й на побачення не прийшов!" - подумала дівчина. І тут!.. Їй ззаду закрили очі чиїсь долоні. Рая зупинилась. Руки потягнулись до обличчя, щоб звільнитись від загадкового захвату, наткнулись на букет квітів. Відкрила очі. День тривав звичайно. Хрещатиком прогулювались пари. Веселили публіку клоуни з мандрівного цирку шапіто. Вітрини магазинів майоріли різнобарв’ям. А напроти...Напроти стояв він. Т ой, кого викреслила зі свого життя. Так, місяці 2 вже минуло. Забула, здається, все. ЇЇ очі світилися радістю, а серце заплакало з новою силою.
-Привіт - спромоглася вимовити.
-Привіт, моя принцесо - відповів він.
Вони мовчки взялися за руку, пішли вулицею. Перехожі дивились на цю пару, ніби бачили найщасливіших Його та Її в цілому світі.
Потім було кафе. Він нарешті зважився запропонувати щось більше, ніж просто громадянський шлюб. Спільне проживання в одній квартирі, господарювання, вирішення завдань насущного дня, ліжко на двох - як це все гнітило Раю, вона ніби була фактично дружиною, проте юридично вона була ніким. Як і будь якій жінці, їй хотілось справжнього кохання, справжнього шлюбу, справжньої сім*ї.
Одного вечора вона від нього пішла. Він навіть не подзвонив. Зробив вигляд, що нічого не сталось. Минали дні. Рая почала відвикати від сумних думок. Отже, він не кохав - переконувала себе ночами, інколи - плакала, а коли сліз не стало - спокій прийшов сам собою.
Та й подруги не давали шансу залишитись наодинці. То гості, то театр, кінопрем*єра, прогулянка - розважали сумні думки.
І ось сьогодні доля вирішила ще раз випробувати Раю на міцність, чесність (насамперед перед собою).
Він протягнув дівчині оксамитову коробочку ( в таких зазвичай дарують коштовності), вона взяла, відкрила. На білосніжному атласі велично розмістилась золота каблучка. Гарна, такі дарують на вінчання. Але пропозиція щодо узаконення стосунків не надійшла... Як розцінювати ситуацію? Як натяк на серйозне продовження стосунків? Чи, може, як спроба приспати совість? Купити її шматком золота?
Минуло два місяці, часу було достатньо, щоб обдумати стосунки. Рая згадала, як вона мучилась, що пережила за цей період. А він...Йому було байдуже! Тепер знов хоче стабільності? Ні!
-Вибач, але я не можу її прийняти - перервала мовчанку дівчина.
Він не встиг навіть розпочати тираду на свій захист.
"Годі себе дурити!" - промайнуло в голові Раїси. -" Хочу справжнього кохання, без фальші, байдужості, вишукування вигоди."
Дівчина встала з-за столика і вийшла на вулицю. Свіжість весняного вітру, наповнена ароматами клейких бруньок, глибока чистота сині небесної переконували Раю, що життя триває. Вона відчула, що пригода тільки починається. Легкою ходою, з квітами в руках, замріяна дівчина попрямувала назустріч своїй весні, радощам, коханню та натхненню!