Я не віршник, - він каже, - тому я маю тебе.
Ще тому, що мистецтво душі не страчує,
А в Богині був настрій до дива,
В Долі - до жарту.
Кохана, тобі присвячено стільки пісень -
Орфей перероблює їх під свої побачення.
(Та ж тебе він не знав живою, то хай співає).
Міг би морем тебе дістатись, життя своє
Я віддав би за корабель
(Жаль, помер на старті б).
Я не віршник, я розпрощатись не маю сили.
...А за мною товпи дівчат ходять з брилами
Мармуровими.
Кажуть, ти мене каменюкою спокусила,
Тож це є перевірений спосіб ставати моєю дружиною.
Навіть не знаю, навіщо богам мій культ.
Афродита, мабуть, знущається
над коровами.