ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.01.10 22:48
Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – д

Володимир Мацуцький
2026.01.10 21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»

Олег Герман
2026.01.10 19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ: ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій. АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви

Борис Костиря
2026.01.10 10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,

Тетяна Левицька
2026.01.10 09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?

І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

С М
2026.01.09 21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.

Іван Потьомкін
2026.01.09 18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…

Артур Курдіновський
2026.01.09 16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -

Юрко Бужанин
2026.01.09 15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився

Сергій Губерначук
2026.01.09 13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

Тетяна Левицька
2026.01.09 11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.

Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця

Борис Костиря
2026.01.09 10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Гурська (1955) / Вірші

 ДЗВОНАР

Івану Гончару, подвижнику
української культури

Іване, Макара незнаного сине,
Площі мурашник внизу під ногами.
Іване, а небо ж високе та синє,
Голуб з голубкою в ньому кругами.

Іване, ну як там, у повені дзівонів,
Срібні сміються, а бронза для слави,
Іване, а де ж голуби? Гайвороння
Небо зачорнює криком гаркавим.

Іване, про що грімкотиш в піднебессі?
Душу тривожиш і серце схололе.
Іване, чи знаєш оту:»Да воскресє?»
Бий же, дзвонарю на сполох!






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-06-04 17:15:07
Переглядів сторінки твору 2618
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.417 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.327 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.09.23 20:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Фульмес (Л.П./М.К.) [ 2009-06-05 16:04:01 ]
Нелегко писати присвяти, та Вам вдалося подати її дуже тепло, розуміюче і з любов"ю. Гратулюю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Гурська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-05 20:25:46 ]
Дякую, Юлю. Писати про таку людину і важко, і легко. Він наш, а ми - його.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Гурська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-05 20:28:19 ]
Іван Макарович ГОНЧАР (27.01.1911 - 18.06.1993) - видатний діяч культури, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став вогнищем українського національного відродження (нині - державний Музей І.М. Гончара).
Автор ряду пам'ятників діячам української культури: Г. Сковорода (1963, м.Переяслав - Хмельницький), С. Руданський (1967, с.Хомутець Вінницької обл.), К. Білокур (1967, с.Богданівка Черкаської обл.) І. Котляревський (1969, м.Полтава), І. Франко (1970, с.Копичинці Івано-Франківської обл.) та ін. Серед його робіт, присвячених Т.Г. Шевченку - мармурова статуя "Молодий Шевченко" (1949), придбана Третьяковською галереєю у Москвi (за цією роботою встановлено пам'ятник у м. Яготин) та погрудний пам'ятник Кобзарю (1965, с. Шешори Ів.-Фр. обл.). Вагоме місце у творчості І. Гончара-скульптора посідають героїчні образи козацької доби: Максим Залiзняк (1966, с. Медведiвка на Черкащинi), Iван Гонта (1967, с. Гонтiвка на Вiнниччинi), монумент “Переяславська рада” (1954, Переяславське шосе) та ін.
Поряд із мистецькою творчістю Іван Гончар протягом чотирьох десятиліть провадив титанічну збирацько-народознавчу роботу, результатом якої стала унікальна колекція народного мистецтва XVII - XIX століть: іконопис, народна картина, музичні інструменти, народний одяг, рушники, килими, кераміка, різьблення, писанки, стародруки та ін., що за своєю цінністю не поступається збіркам багатьох державних музеїв України.
Діяльність непідвладного офіційним структурам громадського музею не лишалася безкарною.
Господар музею та його відвідувачі перебували під пильним наглядом спецслужб і зазнавали репресій. Проте митець відстоював право людини доторкнутися до традиційної культури свого народу, і музей продовжував діяти.
На початку 1990-х рр., коли Україна здобула незалежність, було підняте питання про створення державного музею на засадах, запропонованих митцем. Але у червні 1993 року Івана Макаровича не стало. По смерті І.М. Гончара його зібрання та творча спадщина стали основою державного Музею І.М.Гончара, з 1999 р. - Українського центру народної культури „Музей Івана Гончара”.
Розробка ІПРІН © 2004 grin@iprinet.kiev.ua