ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.11.17 22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.

Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.

Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.

Тетяна Левицька
2025.11.17 20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?

У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,

Олександр Сушко
2025.11.17 18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.

Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій

Олександр Сушко
2025.11.17 13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.

Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,

Сергій СергійКо
2025.11.17 11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?

Тетяна Левицька
2025.11.17 09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.

В Горова Леся
2025.11.17 08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.

Олександр Сушко
2025.11.17 07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк

С М
2025.11.17 05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм

О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів

Борис Костиря
2025.11.16 21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.

Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.

Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.

Володимир Бойко
2025.11.16 20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.

Богдан Фекете
2025.11.16 15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один

Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії

Віктор Кучерук
2025.11.16 15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.

Сергій СергійКо
2025.11.16 14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.

Стіни, стіни зпадають, я

Артур Сіренко
2025.11.16 14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з

Олена Побийголод
2025.11.16 13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29

Роман Чорношлях
2025.10.27

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Гурська (1955) / Вірші

 ДЗВОНАР

Івану Гончару, подвижнику
української культури

Іване, Макара незнаного сине,
Площі мурашник внизу під ногами.
Іване, а небо ж високе та синє,
Голуб з голубкою в ньому кругами.

Іване, ну як там, у повені дзівонів,
Срібні сміються, а бронза для слави,
Іване, а де ж голуби? Гайвороння
Небо зачорнює криком гаркавим.

Іване, про що грімкотиш в піднебессі?
Душу тривожиш і серце схололе.
Іване, чи знаєш оту:»Да воскресє?»
Бий же, дзвонарю на сполох!






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-06-04 17:15:07
Переглядів сторінки твору 2597
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.417 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.327 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.09.23 20:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Фульмес (Л.П./М.К.) [ 2009-06-05 16:04:01 ]
Нелегко писати присвяти, та Вам вдалося подати її дуже тепло, розуміюче і з любов"ю. Гратулюю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Гурська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-05 20:25:46 ]
Дякую, Юлю. Писати про таку людину і важко, і легко. Він наш, а ми - його.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Гурська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-05 20:28:19 ]
Іван Макарович ГОНЧАР (27.01.1911 - 18.06.1993) - видатний діяч культури, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став вогнищем українського національного відродження (нині - державний Музей І.М. Гончара).
Автор ряду пам'ятників діячам української культури: Г. Сковорода (1963, м.Переяслав - Хмельницький), С. Руданський (1967, с.Хомутець Вінницької обл.), К. Білокур (1967, с.Богданівка Черкаської обл.) І. Котляревський (1969, м.Полтава), І. Франко (1970, с.Копичинці Івано-Франківської обл.) та ін. Серед його робіт, присвячених Т.Г. Шевченку - мармурова статуя "Молодий Шевченко" (1949), придбана Третьяковською галереєю у Москвi (за цією роботою встановлено пам'ятник у м. Яготин) та погрудний пам'ятник Кобзарю (1965, с. Шешори Ів.-Фр. обл.). Вагоме місце у творчості І. Гончара-скульптора посідають героїчні образи козацької доби: Максим Залiзняк (1966, с. Медведiвка на Черкащинi), Iван Гонта (1967, с. Гонтiвка на Вiнниччинi), монумент “Переяславська рада” (1954, Переяславське шосе) та ін.
Поряд із мистецькою творчістю Іван Гончар протягом чотирьох десятиліть провадив титанічну збирацько-народознавчу роботу, результатом якої стала унікальна колекція народного мистецтва XVII - XIX століть: іконопис, народна картина, музичні інструменти, народний одяг, рушники, килими, кераміка, різьблення, писанки, стародруки та ін., що за своєю цінністю не поступається збіркам багатьох державних музеїв України.
Діяльність непідвладного офіційним структурам громадського музею не лишалася безкарною.
Господар музею та його відвідувачі перебували під пильним наглядом спецслужб і зазнавали репресій. Проте митець відстоював право людини доторкнутися до традиційної культури свого народу, і музей продовжував діяти.
На початку 1990-х рр., коли Україна здобула незалежність, було підняте питання про створення державного музею на засадах, запропонованих митцем. Але у червні 1993 року Івана Макаровича не стало. По смерті І.М. Гончара його зібрання та творча спадщина стали основою державного Музею І.М.Гончара, з 1999 р. - Українського центру народної культури „Музей Івана Гончара”.
Розробка ІПРІН © 2004 grin@iprinet.kiev.ua