Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Вітановська (1980) /
Проза
Етюд. Жертвопринесення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Етюд. Жертвопринесення
***
Здійнявшись, вогонь розпустив полум’яні язики вгору, займаючи все більше тонкого хмизу. Невдовзі він охопить стовп, до якого язичники прив’язали жертву богу Сонця – світло-русу й синьооку Мійю.
Вогнище палить дівчині ноги й піднімається все вище до тонкого стану, готове вмить огорнути її ніжну й тендітну фігуру.
Безневинна жертва тамує біль і безнадійно зднімає очі в небо, і бачить Сонце, що заходить за Місяць. От-от настане сонячне затемнення…
Мійя вдивляється у натовп жертовників. Люди у нестямі рвуть на собі одяг, волосся, роздирають до крові обличчя…
Погляд дівчини нишпорить у натовпі і враз зупиняється на постаті у золото-пурпурових шатах. Це шаман Тит, котрий готував її до обряду жертвопринесення. Помітивши в очах завжди врівноваженого жреця надзвичайне задоволення та звірячу “жагу крові”, Мійя здивувалась, і чомусь саме в цю хвилину зрозуміла, що помирає. І як не дивно, в її душі настав спокій і умиротворення…
Та раптом, несподівано для себе, дівчина відчула сильний поштовх, що надходив з-під землі. Вслід за ним надійшли ще потужніші поштовхи… Затряслось і задрижало все навкруги, щось загуло. Поблизу стряслась гора, очевидно, вибухнув вулкан. Зірвався сильний вітер, заревіли звірі, закричали птахи. Отямились від екстазу жертвопринесення язичники. Натовп почав розбігатися навсібіч у пошуках рятунку. Почалась паніка.
Скориставшись загальним сум’яттям, давно закоханий у Мійю парубок Хайям розкидав полум’я і відв’язав дівчину від жертовного стовпа. З торжеством дикуна, що відвоював свою здобич, він схопив її та потягнув до лісу.
Коли втікачі наблизились до лісової гущавини, вражене вогнем дерево загородило їм прохід. Здавалося, ніхто не помітив утікачів…
* * *
Хайям та Мійя пробирались крізь лісові хащі. Падали дерева, летіли каміння, перетинаючи їм дорогу. І от, немов вкопаний, перед ними постає шаман Тит. Він єдиний не піддався паніці і побачив, як втікачі забігли до лісу. Розрахувавши їхній шлях і обійшовши його через болото, що було набагато ближче, він тепер стояв на заваді потерпільцям та чекав пояснень. Хайям вирішив захиститися. Він замахнувся на Тита камінним ножем. Та верховний жрець не налякався його. Він був ладен використати силу розуму та величі, щоб відвоювати те, що належало йому – тіло жертви. Безпристрасно, владно і суворо він наказав юнакові:
- Віддай мені її!
Хайям із криком накинувся на Тита. Зав’язався нерівний двобій. Молодий та спритний суперник почав перемагати.І от нарешті жрець переможений…
Проте несподівано для обох в боротьбу втрутилась Мійя. Вона відштовхнула хлопця і підняла Тита з глейкої сірої долівки.
Черговий потужний поштовх, що гуркотливо надійшов із-під землі, остаточно вирішив долю двобою, розкидаючи всіх трьох у різні боки. Галявина розчахнулась на дві частини. Тит і Мійя залишились на одному боці, Хайям - на іншому. Прірва миттєво стала більшою. Хайям хотів перескочити тріщину з палахкотливиим жерлом унизу, та не змігши цього зробити, полетів у безодню. Побачивши страшну смерть юнака, Мійя несамовито закричала. Тит схопив дівчину за руку і побіг навмання у хащі…
Колихалась земля. Падали дерева. Горів прогалинами ліс.
* * *
Тит і Мійя пробирались крізь трясовину. Шаман вивів дівчину на круглий острівець посеред болотяного озера. Тут вони зупинились і Мійя знесилено впала на землю. Шаман підтримав її виснажене тіло.
Поступово гуркіт виверженого вулкана відійшов на другий план, згодом зник взагалі, перестала колихатись земля,запала неприродна тиша, завмерло всеН навкруги, зникли вуки, занімів світ…
Тит сумно поглянув на непритомну Мійю. Свідомість дівчини не витримала напруги і завмерла разом із природою. Здавалось - назавжди…
* * *
Коли прокинувся Тит, тліло лише вугілля. Жрець підвівся, поглянув на Мійю, здалося, що вона спить. Він приклав долоню на лоб дівчини. Чоло було холодним. Придивившись уважніше, шаман помітив, що на Мійєне обличчя впали сині тіні, лице задерев’яніло і змарніло. Стало очевидно, що дівчина померла. Приголомшено й мовчки, сидів і дивився Тит на застиглі риси прекрасного дівочого лику. Невимовна тиша огортала все навкруг, і від цього ставало ще самотніше і ще більше відчувалось безслів’я смерті…
Згодом Тит звівся на ноги, назбирав хмизу та сухої трави, приготував посеред острова смертне ложе, поклав на нього дівчину.
Щойно смерклось, назбирав світлячків, що літали в повітрі, зробив із них вінок і одягнув його Мійї.А згодом, коли на небі з’явились зорі, і місяць освітив землю, Тит підпалив острів, став навколішки перед одром смерті і затягнув протяжну ритуальну молитву богу Ночі…
За декілька хвилин острів охопило полум’я. Безмовне болотяне озеро відбивало вогонь у своїй каламутній воді.
Нарешті жертва була принесена повністю і остаточно…
Здійнявшись, вогонь розпустив полум’яні язики вгору, займаючи все більше тонкого хмизу. Невдовзі він охопить стовп, до якого язичники прив’язали жертву богу Сонця – світло-русу й синьооку Мійю.
Вогнище палить дівчині ноги й піднімається все вище до тонкого стану, готове вмить огорнути її ніжну й тендітну фігуру.
Безневинна жертва тамує біль і безнадійно зднімає очі в небо, і бачить Сонце, що заходить за Місяць. От-от настане сонячне затемнення…
Мійя вдивляється у натовп жертовників. Люди у нестямі рвуть на собі одяг, волосся, роздирають до крові обличчя…
Погляд дівчини нишпорить у натовпі і враз зупиняється на постаті у золото-пурпурових шатах. Це шаман Тит, котрий готував її до обряду жертвопринесення. Помітивши в очах завжди врівноваженого жреця надзвичайне задоволення та звірячу “жагу крові”, Мійя здивувалась, і чомусь саме в цю хвилину зрозуміла, що помирає. І як не дивно, в її душі настав спокій і умиротворення…
Та раптом, несподівано для себе, дівчина відчула сильний поштовх, що надходив з-під землі. Вслід за ним надійшли ще потужніші поштовхи… Затряслось і задрижало все навкруги, щось загуло. Поблизу стряслась гора, очевидно, вибухнув вулкан. Зірвався сильний вітер, заревіли звірі, закричали птахи. Отямились від екстазу жертвопринесення язичники. Натовп почав розбігатися навсібіч у пошуках рятунку. Почалась паніка.
Скориставшись загальним сум’яттям, давно закоханий у Мійю парубок Хайям розкидав полум’я і відв’язав дівчину від жертовного стовпа. З торжеством дикуна, що відвоював свою здобич, він схопив її та потягнув до лісу.
Коли втікачі наблизились до лісової гущавини, вражене вогнем дерево загородило їм прохід. Здавалося, ніхто не помітив утікачів…
* * *
Хайям та Мійя пробирались крізь лісові хащі. Падали дерева, летіли каміння, перетинаючи їм дорогу. І от, немов вкопаний, перед ними постає шаман Тит. Він єдиний не піддався паніці і побачив, як втікачі забігли до лісу. Розрахувавши їхній шлях і обійшовши його через болото, що було набагато ближче, він тепер стояв на заваді потерпільцям та чекав пояснень. Хайям вирішив захиститися. Він замахнувся на Тита камінним ножем. Та верховний жрець не налякався його. Він був ладен використати силу розуму та величі, щоб відвоювати те, що належало йому – тіло жертви. Безпристрасно, владно і суворо він наказав юнакові:
- Віддай мені її!
Хайям із криком накинувся на Тита. Зав’язався нерівний двобій. Молодий та спритний суперник почав перемагати.І от нарешті жрець переможений…
Проте несподівано для обох в боротьбу втрутилась Мійя. Вона відштовхнула хлопця і підняла Тита з глейкої сірої долівки.
Черговий потужний поштовх, що гуркотливо надійшов із-під землі, остаточно вирішив долю двобою, розкидаючи всіх трьох у різні боки. Галявина розчахнулась на дві частини. Тит і Мійя залишились на одному боці, Хайям - на іншому. Прірва миттєво стала більшою. Хайям хотів перескочити тріщину з палахкотливиим жерлом унизу, та не змігши цього зробити, полетів у безодню. Побачивши страшну смерть юнака, Мійя несамовито закричала. Тит схопив дівчину за руку і побіг навмання у хащі…
Колихалась земля. Падали дерева. Горів прогалинами ліс.
* * *
Тит і Мійя пробирались крізь трясовину. Шаман вивів дівчину на круглий острівець посеред болотяного озера. Тут вони зупинились і Мійя знесилено впала на землю. Шаман підтримав її виснажене тіло.
Поступово гуркіт виверженого вулкана відійшов на другий план, згодом зник взагалі, перестала колихатись земля,запала неприродна тиша, завмерло всеН навкруги, зникли вуки, занімів світ…
Тит сумно поглянув на непритомну Мійю. Свідомість дівчини не витримала напруги і завмерла разом із природою. Здавалось - назавжди…
* * *
Коли прокинувся Тит, тліло лише вугілля. Жрець підвівся, поглянув на Мійю, здалося, що вона спить. Він приклав долоню на лоб дівчини. Чоло було холодним. Придивившись уважніше, шаман помітив, що на Мійєне обличчя впали сині тіні, лице задерев’яніло і змарніло. Стало очевидно, що дівчина померла. Приголомшено й мовчки, сидів і дивився Тит на застиглі риси прекрасного дівочого лику. Невимовна тиша огортала все навкруг, і від цього ставало ще самотніше і ще більше відчувалось безслів’я смерті…
Згодом Тит звівся на ноги, назбирав хмизу та сухої трави, приготував посеред острова смертне ложе, поклав на нього дівчину.
Щойно смерклось, назбирав світлячків, що літали в повітрі, зробив із них вінок і одягнув його Мійї.А згодом, коли на небі з’явились зорі, і місяць освітив землю, Тит підпалив острів, став навколішки перед одром смерті і затягнув протяжну ритуальну молитву богу Ночі…
За декілька хвилин острів охопило полум’я. Безмовне болотяне озеро відбивало вогонь у своїй каламутній воді.
Нарешті жертва була принесена повністю і остаточно…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
