
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховає тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у ма
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховає тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у ма
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Аліса Коцюба (1987) /
Проза
Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Только ты. И никого больше.
Мое солнышко. Почему же меня греют мысли о тебе, но не ты? Мой хороший, почему же ты был рядом, но так и не позвал меня? Господи! Как тяжело было находиться с тобой в одном городе - под одним небом, вдыхая воздух, который, возможно, касался твоего дыхания…Господи! Душа, как струна натянутая - дребезжит звонко, плаксиво, но вот-вот порвется. Мысли - тысячи птиц, пытающихся разлететься по разным углам крошечной клетки, глаза - озера с вязким илом на дне, с усталостью ожидания и грустью. Мой милый, я ждала тебя каждую минутку. КАЖДУЮ. Четыре дня неумения думать ни о чем толком - только о тебе. Четыре дня сумасшедшей радости от предстоящей встречи и безумного волнения от того, что ее все таки не было. Я ненавижу тебя за свое ожидание тебя. Я ненавижу тебя за твои ненаписанные письма. Ненавижу за теплый взгляд, который я так в тебе люблю и за губы, которые безумно хотела поцеловать и не поцеловала… В голове тысячи незаданных вопросов, а в ладонях ты. Ты. Ты ...в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении. Хоть плач, хоть кричи, хоть на колени падай пред своим одиночеством. Одинока без тебя, хоть рядом так много всех, и каждый что-то говорит, кричит, но я ничего не понимаю. Так не по себе, так неуютно. Словно попала в чужой, незнакомый дом, где хозяева и не выгоняют вроде, но и неприветливы.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію