Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.24
15:50
Каліфорнійські береги
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
2026.07.24
15:26
підприємці із міста пирятина
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
2026.07.24
13:18
Стовпи зі світла - первісні знамення,
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
2026.07.24
12:54
Осінній вечір позаминулого року. У селі вже геть стемніло та ще й електроенергію вимкнули. Взявши потужний ліхтарик та двоє відер, вирішив принести від колонки води в хату, щоб не бігати ранком під дощем, який обіцяли. Напевно я щільно не зачинив вхідних
2026.07.24
12:48
Чи на землі цій грішній були б ми,
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
2026.07.24
10:23
Всі твої кумири, як на гріх,
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
2026.07.24
08:48
у нього ризики і квоти
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
2026.07.24
07:38
Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
2026.07.23
16:58
На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
2026.07.23
16:39
Сидять діди, розмовляють, стрілись через роки.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
2026.07.23
16:21
Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
2026.07.23
15:23
Цей липень кольору мохіто
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
2026.07.23
14:55
полудневий кінець липня у старих районах старовинного міста · на дні двору-колодязя догниває застійна вода прохолодний запах гниття просочує вузькі балкони по периметру · невибагливу білизну та одяг які дехто сушить на ізольованих дротах над поручнями · п
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Аліса Коцюба (1987) /
Проза
Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Только ты. И никого больше.
Мое солнышко. Почему же меня греют мысли о тебе, но не ты? Мой хороший, почему же ты был рядом, но так и не позвал меня? Господи! Как тяжело было находиться с тобой в одном городе - под одним небом, вдыхая воздух, который, возможно, касался твоего дыхания…Господи! Душа, как струна натянутая - дребезжит звонко, плаксиво, но вот-вот порвется. Мысли - тысячи птиц, пытающихся разлететься по разным углам крошечной клетки, глаза - озера с вязким илом на дне, с усталостью ожидания и грустью. Мой милый, я ждала тебя каждую минутку. КАЖДУЮ. Четыре дня неумения думать ни о чем толком - только о тебе. Четыре дня сумасшедшей радости от предстоящей встречи и безумного волнения от того, что ее все таки не было. Я ненавижу тебя за свое ожидание тебя. Я ненавижу тебя за твои ненаписанные письма. Ненавижу за теплый взгляд, который я так в тебе люблю и за губы, которые безумно хотела поцеловать и не поцеловала… В голове тысячи незаданных вопросов, а в ладонях ты. Ты. Ты ...в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении. Хоть плач, хоть кричи, хоть на колени падай пред своим одиночеством. Одинока без тебя, хоть рядом так много всех, и каждый что-то говорит, кричит, но я ничего не понимаю. Так не по себе, так неуютно. Словно попала в чужой, незнакомый дом, где хозяева и не выгоняют вроде, но и неприветливы.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
