ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2026.01.23 22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.

Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик

Микола Дудар
2026.01.23 20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…

Олена Побийголод
2026.01.23 18:46
Із Леоніда Сергєєва

Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!

Тут набігла тьма народу,

Юрій Лазірко
2026.01.23 17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль

за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні

Тетяна Левицька
2026.01.23 16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.

Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край

Борис Костиря
2026.01.23 11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє

Ірина Вірна
2026.01.23 10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.

С М
2026.01.23 06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час

Артур Курдіновський
2026.01.23 03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.

Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,

Вероніка В
2026.01.23 00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а

Євген Федчук
2026.01.22 21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма

Іван Потьомкін
2026.01.22 17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р

Артур Курдіновський
2026.01.22 16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.

Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,

Ігор Шоха
2026.01.22 14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.

Світлана Пирогова
2026.01.22 12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.

Борис Костиря
2026.01.22 11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.

Я відійду у тінь далеких пальм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Аліса Коцюба (1987) / Проза

 Только ты. И никого больше.
Мое солнышко. Почему же меня греют мысли о тебе, но не ты? Мой хороший, почему же ты был рядом, но так и не позвал меня? Господи! Как тяжело было находиться с тобой в одном городе - под одним небом, вдыхая воздух, который, возможно, касался твоего дыхания…Господи! Душа, как струна натянутая - дребезжит звонко, плаксиво, но вот-вот порвется. Мысли - тысячи птиц, пытающихся разлететься по разным углам крошечной клетки, глаза - озера с вязким илом на дне, с усталостью ожидания и грустью. Мой милый, я ждала тебя каждую минутку. КАЖДУЮ. Четыре дня неумения думать ни о чем толком - только о тебе. Четыре дня сумасшедшей радости от предстоящей встречи и безумного волнения от того, что ее все таки не было. Я ненавижу тебя за свое ожидание тебя. Я ненавижу тебя за твои ненаписанные письма. Ненавижу за теплый взгляд, который я так в тебе люблю и за губы, которые безумно хотела поцеловать и не поцеловала… В голове тысячи незаданных вопросов, а в ладонях ты. Ты. Ты ...в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении. Хоть плач, хоть кричи, хоть на колени падай пред своим одиночеством. Одинока без тебя, хоть рядом так много всех, и каждый что-то говорит, кричит, но я ничего не понимаю. Так не по себе, так неуютно. Словно попала в чужой, незнакомый дом, где хозяева и не выгоняют вроде, но и неприветливы.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-19 02:39:48
Переглядів сторінки твору 2868
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.079 / 5.5  (4.538 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.389 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.04.25 00:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-19 13:25:20 ]
Нещасний хто її пізнав, щасливий хто її не знає. А ще про любов кажуть, вона байдужістю живиться. Але Ваша героїня переживе. І згадувати буде як випадок. Сміливості їй не замати. Так?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2009-06-19 14:55:27 ]
Привет, Алиса!
Душевно, печально с любовью.
Очень жаль, что литгероиня так долго живёт несбывшимися мечтами.
Долго жить в печали - вредно. Это мешает жить полной жизнью, мешает самореализации, мешает найти СВОЁ СЧАСТЬЕ.
Желаю поскорее закончить эту печальную историю и вернуться к нормальной жизни, к новым встречам, надеждам, к поискам новой любви!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Аліса Коцюба (Л.П./М.К.) [ 2009-06-19 15:01:27 ]
Привет :) Ну... героиня хоть и несчастна, но ко мне это не относится :) Так что, Саш, не переживай. В печали не живу ;)
А любовь в виде мужа существует :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2009-06-19 16:13:33 ]
Любовь в виде мужа - это класно!
Многие о таком только мечтают:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Аліса Коцюба (Л.П./М.К.) [ 2009-06-19 16:16:31 ]
Да. Это замечательно :)