ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Аліса Коцюба (1987) /
Проза
Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Только ты. И никого больше.
Мое солнышко. Почему же меня греют мысли о тебе, но не ты? Мой хороший, почему же ты был рядом, но так и не позвал меня? Господи! Как тяжело было находиться с тобой в одном городе - под одним небом, вдыхая воздух, который, возможно, касался твоего дыхания…Господи! Душа, как струна натянутая - дребезжит звонко, плаксиво, но вот-вот порвется. Мысли - тысячи птиц, пытающихся разлететься по разным углам крошечной клетки, глаза - озера с вязким илом на дне, с усталостью ожидания и грустью. Мой милый, я ждала тебя каждую минутку. КАЖДУЮ. Четыре дня неумения думать ни о чем толком - только о тебе. Четыре дня сумасшедшей радости от предстоящей встречи и безумного волнения от того, что ее все таки не было. Я ненавижу тебя за свое ожидание тебя. Я ненавижу тебя за твои ненаписанные письма. Ненавижу за теплый взгляд, который я так в тебе люблю и за губы, которые безумно хотела поцеловать и не поцеловала… В голове тысячи незаданных вопросов, а в ладонях ты. Ты. Ты ...в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении. Хоть плач, хоть кричи, хоть на колени падай пред своим одиночеством. Одинока без тебя, хоть рядом так много всех, и каждый что-то говорит, кричит, но я ничего не понимаю. Так не по себе, так неуютно. Словно попала в чужой, незнакомый дом, где хозяева и не выгоняют вроде, но и неприветливы.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію