Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Аліса Коцюба (1987) /
Проза
Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Только ты. И никого больше.
Мое солнышко. Почему же меня греют мысли о тебе, но не ты? Мой хороший, почему же ты был рядом, но так и не позвал меня? Господи! Как тяжело было находиться с тобой в одном городе - под одним небом, вдыхая воздух, который, возможно, касался твоего дыхания…Господи! Душа, как струна натянутая - дребезжит звонко, плаксиво, но вот-вот порвется. Мысли - тысячи птиц, пытающихся разлететься по разным углам крошечной клетки, глаза - озера с вязким илом на дне, с усталостью ожидания и грустью. Мой милый, я ждала тебя каждую минутку. КАЖДУЮ. Четыре дня неумения думать ни о чем толком - только о тебе. Четыре дня сумасшедшей радости от предстоящей встречи и безумного волнения от того, что ее все таки не было. Я ненавижу тебя за свое ожидание тебя. Я ненавижу тебя за твои ненаписанные письма. Ненавижу за теплый взгляд, который я так в тебе люблю и за губы, которые безумно хотела поцеловать и не поцеловала… В голове тысячи незаданных вопросов, а в ладонях ты. Ты. Ты ...в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении. Хоть плач, хоть кричи, хоть на колени падай пред своим одиночеством. Одинока без тебя, хоть рядом так много всех, и каждый что-то говорит, кричит, но я ничего не понимаю. Так не по себе, так неуютно. Словно попала в чужой, незнакомый дом, где хозяева и не выгоняют вроде, но и неприветливы.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
Ничего нет. Ничего не стало еще несколько лет назад, когда прощаясь на перроне вокзала я не решилась тебя поцеловать. А ты не решился своровать мой поцелуй. Ничего нет, только непрекращаемое тиканье часов, белый потолок, в который уперся взгляд и кровати под телом. Ничего нет. И души моей тут давно не стало. Оттого и плохо мне, что зовет она меня каждую секунду, а я не могу забрать ее обратно. И искать ее где - не знаю. Четыре дня она была рядом, ходила неподалеку, знала. где меня искать. Но уйти от нового хозяина не смогла - накрепко привязана. И я чувствую ее всем телом, каждый стон ее, каждое рвение ко мне, но как я не пытаюсь забрать ее назад... не получается. Отпусти ее. Милый. Зачем она тебе? Я так ждала, что ты приедешь, я увижу тебя и пойму что ты не тот, заберу свою душу и навсегда перестану тебя ждать. Отпусти, прошу. Столько лет ждала ее возвращения, а ты так и не позвал, хоть был совсем рядом.
Господи, нет больше ничего, только ты перед глазами, неуверенно говорящий о том, что рад знакомству. Как же я не заметила, что развязала все ниточки, все узелки - даже самые сложные и отпустила ее к тебе тогда? ...Воздух стал другим. Не таким густым что ли. В нем нет тяжеловатой тягучести. Ты уехал. Я чувствую, что больше тебя здесь нет. И этот город стал прежним. Жизнь завтра снова будет такой, как четыре дня назад. Я понемногу начну слышать окружающих, думать о работе, ужине, книгах...в глазах снова появятся солнечные зайчики, я начну чувствовать на себе взгляд проходящих мимо мужчин и научусь снова не вслушиваться в тиканье часов. Только ладони хоть ножом режь, в каждой линии, в каждом ее изгибе и пересечении... Только ты. И никого больше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
