Тобі пороблено... Так казали друзі, знайомі, знахарі, рідні, і ті, хто випадково дізнався про цю історію. Вона також думала, що над нею висить якесь злісне закляття, а що інакше?
Пляма в неї на обличчі була вже два тижні, а звідки вона взялась, пояснити ніхто не міг.....
Того вечора вона прийшла додому, як звичайно, поспішно зняла одяг, прикраси, підібрала волосся. Їй завжди не терпілось одягнути свої старі, зручні, і чомусь завжди брудні спортивні штани. Футболка з надписом „Хмельницькобленерго”, яку їй подарувала подруга (колєжанка працювала в установі, назва якої красувалась на тій футболці, і мала такого одягу багато), довге волосся, зібране в „дульку”, і гумові шльопанці, – таким був її звичний домашній одяг. Коли джинси, блузка, колготки хаотично валялись по кімнаті, вона нап’ялила домашні лахи і збиралась дістати гумку, аби скрутити й волосся. Нахилилась до шкатулки, в якій складалось приладдя для волосся і побачила жахливу картину, точніше жах на картині... В серванті стояв її портрет, на якому виднілась величезна жирна пляма.
Портрет був там вже років 6... Колись, хлопець, який був довго і безнадійно в неї закоханий, змалював її лице з маленької фотки. Хлопець йшов в армію, попросив в неї знимку, вона дала маленьку фотокарточку, яка залишилась відтоді, як вона робила паспорт. Він з радістю взяв ту світлинку, загорнув у поліетилен, і носив з собою весь час служби. Солдат рахував дні до закінчення служби, годинами вдивлявся в нерухоме обличчя дівчини, літав у мріях, сподівався на взаємність. Коли прийшов з армії – подарував їй один зі своїх малюнків – портрет дівчини. Малюнок був дуже правдоподібним, з простого аркуша паперу на неї дивились її власні очі. Подарунок дівчині сподобався, але хлопця вона відшила. М’яко пояснила, що можна бути друзями. Вчорашній солдат дуже розчарувався, щось довго бурмотів про першу і останню любов, про те що вони повинні бути разом, бо так хоче сама доля, а на останок розплакався гарячими дитячими слізьми... Дівчина була твердою у своєму рішенні, а хлопець пообіцяв їй, що вона пошкодує, але це буде потім, а зараз він залишив їй портрет і важкими кроками почалапав у своє завтра....
Їй потім розказували, як вбивається за нею потенційний жених, але вона не дуже на це зважала... Колишній солдат одружився через два роки, ще через рік в нього з’явилась донька, яку він назвав на честь першого кохання. А дівчина не спішила з одруженням, в неї було цікаве життя: хороша робота, багато друзів, кілька залицяльників. Інколи вона думала, що той хлопець був би надійним супутником, і можливо варто було спробувати побудувати якісь стосунки... Втім, такі думки в неї з’являлись не так вже й часто. Про того хлопця їй нагадував лише портрет...
Зараз з цим портретом трапилось щось дивне. Як той жир міг потрапити аж за скло, думала вона.. В таких глобальних роздумах дівчина засинала.
Зранку задзвонив будильник, прокидатись не хотілось. Вона перевела «дзвонилку» на 10 хвилин, а потім ще на 10, жертвуючи ранковим горням кави і навіть душем. Потім хаотично збиралась, забуваючи вдома записники, зарядку для телефона і … вчорашні емоції. Про портрет вона не згадала. Денна біганина інколи примушувала її забути який сьогодні день і рік, рідше – власне прізвище. Тоді вона перезаключала договір з «Тернопільводоканалом», купувала нову куртку, радила подрузі не розлучатись з чоловіком, сплачувала кредит, їла чебуреки у дешевій забігайлівці, здавала взуття в ремонт, забирала передачу від бабці і купувала додому харчі. Ввечері геть розбита і змучена повернулась додому, перекрутилась туди-сюди і знов згадала про пляму на портреті.
– Бляха, ну шо то таке, – у відчаї питалась дівчина в сестри.
– Ти хоть мамі не кажи нічо, бо вона зараз воше розплачеться, ти ж знаєш, яка вона меланхолічка. Але тут реально якийсь прикол, – роздумувала її сестра.
– Прикол? Мені не дуже весело…
– Та ладно, ну та шкода того малюнка, ну то шо вже зробиш? Завтра візьми той портрет з собою, там на Музейній стоять художники, думаю, вони порадять, як вивести ту пляму.

Так і зроблю, подумала вона. На наступний день, дівчина, ледь пролупивши очі, побігла по портрет, для того, щоб одразу спакувати і не забути про це. Підбігла до серванту, а там знову на неї чекала несподіванка: малюнок був чистенький, на обличчі не було жодної помарочки, пляма зникла.
– Оце чудасія, як таке може бути? Ну капець.. вчора була, сьогодні нема, – говорила вона сама до себе. Хм.. може то якась вода була, і зараз просто вона висохла. Якийсь домовий в нас живе і такі от коники викидає.
Як би там не було, а вона зраділа, що портрет залишився у первинному вигляді і про таємничу пляму можна тільки згадувати. Про дивний випадок вона розповідала колегам по роботі і друзям, всі трохи подивувались, і забули.
Ввечері пляма на портреті знову була. Дівчина не витримувала, паніка чергувалась зі злістю, а потім ледь до сліз не дійшло. Мамі таки розказала, її реакція була такою, як передбачала сестра. Мама спочатку плакала, казала, що це щось нечистий робить, потім почала дзвонити до колежанок, питати, чи чули про щось подібне? Якась жіночка казала, що з фотокарткою її сина колись була така ж історія. Фото того хлопця почало чорніти, а син почувався все гірше і гірше. Потім у того хлопця взагалі виявили пухлину. Лікарі робили все, що могли, проте хвороба розвивалась, а фото покривалось новими плямами. Та жіночка взяла фотокарточку і пішла до ворожки, яка зняла пороби. Ворожка розповіла що таким чином хлопцю мстила дівчина за зраду, яка й навела на нього дивні пороби. Після відшіптувань все як рукою зняло.
– Тобі тре піти то тої жінки, яка знімає пороби. – впевнено радила мама. – Казалам тобі, маєш купу тих кавалєрів, то не до добра, то таки мусіло так сі скінчити. Ото вже сі дограла. Дала мені Любка адресу тої баби, то шоб ти завтра після роботи пішла до неї. Казала Любка шо та знахарка бере трохи багато, але вже як буде, а шо інакше маєш робити? Ше вмреш з тими поробами..

Дівчина особливо не заперечувала. Пляма на портреті добряче її налякала. Може таки дійсно мій закоханий солдат не міг забути ті давні образи і вирішив навести на якесь прокляття. Вона навіть боялась виймати той портрет з серванта, погляд не кидала у ту сторону. Тому особливих заперечень мамині поради не викликали. Якщо б кілька тижнів тому хтось сказав її, що вона піде до ворожки знімати пороби, то дівчина б довго і голосно реготала. А зараз було не до сміху. Виявляється, що усілякі історії про закляття, приворожування, пороби, мають під собою якесь підґрунтя, не даремно ж люди до ворожок ходять і стільки про це балакають…


Бабка - ворожка була одягнена, як звичайна жінка середнього віку. На бабу вона не виглядала, втім, попросила називати її баба Софія. Вона посадила дівчину у м’яке крісло, сказала що все знає, і обов’язково допоможе.
– Тобі, дитино, поробили не на життя. Один чоловік має на тебе злість, образила ти його дуже колись давно. Ото він наслав на тебе ті лихі чари. Я зараз тебе звільню від злої енергетики, потім дам живу воду. Нею будеш мити лице зранку і ввечері, при тому дивись на мою фотографію, яку ти зможеш в мене зараз купити. Той портрет не викидай, поки пляма не зникне. А як станеться так, шо твоє зображення на тій картинці стане чистим, то прийди знов до мене, і я скажу тобі шо маєш робити далі.
Дівчина пообіцяла бабі Софії, що буде виконувати її настанови, купила фотографію і з легким серцем поїхала додому. Вона вірила, що пороби дійсно знімуться, з нею нічого лихого не трапиться і все якось обійдеться. Вдома чекали родичі з розпитуваннями про те, як все пройшло, що сказала баба Софія, що вона має робити…. дівчина обрала тактику відмовчуваннями, сказала що все насправді нормально, жити буде, ніхто не намагався наслати на неї лихі чари. Маму вона втішила тим, що для профілактики баба Софія зробила один обряд і тепер вона енергетично захищена.
Дівчині дійсно полегшало. Повна якоїсь впевненості у світлому майбутньому вона не знала, куди подіти свою енергію, і подумала, що з того всього влаштує генеральне прибирання. Коли покривала були потріпані, підлога чиста, все акуратно складено, то вона взялась до серванту (того самого, де стояв проклятий портрет). Вона витягувала звідти статуеточки, вийняла слоника, дівчинку в капелюшку, дівчинку з хлопчиком на фоні серця, нову фігурку Будди, яку привіз сестрі товариш з Японії.
Пляма на портреті зникла після того, як вона вийняла Будду. Від усвідомлення комічності ситуації в неї ж ноги підкосились…
Виявляється, пляма була всього лиш тінню Будди на портреті. Ввечері вона появлялась тоді, коли вмикали електричне освітлення, зранку зникала, бо тінь просто не утворювалась. Дівчина реготала так, що на другий день в м’язах живота відчувалась кріпатура. Шкода було лише зіпсованих нервів і грошей, витрачених на ворожку. Попри логічне пояснення виникненя «пороб», які виявлялись у плямах на портреті, мама дівчини казала що такого не може бути, що пляма зникла таки завдяки бабі Софії, і саме її відшіптування виявились такими помічними