ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віталій Коротич (1936) / Вірші

 Фото, зроблене після футбольного матчу
Пам'яті героїчного київського «Динамо»

Не розстрілюйте голкіпера.
Навіщо ви
Футболістів під стіною розставляєте?
Пів-Європи під балконами повішали,
Півкоманди попід муром розстріляєте.
А над пустками, над пломенями й криками,
Між розп'ять, які не стали ще іконними,
Десь між сонцем, десь між хмарами, між круками,
Стоїте ви, в перемозі переконані.
Вас вітри Європи й Африки розпатлали
І сузір'я понад вами жовто світяться.
...А голкіпери розстріляні попадали,
І самі штрафні майданчики на світі цім.
Не зігріти вбивчих душ ніяким паливом —
Ваші ж душі переляками зморожені. ...
...Пригадайте, як ці хлопці забивали вам!
Нащо ж ви їх повбивали, переможені?!
На полях футбольних — мертві.
Пустка вимерла.
Кров стікає по багнетиках акації.
...Всі рекорди ваші у кривавім вимірі
Відкладаються в душі та мозку нації.
Впав голкіпер на траву, іще не вигріту —
Зимно в світі, що його вогнем ви краєте.
Золотих Воріт довіку вам не виграти,
Та й ворота Бранденбурзькі ще програєте...
Ну а хлопці в перемогу твердо вірили ж —
Над погрози, що їх кулями посилено.
...Як вас виведуть —не зачиняйте двері лиш,
Бо повернеться команда перестріляна.
Шлях і вік її пунктиром крові зміряний —
Все відомо;
все, що мало бути — сталося.
...Та розстріляний голкіпер прийде, зморений,
І розкаже, як тоді йому стоялося.
Смерть не має тут ні права, ані рації —
Доле, хай що буде —буде,
що було — мини!
...Лиш малесенькі багнетики акації
Затремтять над стадіоном, наче спомини.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-23 19:13:56
Переглядів сторінки твору 5197
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.589 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.514 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.06.27 12:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-06-23 20:04:18 ]
Ще один міф... А скількох ми ще не знаємо?
http://russianslc.com/phpBB2R/viewtopic.php?t=3934
http://www.telegrafua.com/163/history/613/
http://erudit-loto.livejournal.com/238059.html
і так далі, і тому подібне :(

Але поети не винні у створенні міфів, здається.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-23 22:49:23 ]
Не відаю ступінь вірогідності цієї статті, можливо правда, може ні?

МАТЧА СМЕРТИ"
В 1942 В КИЕВЕ НЕ БЫЛО


ИЗВЕСТНЫЙ СПОРТИВНЫЙ ЖУРНАЛИСТ ВАЛЕНТИН ЩЕРБАЧЕВ: "МАТЧА СМЕРТИ" В 1942 ГОДУ В КИЕВЕ... НЕ БЫЛО!"

Хотя тем летом, ровно 64 года назад, киевские динамовцы действительно провели серию победных игр с немецкими футболистами, в том числе и с профессионалами из "Люфтваффе"
В 1972 году спортивный телекомментатор Украинского телевидения Валентин Щербачев собирал материал о "матче смерти" 1942 года, в котором киевские динамовцы сыграли с командой ВВС Германии "Люфтваффе". Как раз приближалась 30-я годовщина матча, и публикацию на эту тему молодому журналисту заказала солидная республиканская газета. Отправляясь на встречу с непосредственными участниками событий, Валентин рассчитывал услышать от них рассказ об ужасах оккупации, героической победе наших футболистов, их патриотизме, за который пришлось расплатиться жизнью. Но после многочасовой беседы пришел к выводу: "Да не было же всего этого!"

"До войны в Киеве было две профессиональные команды: "Динамо" и "Локомотив"
- Нет, сама победа была, - успокаивает меня комментатор Национальной телекомпании Украины Валентин Щербачев. - Причем не одна. А в одном из поединков динамовцы победили действительно сильного соперника - профессионалов из "Люфтваффе". Но "матча смерти" не было!

- Кто из футболистов вам в этом признался?

- Тогда еще были живы многие из игроков, выходивших летом 1942 года на поле стадиона "Старт" по улице Керосинной (сегодня - Шолуденко). Это и Макар Гончаренко, и Владимир Балакин, и Михаил Путистин, и Владимир Правоверов. Много рассказывал о том поединке и легендарный вратарь Антон Идзковский. Поляк по национальности, Идзковский был коренным киевлянином. Его отец при царе имел собственную кондитерскую на Подоле. Здесь же, на Подоле, маленький Антон начал заниматься футболом. В годы войны Антон Леонардович был на фронте в составе частей НКВД, но по рассказам коллег по команде хорошо знал всю историю оккупации города, в том числе и знаменитого матча.

Поэтому я и отправился к ним с магнитофоном "Романтик", весившим около пяти килограммов (тогда о портативных диктофонах еще никто и не слышал). Записал их впечатления от жизни в военном Киеве, воспоминания о матчах с немцами. Из уст самих участников событий узнал, как проходили эти поединки. Плюс написал знакомому гребцу-немцу в Берлин, чтобы выслал переводы отчетов о матчах, выходивших в оккупационной прессе. В войну в Киеве выходили русско- и украиноязычные, а также немецкие газеты. И никто не запрещал нашим печатать: "Ура! "Динамо" победило команду такой-то армии!"

Естественно, динамовцы громили немцев-дилетантов. Будучи профессионалами, они выигрывали у солдат, пришедших с передовой, с космическим счетом. Иногда немцы вообще выходили на поле под хмельком. Потому что их не интересовал счет, им хотелось побаловаться, отдохнуть и разрядиться. Так сказать окунуться в мирную жизнь. Игра становилась для них своеобразной релаксацией.

- Почему же игроки "Динамо" остались в оккупированном Киеве?

- Во-первых, после 22 июня 1941 года события развивались очень стремительно. Некоторые футболисты считали, что война до Киева вообще не дойдет. А во-вторых, не всем хотелось, надо честно признать, браться за оружие.

- А как же всеобщий патриотизм, подкрепленный боевыми лозунгами "За Родину! За Сталина!"?

- "За Родину и Сталина!" шли в бой, не считаясь с количеством жертв. Но в составе киевского "Динамо" были известные люди, заслуженные мастера спорта, словом, звезды, как бы сейчас сказали.

Да, они остались в оккупации. Кое-кто считал, что немцы никого из спортсменов не тронут. Собственно говоря, гражданских и не тронули. Репрессии применялись только к офицерам НКВД, которыми были некоторые динамовцы.

- Знаменитый солист киевского Оперного театра Борис Гмыря тоже оказался в оккупации. Потом ему долго вспоминали, что пел для немцев.

- Зато Борис Гмыря сохранился для последующих поколений. Его великолепный бас знали все. Известного исполнителя, между прочим, немцы не трогали. Даже приглашали перебраться в Германию.

По рассказам ветеранов-динамовцев Макара Гончаренко, Владимира и Николая Балакиных я, будучи еще 28-летним журналистом, понял, что эта история далеко не однозначна. Потому что в оккупированном Киеве футболисты имели возможность собрать команду. Договоренностям о времени тренировок и приобретении формы способствовал авторитет вратаря Николая Трусевича. Он был очень популярной личностью в довоенном Киеве.

До войны в Киеве было две профессиональные команды: "Динамо" и "Локомотив". Последний в народе называли желдор. В оккупации за "Динамо" выступали восемь коренных динамовцев, остальных добрали из желдора. Среди железнодорожников был и брат Николая Балакина Владимир. Во время нашей беседы Владимир Балакин, который работал детским тренером в "Локомотиве", рассказывал все без особых эмоций, но весьма скрупулезно.

По словам Макара Гончаренко, перед матчем немцы к динамовцам в раздевалку не приходили. И не угрожали: "Если выиграете - расстреляем!" Это же подтверждали и остальные мои собеседники.

"Ветераны начинали рассказ с заученных фраз: "Меня могли расстрелять, но я не мог не забить"
- Зачем же динамовским ветеранам понадобилось разрушать легенду о "матче смерти"?

- Она мне самому нравилась. В СССР отлично работала идеологическая машина. По указанию партии создавались образы героев, таких как Зоя Космодемьянская, Александр Матросов. А тут герои спорта пошли на верную смерть, зная, что их могут расстрелять за победу. На таких примерах воспитывались целые поколения.

Каждый ветеран начинал рассказ с заученных фраз: "Когда, несмотря на угрозы, я понял, что мы можем проиграть..." Макар Михайлович Гончаренко говорил: "Я знал, что меня могут расстрелять, но не мог не забить!"

После войны легендарный футболист работал в СКА и почти до 80 лет тренировал мальчишек. Потому что в принципе не знал тягот войны, не проходил окопы и прожил достаточно ровную, без стрессовых ситуаций жизнь.

- Но какая-то основа для легенды была?

- Конечно. Как я уже говорил, запомнился самый напряженный поединок динамовцев с "Люфтваффе". Это была единственная немецкая команда, в составе которой играли профессионалы. Геринг, который считался организатором ВВС Германии и правой рукой Гитлера, был также и фанатом футбола. Еще до войны он распорядился создать в ВВС профессиональную команду. Возможно, поэтому встречу равных по силам команд окрестили "матчем смерти" - динамовцы могли и проиграть.

Именно в этом матче невысокий Макар Гончаренко забил головой решающий гол. И наши победили с минимальным перевесом. Играли тогда на стадионе "Старт", который до сих пор сохранился в довоенном виде.

В 1942 году динамовцы выступали в красных футболках и черных трусах. Михаил Путистин смог достать только такую форму, но никто из немцев не усмотрел в ней символ Советского Союза.

(Между прочим, недавно на этом же стадионе сборная "Журналист Украины" победила немецких коллег из "Шпигеля" со счетом 5:1. Два гола забил соперникам журналист "ФАКТОВ" Юрий Сай.)

- Но расстрел киевских футболистов был реальностью, а не сказкой.

- Динамовцы погибли год спустя после так называемого матча смерти. Большинство из них работали грузчиками на хлебзаводе Ь 1 по улице Дегтяревской (это самый старый хлебзавод в Киеве). Некоторым членам бригады грузчиков казалось, что они могут дополнительно зарабатывать на своих земляках.

"В 1943 году в концлагере на Сырце оказались трое динамовцев"
- Так как в оккупированном городе жилось голодно, люди охотно покупали муку, масло, яйца и другие продукты, вынесенные с завода, - продолжает Валентин Щербачев. - В 1943 году кражи заметно участились, после чего немцы собрали рабочих завода и отвезли всех в гестапо на улице Владимирской. Здесь оказались и футболисты "Динамо".

В гестапо немцы выяснили, что динамовец Николай Коротких имел звание офицера НКВД, офицерскую книжку. Отнеслись к нему с немецкой "принципиальностью". Во время пыток у спортсмена случился сердечный приступ, в результате чего он скончался прямо в гестапо. Остальных рабочих после допроса распределили в лагерь для гражданских и перемещенных лиц на Сырце.

По воспоминаниям Макара Гончаренко, в лагере большинство динамовцев работали в асфальтировочной бригаде (немцы любили хорошие дороги). А Макар Михайлович сказал, что может работать в сапожной мастерской, и его отдали в подмастерье ремонтировать обувь для солдат. Вечером после работы каждый мог отправиться домой, но утром обязательно должен был явиться на перекличку.

Вот во время одной такой утренней проверки началась потасовка между заключенными, которые не поделили продуктовую посылку. Подрались грузины и славяне. Вмешавшиеся надзиратели тоже попали под горячую руку.

Начальником лагеря на Сырце был граф Радомский, представитель древнего немецкого рода. После реплики Радомского: "Разберитесь!" его заместитель-фольксдойч решил наказать зачинщиков беспорядков. Он объявил: "Если не укажете организаторов драки, каждый пятый будет расстрелян!" Но все решили: "Подумаешь! Радомский никогда никого не расстреливал..."

Однако из строя вывели каждого пятого, среди которых оказались динамовцы Николай Трусевич, Алексей Клименко и Иван Кузьменко. Обреченных на смерть подводили ко рву, толкали в спину и стреляли в затылок. Только один Николай Трусевич перед тем, как в него выстрелили, выкрикнул: "Красное все равно победит!" - такие у него возникли ассоциации с цветом динамовских футболок.

В Киеве стояла осень 1943-го, к городу подходили наши войска.
- Ваш материал тогда опубликовали?

- Да. Основной тираж разошелся по подписке, а оставшиеся экземпляры изъяли из продажи. Редактор как раз вышел из отпуска, а статью заказывал его заместитель. Из-за этой нестыковки и появилась публикация. Тут же заместителя, в принципе, неплохого человека, сняли с работы. С меня взятки гладки: я внештатный автор, беспартийный, работник телевидения. Мне заказали - я сделал. К работе подошел добросовестно, хотя не люблю долго работать над материалом. Подбирал документы из Берлина, по нескольку раз прослушивал магнитофонную запись, но даже интонационно какого-то озлобления в голосе у футболистов не чувствовалось. Мол, фашисты - гады. И страхов никаких они мне не рассказывали... Это меня и насторожило.

- Участники "матча смерти" не спрашивали: "Зачем такое написал?"

- От них я такого не слышал. Владимир Николаевич Балакин, который жил неподалеку от меня, на улице Жадановского, отреагировал на это по-мужски спокойно: "Это же по правде так было!"

И все же меня вызывали в райком партии, приходили беседовать со мной люди из компетентных органов: "Зачем вы так?" Рассказываю им, что дело происходило именно так. "Как же мы будем воспитывать людей?" - удивляются. - "Будем воспитывать правдой!" - "Нет, возражают. - Так нельзя".

Ирина ЛИСНИЧЕНКО


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-06-23 23:02:56 ]
Угу. Якраз один із тих лінків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Шевченко (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-23 22:28:00 ]
Цікава інтерпретація історичної події. Вірш звучить, як плач за загиблими футболістами, у ньому гордість за перемогу, жаль, тривога.

"Складайте міфи, Боги робили так само" (с)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-06-23 22:46:55 ]
Так події історичної ж не було. Тобто, були дві окремі події, не пов"язані одна з одною.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Шевченко (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-23 23:26:42 ]
Література та історія хоч і розвиваються паралельно, але кожен висвітлює факти по-своєму.
Можливо так і не було, зараз історію переписують. Але я вчила ще іншу історію, тому що народилася давно і бачила художній фільм про матч смерті, тому й вважаю що вірш заслуговує на високу оцінку. Читаючи про цю подію розповіді істориків інших країн, завжди можна відкрити багато нового...
Кому вірити? Читач вибирає сам.

Коли я прочитала, що пише журналіст Бузина про Тараса Шевченка, то, взагалі, хвора ходила декілька днів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-06-24 00:03:45 ]
Тамаро, я теж вчила іншу історію, як і багато хто з нас. А художні фільми не є доказами, як ви розумієте.
Але справа навіть не в тому зараз, як це було насправді. Мене питання цікавить в плані взаємовідносин митця (поета, художника, письменника) та ідеологічних (чи історичних) міфів. Бо версія "Моцарта і Сальєрі" Пушкіна - то одне (хай геніальне), а історична правда - інша. Але ж не всі Пушкіни...
П.С. До речі, Віталій Коротич - справді дуже непроста особистість і в поетичному, і в людському аспектах.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-24 11:17:29 ]
Та тут не взаємовідносини митця з міфами, а певно звернення до нащадків тої "вищої" раси. Та й інших умів й ідеологічних включно. Сам факт -пилинка нічого незначуща, коли подумати скільки людей війна забрала. Це якщо людей не ділити на еліту і нееліту. Може Гмиря чи Алєхін і були генії, та хто порахує геніїв всіх націй від яких і медальйонів не лишилося.
І до кого звертатися? Вони дітей живими палили. Це як до статуї, щоб сльозу пролила.