Вірю, що так і буде, пане Ярославе!
Зно-зовнішнє незалежне оцінювання? :-))))

Побачимо на тому світі, якщо щось буде видно.

мистецтво це часто протиставлення життю
або й краще життя, пане Ярославе?

вітання

С*

Я теж не про творчу сублімацію, а про співзвучність життя і мистецтва...Психоаналіз мені подобається,але не класичний,а структурний...До речі,цікаво,коли у вірші про кохоння згадується про смерть,існує думка,що закоханий перестае самостійно існувати,оскільки розчиняється в іншому

Дякую, пане Місяцю, за цікаві думки. Завдяки мистецтву ми ще й досі живі. Ви ніколи не писали коханій власною кров"ю вірші в альбом? Я доходив і до такого, хоч це - далеко не найбільше безумство. Ми жертви уяви - в мене вона така, що за долі секунди може з мухи слона зробити. Я "вмирав" уже не раз, зате потім воскресаєш як фенікс, струснув попіл і пошов новий виток життя -
вже з більш філософським підходом.
Спасибі, Маріє, і Вам. Ніколи мій ліричний герой не розчинявся в коханій думками. Тепер я про це шкодую. Бо якби проникся її єством, то може зрозумів би її сутність, і не вмирав би хоч і подумки. Але якби не вмирав, то чи народилися б вірші? Вони ж пишуться в якомусь ірреальному стані, напівбожевільному, ми справді витворюємо свій світ, який протиставляємо реаліям. А написавши, поринаємо нерідко в алкоголь, щоб знову ж від цих гидких реалій відключитися. В кожного поета це буває по-своєму. А як у Вас?

Як у мене? Я навчилася любити життя після складного лікування,коли народилася вдруге...Як я хотіла жити!!!Тоді зрозуміла,що гидкі реалії це теж частина нашого життя,отож їх треба сприйняти з розумінням .Дякую за кожен день і ...розчиняюся в природі,в соціумі,в сім"ї..Люблю цей світ повністю з усіма перепетіями

Я нині теж учуся цій премудрості - любити життя і сприймати його таким, як є. Тільки наука ця дається нелегко. Та нічого. Дасть Бог, помудрішаємо.